Гірка правда освіти: про рівень чернігівських шкіл, педагогів-ентузіастів та поголовне репетиторство

Є міф, що чернігівські школи порівняно хороші й котуються в Україні. Цей міф розбився вщент після мого дослідження рейтингу «ТОП-200 шкіл України» за результатами ЗНО 2018 року, складеного Інформаційним освітнім ресурсом «Освіта.ua». Рейтинг аналізує середній бал ЗНО випускника українських шкіл.

Яким було моє здивування, коли я відшукала одну з найкращих чернігівських ЗОШ у хвості цього списку. На 142-му місці. І більше жодної школи! Тоді як інші обласні центри легко перегнали нас у цьому змаганні. І ми лишилися на 18-му місці серед фактично 22 обласних центрів (Луганськ і Донецьк не аналізуємо зі зрозумілих причин).

Отож, чому чернігівська освіта має такі низькі результати — розбиралася разом з досвідченими педагогами. Висновки цих розмов мене не порадували. Але про все по черзі.

Особливості аналізу

Рейтинг «Топ-200 шкіл України-2018» складено механічно. І сюди потрапили школи, що мали одного чи кілька випускників, які здобули хороший результат цього року. Але це далеко від реальності. Тому аналізую лише ті школи, які двічі потрапили до топ-200 — у 2017 і 2018 роках — та мають більш як 10 випускників.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Рейтинги чернігівських шкіл за підсумками ЗНО та результатами олімпіад

Усе пізнається в порівнянні

Гіркуватий присмак у висновків. Порівнюючи рівень освіти Чернігова та Івано-Франківська, наприклад, які мають приблизно однакові вагові категорії (кількість населення й кількість ЗОШ), бачимо, що в нас набагато гірше. Наша школа тільки одна в рейтингу, та й то на 142-му місці. В Івано-Франківська — три, відповідно 13-те, 121-ше та 189-те місця.

Битва міст

Для того, щоб скласти рейтинг по обласних центрах, порахувала кількість шкіл, які належать до міста. Наприклад, з Івано-Франківської області в рейтингу шість шкіл. Але три — міські, три — обласні. Рахуємо: три. Якщо два міста мають по три школи в рейтингу, то кращу позицію посідає місто, школи якого сумарно вищі в топ-200. Так, наприклад, три черкаські школи посідають 12-те, 141-ше та 167-ме місця. Франківські — 13-те, 121-ше та 189-те. Отже, Черкаси займають 7-ме місце, а Івано-Франківськ — 8-ме. Суха мова цифр.

Якісний аналіз зроблено спеціально для тих, хто заявляє вголос про міфічні рейтинги, у яких ми посідаємо четверті та десяті місця по Україні. Правда така, що Чернігів серед обласних центрів посідає 18-те місце за рівнем освіти, зважаючи на результати ЗНО-2018. Тобто ми кращі за Житомир, Кропивницький, Суми та Закарпаття. І все. Як на мене, тут немає чим пишатись…

Як риба об лід

Виявляється, розмова на тему рівня чернігівських шкіл — табу. Але обговорити ситуацію вдалося з директорами двох наших шкіл-феноменів. Одна з них — перша приватна школа в місті, сам факт існування якої свідчить про запит батьків на іншу модель навчання. Інший заклад — обласний ліцей для обдарованої молоді — може по праву називатись одним з найкращих навчальних закладів країни. У рейтингу топ-200 посідає 112-те місце. І його наявність доводить, що й державна освіта може бути крутою!

Неля Лавриненко — педагог із 27-річним стажем, заступник директора Інституту інноваційних технологій змісту освіти при Міністерстві освіти в минулому та директор приватної школи зараз.

— Чому Ви вирішили покинути державну школу та перейти до приватної?

— Я багато їздила за кордон. Дивилася, як там працюють освітяни. Вивчала досвід у Європі, Америці та навіть трохи в Канаді. І бачила відмінність у підходах до навчання й загалом у підходах до учнів за кордоном і в нас. Я намагалася це впровадити у своїй роботі й завжди натикалася на здивування дирекції та не завжди схвалення. І навіть колег. Тому що коли твої учні звикають до інакшої форми спілкування, вони можуть висловити свою думку, незважаючи на те, що ти вчитель. Тобто коректно, толерантно висловити свою думку. Не кожному вчителеві це подобається. Я розуміла, що багато чого треба змінювати в системі освіти. Й основне — має бути зовсім інакшим світогляд педагога.

— Натрапила на такий факт, що найкраща чернігівська школа посіла 142-ге місце в рейтингу шкіл України. Серед обласних центрів ми на 18-му місці за рівнем освіти. Чому так сталося?

— Тут можна говорити про багато чинників. Причина не тільки в такій інституції як школа. І не в матеріально-технічній базі. Є вагомий людський фактор. Якщо педагог на своєму місці, якщо це педагог від Бога, то й у сучасних шкільних умовах він працює на відмінно. Я знаю такі приклади прекрасних педагогів, які готують дітей, і ті діти не потребують репетиторів.

— Величезна кількість дорогих репетиторів — це тягар на плечі батьків. Адже фактично освіта безоплатна. Але насправді не зовсім так…

— Десь п’ять років тому я була на одній всеукраїнській конференції в Києві. Тоді ще тільки вводили ЗНО. Була перша апробація. Виступали директори ліцеїв, гімназій з усієї України. І, на моє здивування, тоді визнали, що високі показники ЗНО — це заслуга репетиторів. Раніше школа давала гарні знання, і не було такого поняття, щоб ішли ще додатково десь щось вивчати.

— Завдяки тому, що школа не виконує своїх функцій у повному обсязі, дитина мусить практично цілий день займатися. Адже після школи — репетитори. І це дуже велике навантаження та неефективне використання часу.

— Так, і через це в дитини зникає мотивація. Що далі, то все менше діти хочуть іти в школу. Батьки дедалі більше жаліються, що учні зі сльозами та істериками встають зранку до школи. Ви подивіться на середньостатистичного учня. Скільки часу в нього займає навчання? Практично від 8-ї ранку до 15:00-16:00. Що старший клас, то більше навантаження, підготовка до ЗНО і вступу. І діти не хочуть вчитися, бо заважко, купа інформації. Але я маю велику надію на реформу освіти.

— Чи можна реалізувати цю реформу в таких умовах? Адже в школах працює велика кількість пенсіонерів, які вже не можуть і не хочуть сприймати нове. А, з іншого боку, коли звільняються пенсіонери, приходить з університету молодь, і вона теж не знає, що з цим робити.

— І наше міністерство казало з цього приводу, що університети відстають у тому, щоб навчати нові кадри. Це проблема.

— Зараз є така думка, що школа тримається лише на ентузіастах. Ви згодні з цим?

— Так! Я неодноразово це казала. Колись, чесно кажучи, я вже почала зневірюватися, що нашу освіту ще можна реанімувати. Але з’явилося таке поняття, як ед-кемп (конференції нового формату для отримання інтерактивного професійного досвіду вчителів), і я побачила, як педагоги за власний кошт їдуть в інше місто, аби повчитися в колег! І з кожним роком кількість цих людей збільшується, і є надія, що все ж таки освіта рано чи пізно реформується. Саме на базі педагогів-ентузіастів.

Ганна Коломієць, легендарний директор Чернігівського педагогічного ліцею для обдарованої сільської молоді. Ліцей — острівок ефективної освітньої моделі, яка працює вже 25 років.

— Ваш ліцей багато років поспіль один з найкращих навчальних закладів області та країни. Завдяки чому вдається тримати планку?

— Секрет нашого успіху в тому, що ми працюємо на кожну дитину. У світі найбільш успішна шкільна модель — фінська. Вони вважають освіту ефективною, коли розрив між найвищим показником та найнижчим маленький. І наш ліцей саме за цим показником у лідерах. 100% наших учнів вступають до вишів. 87% — на держзамовлення. Виняток — дуже престижні спеціальності, які платні. 3-5 учнів щороку їдуть вчитися за кордон і дуже успішно там навчаються.

— Тобто результати ЗНО — це не показник?

— Зазвичай ми робимо висновок за результатами ЗНО. Але ЗНО не дає відповіді на запитання: чи працює школа на кожного учня чи працює на сильніших? Вважаю, що в Чернігові є школи, які якраз і мають цю проблему. Вони зазвичай мають хороші результати на олімпіадах, і це звучить! Але я дуже спокійно це сприймаю, по-перше, бо я вузівський викладач і вчила багатьох директорів. А по-друге, я чітко знаю, що це може бути не завдяки школі, а завдяки репетиторству.

— Державні школи витягують у рейтингах приватні репетитори?

— Так. Я скажу навіть непопулярні речі. Зараз найбільша претензія батьків до школи полягає в тому, що, коли постає питання про ЗНО, дитині відповідають: то це твої проблеми, йди до репетитора. Тут є така подвійна мораль: може, ти до мене прийдеш? А з іншого боку: чого я буду з тобою возитися? Як платять, так і працюю. Це відомий феномен, який нівелює шкільну освіту.

— Як Ви вважаєте, велика кількість репетиторів та платної освіти взагалі — це свідчення краху шкільної системи?

— Зроблю невеличкий екскурс у минуле. У 90-х роках з’явилися школи нового типу — ліцеї, гімназії. І це була відповідь на запит того часу. Ми шукали нові підходи в освіті, бо тоді всім було зрозуміло: школа себе віджила. Чи можемо ми сьогодні говорити про те, що школа віджила своє? Вважаю, ні, але ризики є.

— Ваші учні наймають репетиторів?

— Наш ліцей категорично проти репетиторства. Я наголошую це всім батькам. Але одиниці все ж беруть репетиторів. І чим вони мотивують? От у наших родичів дитина вчиться в престижній чернігівській школі й має репетитора. Це мода.

— Педагогічний ліцей можна назвати інноваційним?

— Я інколи себе запитую: не постаріли ми? Чи справді це відображає дійсність, що школа 25 років лишається інноваційною? Інноваційними називають і першу школу, і дванадцяту, і другу. Але, можливо, це просто стереотип, який приклеївся, і ви вже уваги не звертаєте, що він давно вже не відповідає дійсності? Тут зразу виникає запитання: який критерій цієї інноваційності? Як відрізнити сучасну школу від школи минулого дня? І хто використовує бренд, який колись було присвоєно? Вважаю, що критерій інноваційності — це бути на крок попереду загальних тенденцій. Коли ти створюєш щось у своєму освітньому просторі, а потім це проявляється на загальноукраїнському чи європейському рівні. І можу сказати, що досі ми інноваційні.

— Ваш ліцей — це, скоріш, виняток із правила, який підтверджує саме правило: рівень чернігівських шкіл дуже низький. Але чому, коли є така модель, не дублювати її в інших школах?

— Так, про це нам говорили й фіни. Дивувались: навіщо вам їхати до нас і навчатися, якщо є така школа. Тут є дві позиції. По-перше, нам цікаво творити і працювати так, як ми працюємо. І ми не можемо витрачати час на щось інше. По-друге, якби це комусь було потрібно, то він прийшов би і вчився.

Отож гірка правда звучить так: Чернігів — один з аутсайдерів освіти в Україні згідно з рейтингом топ-200 шкіл. На жаль. До того ж ми, як самовпевнені та самозакохані істукани, вперто не хочемо дивитися правді в очі. Та декларуємо заслуги, яких немає.

Так, у нас багато прекрасних педагогів, які самовіддано працюють, щоб у дитячих очах горіло оте світло знань. Але в загальному підсумку ми програємо і Черкасам, і Івано-Франківську, і Херсону. Чим вони ліпші за нас? Чому мають вищі показники? Що ми робимо не так?

Адже у нас є люди, які відповідають за рівень освіти та отримують за це зарплатню. Можливо, їм потрібно запозичити досвід у тих, хто сильніший, та організувати освітні процеси так, щоб врешті ми мали не 18-те, а хоча б 8-ме місце у країні?

Адже діти — найцінніше, що в нас є.

Марина Рейко