Війна внесла корективи в усі сфери життя. Діяльність деяких підприємств, організації, секцій, клубів із об’єктивних причин припинилася чи поставлена на паузу. Але є й такі, що навіть за нинішніх обставин знаходять шляхи для розвитку. Серед таких і ФК «Кудрівка».
Про реалії цього футбольного клубу і про те, яких висот він прагне, – в розмові з Сергієм Даценком, головним тренером ФК «Кудрівка».
Пане Сергію, що варто знати чернігівцям про ФК «Кудрівка»?
ФК «Кудрівка» – це клуб з однойменного села, що поблизу Сосниці. До речі, наш президент Роман Васильович Солодаренко сам родом із цього села. Це людина з великим серцем і великим бажанням розвивати футбол. Колись дуже давно він запропонував однодумцям створити футбольний клуб, який грав би на першість колишніх Менського і Сосницького районів. Отак була зібрана команда, що розпочала свої виступи у чемпіонаті району. Поступовоклуб міцнів, розширювався і почав грати за першість Чернігівської області.
Якщо згадувати наші більш-менш суттєві досягнення, то «Кудрівка» на сьогодні є неодноразовим переможцем чемпіонату Чернігівської області, неодноразовим переможцем Кубка Чернігівської області, а також Суперкубка Чернігівської області. Ще ФК «Кудрівка» перемагав у чемпіонаті Київської області і був володарем Суперкубка Київської області. З 2019 року ФК «Кудрівка» вважається неодноразовим учасником чемпіонату аматорів. Це напівпрофесіональна ліга, що передує Другій професіональній лізі. Повномасштабне вторгнення завадило ФК «Кудрівка» стати професіональним у 2022 році.
А ми готувалися до цього – всі документи, команду, обслуговуючий персонал. Усе, що було нам потрібне для професіональної команди, ми робили, але повномасштабна війна не дала можливості довести справу до кінця. І ФК майже на рік став на паузу.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Хлопчики з Чернігівщини отримали презент від Першого добровольчого мобільного шпиталю ім. Пирогова
Тобто торік не було ні тренувань, ні ігор?
Тренування були, тренери залишилися на місці. А частина гравців пішла до ФК «Чернігів», частина хлопців грала за Київську область у командах, які брали участь у чемпіонаті, бо не всі клуби на паузу ставали. І частина хлопців залишилася, з якими ми продовжували майже рік працювати. Ми грали за Чернігівську область, де теж згодом відновилося спортивне життя. Ми стали чемпіонами Чернігівської області. Але за команду грали молодші хлопці,2004 – 2005 років народження. Цьогоріч я як головний тренер спілкувався з Романом Васильовичем Солодаренком, нашим президентом, і ми для себе поставили мету, щоб у сезоні 2023–24 «Кудрівка» могла стати професіональним клубом. Ми почали збір документів, гравців клубу, багато футболістів до нас повернулися, бо всі вони чекали, коли цей день настане. Чекали нашого запрошення, щоб повернутися. І фактично всі хлопці, які в нас були до війни,за винятком деяких, повернулися до рідної Кудрівки. І вже 29 липня в нас буде офіційна перша гра на Кубок України з «Олімпією» із Савинців – це команда аматорів.
Завдання стати професіональною командою ми вже виконали, бо отримали атестат професіональної футбольної ліги. І в нас дуже амбітні плани: і щодо розвитку професіонального футболу, і дитячого футболу, і щодо розвитку нашої бази. У Кудрівці нині відбувається будівництво спортивної бази. Думаю, що в найкоротші терміни Кудрівка матиме і свою базу, і тренувальні поля.
Пане Сергію, чи все ваше життя пов’язане зі спортом?
Можна й так сказати. Я сам грав у київському «Динамо», в Єврокубках. Маю, на жаль, досвід виступу в Росії, коли ще з цією країною в нас були дружні відносини. Шість сезонів я грав у російській Прем’єр-лізі. Але ситуація змінюється, і на сьогодні не вважаю це своїм здобутком. Я також виступавв українській Прем’єр-лізі у командах київського «Динамо», донецького «Металурга», криворізького «Кривбаса».
За свою найулюбленішу команду «Десна» я грав, коли мені було 16-17 років. Я до неї перейшов із дитячо-юнацької школи «Юність». Я – вихованець Чернігівщини.
А Кудрівка для мене – це рідний край, бо я сам родом із Сосниччини. Моя мати – із села Спаське, що за 10 кілометрів від Сосниці. Між Кудрівкою і Спаським, якщо навпростець – десь 6 чи 8 кілометрів. Тому коли мені запропонували грати за Кудрівку, а я за неї ще не грав, то з великим бажанням пристав на цю пропозицію, нині я –головний тренер цього клубу і треную гравців.
Чи постаєте ви перед ситуацією, що, мовляв, нині спорт і футбол не на часі, бо в країні – війна й інші потреби, ніж раніше?
Усе відчуваємо. І однозначно така ситуація гальмує не тільки наш розвиток як команди, а весь наш український футбол. Але такі реалії в країні.
Дуже багато Роман Васильович допомагає ЗСУ, постійно так робив і коли ми були на паузі. Й нині для нього це – пріоритет. Тож чекатимемо нашої Перемоги, щоб уже можна було впевнено казати про майбутнє, бо в цей нелегкий для нас час ми, на жаль, не можемо бути впевненими в тому, що буде завтра чи через місяць. Ми прагнемо й бажаєморозвитку, але й маємо розуміти, що все, що відбувається нині в країні, дуже важко і болісно.
Хтось із ваших футболістів чи тренерів пішов до ЗСУ?
Не просто пішли, а деякі хлопці, на жаль, вже не з нами. Місяць тому ми поховали Славка Савицького, який у нашій команді грав у захисті. Він загинув під Мар’їнкою.
Знаю, що завдяки багатьом футболістам, які нині на фронті,ми займаємося вдома своїм ділом. Натомість маємо підтримувати наших військових не тільки морально чи психологічно.
Спілкувалась Ірина Осташко
Фото – ФК «Кудрівка»
