Немолоді люди є основною групою ризику під час пандемії COVID-19. Проте іноді справа їхнього життя є надто важливою, щоб її покинути. Про те, як вдалося сумістити турботу про своє здоров’я, дотримання вказівок уряду та вірність покликанню, розказує кінолог чернігівської компанії COLLAR Михайло Олександрович Кулько.
Уже дванадцятий рік він готує каністерапевтичних собак для роботи з дітьми з вадами розвитку. Коли оголосили карантин, перед чоловіком і перед директором компанії постало питання: як не ризикувати ані здоров’ям пана Кулька, ані такими важливими терапевтичними навичками його підопічної?
Михайле Олександровичу, розкажіть трохи про себе?
Мені 69 років. Кінологом я працюю вже довго. До того у мене були вівчарки, а зараз уже дванадцятий рік працюю у COLLAR Company. Треную вже другу собаку, першою була Ніка, а тепер уже четвертий рік – Лілу, теж кане-корсо. Займаємося з нею з дітьми в дитячому реабілітаційному центрі «Відродження».
Як ви почали готувати терапевтичних собак?
Це сталося у 2011 році, і почалося з випадковості. Коли Юрій Синиця (власник COLLAR) з Нікою приїхав у інтернат для дітей із вадами розвитку, ми побачили, що собака вільно спілкується з дітьми і вони проявляють велику цікавість. Тоді разом із психологом було вирішено запустити місячну пробну групу для дітей з аутизмом. Спершу Юрій Юрійович водив туди Ніку сам, а потім запросив мене. У вісім років Ніки, на жаль, не стало. Тоді з’явилася нова собака, Лілу, яку ми вже цілеспрямовано навчали. З семи місяців ми з нею працюємо у центрі «Відродження».
Карантин вплинув на вашу роботу?
Коли оголосили карантин, мені запропонували через мій вік лишатися дома. Але ж Лілу потрібні постійні тренування, я мушу стежити за її формою – і фізичною, і навичками. Тож я сказав, що забираю Лілу додому. Це було наше з керівництвом спільне рішення. Мені в повному обсязі зберегли заробітну платню, корм і все необхідне я беру зі складу. Мене машиною привозять і відвозять назад, жодних контактів зі сторонніми. А так на роботу ми з нею не ходимо.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Замість Полісся буде пустеля: пилова буря «робить» погані прогнози для Чернігівщини
А як Лілу реагує на таку зміну?
Я ще ніколи так надовго її не забирав. Кане-корсо – сімейні собаки, вони більше прив’язуються саме до людей. До карантину ми з Лілу бачились лише вісім годин на добу, а тепер це спілкування майже 24\7. Тож зараз ми майже нерозлийвода. Доходить до того, що, коли мені треба вийти ненадовго і лишити Лілу з дружиною, вона лягає біля порога та чекає, доки я прийду.
Для вас самого щось змінилося в такому режимі?
Є деякі побутові складнощі. Коли я приходжу на роботу, я з нею там і працюю, а тут треба підтримувати чистоту в квартирі. Такий великий собака – це багато шерсті, її треба пилососити. Погодував собаку – одразу мий підлогу. І увага потрібна тепер цілодобово. Але здебільшого різниці немає. Собака має постійно тренуватися. Якщо навіть тиждень не займатися, він елементарно може щось забути. Повторюємо старі команди, набуваємо нових навичок, займаємося спортом для підтримки фізичної форми. Зараз для Лілу є гарний шанс вдосконалити свою соціалізацію. Вона здебільшого жила за містом, а зараз – у самому Чернігові. Їй все цікаво, для неї все нове. Я їй пояснюю як дитині: «Бачиш, червоний світлофор, ми маємо стояти. А от тепер зелений, можемо йти». І вона починає розуміти. В компанії вона звикла до всіх підходити, щоби її чухали, і в центрі діти її теж люблять, торкаються її. А в місті вона не може підходити до кожної людини: це ж величезний собака, його бояться. Зараз Лілу вже привчилася не бігти обійматися, не реагує без дозволу ані на людей, ані на інших собак.
Розкажіть про роботу в центрі «Відродження», будь ласка?
Робота важка. Ви розумієте, яка там енергетика, як це виснажує. Іноді виходиш – і голова розколюється. Лілу теж іноді втомлюється, в такі дні ми потім цілу годину ходимо, бігаємо, гриземо гілки – знімаємо стрес. Та найголовніше те, що ми бачимо результат. Ми проводимо опитування батьків, які приїжджають з дітьми на два-три тижні. Вони вражені тим, як змінюються їхні діти. Навіть самі батьки змінюються, у них з’являється надія. Був такий випадок: дитина у 3-4 роки не розмовляла. А коли ми навчили її командам для собаки, вона голосно й чітко скомандував Ніці: «Рядом!». У матері був шок, вона думала, що син німий. Собака – це дуже сильний мотиватор. Дітям хочеться покомандувати, хочеться попрацювати з ним, і вони стають більш зібраними, більш уважними. У нас уже є методики для дітей з аутизмом, із синдромом Дауна, із ДЦП. Бачити, як вони працюють, – це просто прекрасно.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У Чернігові шукають героїв для участі у відомому телепроєкті
Чи є якісь рекомендації для власників собак на карантині у вас, як у професіонала?
Головна рекомендація – якщо ваші прогулянки скоротилися через карантин, зробіть їх інтенсивними. Рухливим, молодим, фізично сильним собакам навантаження життєво необхідне. Я бачу, що багатьох виводять буквально на п’ятнадцять хвилин і не приділяють їм уваги. Собака хоче зупинитися, щось понюхати, подивитися, а люди тягнуть його далі. Можна вигуляти собаку за 15-20 хвилин, але в цей час вся увага має бути на ньому. Коли ми з Лілу йдемо, я набираю повний рюкзак тренувальних снарядів та іграшок, наприклад Пуллер, Пітчдог або Лайкер. Перетягуємо з нею, кидаю їй на гору, під гору, щоб вона приносила. Можна навіть з паличкою погратися так, що собака захекається, прийде додому задоволений і ляже спати. Я бачу, що до маленьких собак ставляться більше як до дітей. Їм купують спеціальні іграшки, ті ж тренувальні снаряди, а великим собакам такого не перепадає. Іноді власники великих собак намагаються навіть спровокувати Лілу: «Хай поб’ються». А я кажу: без любові з будь-якого собаки можна виростити звіра. А якщо любити та турбуватися – то буде така, як Лілу, і неважливо, якого вона розміру та породи. Багато кінологів виховують собаку «батогом і пряником». Але навіть без жорсткого підходу одними заохоченнями можна зробити собаку слухняним, навчити командам «не на страх, а на совість». Зараз, на карантині, я намагаюся взагалі не підходити ані до інших людей, ані до собак. Карантин є карантин. Люди звикли виходити, відпускати собак бігати і ставати розмовляти одне з одним. Так не можна. Зараз усе емоційне навантаження для собаки мусить іти через спілкування з господарями. Тому краще погуляти довше, хоч 30-40 хвилин, але подалі від людей.
Карантин продовжили. Що робитимете з Лілу в цей час?
Будемо з Лілу разом до кінця карантину. Хто ж буде з нею займатися? Не можна просто лишати її лежати у дворі, щоби її просто чухали. Я зараз працюю лише з Лілу, мені пропонували навіть у Києві попрацювати за великі гроші, але я сказав, що у мене одна цілеспрямована робота. Я так вирішив – і я так працюватиму.
Отримуйте оперативні новини Чернігівщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал – https://t.me/CheLineTv
