Катерина Литвин про винні традиції «Шабо», білоруську революцію і про те, коли в нас буде музей Чернігова

Якого культурного прориву в Чернігові очікувати найближчим часом, про найкращі місця для інтелектуального відпочинку та про те, яким буде майбутній музей Чернігова, розповіла Катерина Литвин, заступниця начальника управління культури та туризму Чернігівської міської ради

Пані Катерино, розкажіть про себе? Де народилися, де навчалися?

Народилася я, як кажуть, в останній момент, саме в Україні. До останнього мої батьки проживали в Мінську, Білорусь. Жити в Україні – це було рішення мого батька. Коріння в мене не таке вже й українське, трішки білоруського є, трішки польського, але все своє свідоме дитинство я прожила зі своїми батьками в місті Сновську. Там же закінчувала середню школу, однак атестат отримала в Чернігівському педагогічному ліцеї.

Оскільки ви маєте білоруське коріння, як ви оцінюєте революційні події в цій країні?

Важко сказати. В мене залишилися там багато родичів. Ми списуємося, переживаємо ті події. Ті родичі, які старшого віку, підтримують, якщо можна так сказати, чинного президента Олександра Лукашенка, а от молодші хочуть, щоб відбулася зміна влади, хочуть жити в європейській країні.

Яким був ваш подальший шлях у навчанні та кар’єрі?

Після школи продовжила навчання на історичному факультеті Чернігівського педагогічного університету ім. Т Г.Шевченка, і вже на перших курсах для себе визначила, що хочу своє життя пов’язати з наукою. Вирішила отримати науковий ступінь, захистити дисертацію та стати зразковим педагогом. Уже після другого курсу почала працювати, почавши свій педагогічний стаж. Це була Дніпровська середня школа, що десь за 50 кілометрів від Чернігова. Я туди їздила три дні на тиждень, решту днів бігала навчатися в університет. Але це не заважало мені здобувати якісну освіту. До прикладу, всі дипломи які я отримувала, були з відзнакою.

Після чернігівського педагогічного навчалася в Інституті етнології та фольклористики ім. Рильського в Києві. В подальшому працювала викладачем в тодішньому коледжі економіки та в Чернігівському політехнічному інституті.

Чому педагогічна сфера вам така близька?

Я ще з дитинства мріяла стати вчителем, педагогом. Адже моя мама – педагогиня, вчитель російської мови та літератури, вона заслужений педагог. Мама для мене була абсолютним зразком, тому я почала її копіювати буквально з першого класу. І продовжувала її шлях.

Як ви оцінюєте реформи освіти в Україні?

Ту реформу, яку започаткувала Лілія Гриневич, підтримую на 100%. Школа має насамперед виховувати свободу дитини. Вона не повинна давати непотрібні знання, а має чітко орієнтувати людину та соціалізувати її в суспільстві, в якому вона проживає. На жаль, у багатьох наших школах немає певного бренду щодо підготовки дитини до життя. Ми не готуємо дітей до життя.

Як ви з педагогіки прийшли в культуру?

Величезний поштовх у сфері культури мені дало навчання в Інституті етнології та фольклористики ім. Рильського та мій подальший викладацький шлях. Ми їздили в різноманітні експедиції селами, досліджували і вивчали різноманітну культуру, я в багатьох дисертаціях була рецензентом, відвідала багато різних конференцій, майстер-класів. У підсумку маю понад сорок наукових публікацій, пов’язаних із культурою і церковним життям Чернігівщини.

Яким ви вбачаєте нинішнє «церковне» життя в Чернігові, в Україні? Роль української та російської церков в Україні?

Я не можу сказати, що у своїй свідомості чітко розділяю український і російський патріархати, як ми звикли про це говорити. Для мене важлива сама атмосфера, якщо я заходжу в культову споруду, її аура. Так само за кордоном, у Європі, я люблю ходити в костьоли – мені подобається, як грає орган, мені там комфортно, я можу там просто погрітися, посидіти. Так само я по-своєму люблю собори Чернігова, незалежно від їх підпорядкування. Я намагаюся не бачити політики в церкві.

Які робочі візити до якої країни найбільше запам’яталися?

Дуже люблю Прибалтику. Я обожнюю Литву. Мені подобаються оті спокійні вулички, тамтешні музеї і їхній сучасний підхід до організації роботи. Ще років 5-6 тому вони в Литві були інтерактивні. Я взагалі та людина, яка в музеях може просто жити. Коли я планую свою подорож, то найперше дивлюся на наявність там музеїв.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Ялинку не встановлять на День святого Миколая: управління культури – про новорічні «сюрпризи»

Чим подобаються музеї?

Це колосальне задоволення від споглядання того, що збережене, і те, як могли наші пращури творити, використовуючи ті мінімальні можливості. Мене це просто захоплює.

Які музейні експозиції найбільше запам’яталися?

Люблю музей Чюрленіса в Литві. Це музей художника і композитора Мікалоюса Чюрленіса , про його життя та творче становлення. Також дуже подобається етнографічний музей у Варшаві.

Щодо українських музеїв, то просто вражена культурним музеєм вина Шабо в Білгород-Дністровському. Він дуже європейський. Дуже крута подача.

Чи буде музей Чернігова в нашому місті?

Ми говоримо про це щороку. І цьогоріч ми знову подавали проєкт на ДФРР.

Зараз можу сказати лише щодо формату, в якому ми плануємо музей. Це не буде музей у традиційному його сприйнятті. Це має бути інтерактивний музей, що матиме частину кворкінгу, тощо. Тобто це буде такий собі культурний хаб.

Яке найбільш імовірне місце його майбутнього розташування?

Усі роки ми говорили про те, що це може бути приміщення поштової станції, нижня частина Валу.

Пані Катерино, які ви має хобі?

Очевидно, що робота стала моїм хобі. Вона займає найбільше часу. А коли є вільні дні, то присвячую їх подорожам із моїм сином, із яким проводжу максимальну кількість часу. До прикладу, ми навіть можемо з ним і нашим собакою, маленьким йорком, просто довго гуляти містом.

Ви любите подорожувати?

Так. Але мені більше подобаються інтелектуальні подорожі. До прикладу, я була в країнах Балтії, Польщі, Британії, але принципово не їду до Єгипту.

Можете сказати, що нового чекати в Чернігові в сенсі розвитку культурного напрямку? Над чим будете працювати?

Хочеться, щоб про Чернігів знали ще більше. Щоб Чернігів став містом із туристичним брендом, зокрема з погляду гастрономії, комфорту, інфраструктури, концертної діяльності.

Із яким європейським містом ви могли б порівняти наш Чернігів?

Важко порівнювати, адже Чернігів я люблю найбільше за всі інші міста. Але якщо це робити, то Чернігів – це така собі маленька Варшава.

Отримуйте оперативні новини Чернігівщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал – https://t.me/CheLineTv