Вона народилася в звичайній сільській багатодітній родині, змалечку полюбила життя в усіх його проявах – зі щасливими та гіркими моментами. Нині Наталія Рябченко з Кучинівки Сновської громади вже має власну родину, працює листоношею й очолює прогресивний сільський орган самоорганізації населення.
Селяни люблять і поважають її передовсім за чесність, порядність і чуйне серце. Наталія Рябченко щиро вірить у щасливе майбутнє українських сіл і всіляко долучається до розвитку громади. Адже вона чітко розуміє, що «порятунок потопаючих – справа рук самих потопаючих». Мовляв, ніхто за нас нашу місію не виконуватиме – все залежить лише від нас.
Наталія Рябченко, 35 років. Працює листоношею, голова Кучинівського сільського комітету «Добробут»,
«Народилася я в селі Кучинівка, тут же закінчила школу. Виховувалася в багатодітній родині. Мама була домогосподаркою і виховувала п’ятьох дітей. Тато спершу працював у будівельній конторі, а потім займався відбудовуванням осель своїх односельчан. Маю трьох сестер і брата, також в мене є найстарша сестричка від першого татового шлюбу. Всіх братів і сестер я дуже люблю. Загалом у нас велика родина. Також є бабуся з дідусем, 8 племінників і 7 племінниць. Одружена. У травні цього року ми з чоловіком відзначатимемо Трояндове весілля. Виховуємо двох синів: Антона і Павла.
У дитинстві я була дуже допитливою дівчинкою. З п’яти років завдяки своїй сестрі Ірині я вже самостійно читала. Спершу це були книжки сестри, а потім газети. Одного разу тато посадив мене на велосипед і відвіз до бібліотеки. На той час там працювала дружина його друга – тітка Надія. Мені одразу захотілося прочитати всі книжки. Тому додому ми вже поверталися з великим стосом книжок. Згодом на світ з’явилися мої перші дитячі вірші і, звісно, першим слухачем був тато. Ці моменти із дитинства запам’ятовуються найбільше, адже їх вже не повторити і не повернути…
Як і для кожної жінки, моє щастя – це сім’я. Ніщо не принесе більшого щастя, ніж люблячий погляд і ніжні обійми дітей.
(Фото — газета «Промінь»)
Я дійсно по-справжньому щаслива.
Останні роки я майже увесь свій час віддаю людям. Не лише на роботі, а й у житті. Приємно, що люди довіряють мені, радяться, діляться зі мною своїми сумними та щасливими моментами життя. Надзвичайно приємно відчувати турботу – люди почали дбати про мене, підгодовувати пиріжками, цукерками, пригощати чаєм і кавою. Навіть дарували теплі зимові шкарпетки, сплетені власноруч. Та найголовніше – то щирі посмішки. Такі прояви поваги, довіри і любові я вважаю найбільшим досягненням мого життя. Це дійсно надихає.
У людях я найбільше ціную чесність, справедливість і мудрість. Дуже приємно розмовляти з людиною, якщо відчуваєш її щирість. Навіть якщо правда гірка. Головне – бути готовою її почути. Натомість людина, яка завдає удару в спину, крадькома, назавжди втрачає мою повагу та дружбу. Хоча в ті моменти я чітко знаю, що я вища за них. Це додає мені сил йти вперед, долаючи нові випробування.
Треба першочергово змінити ставлення до людей, до громади.
Люди повинні нарешті зрозуміти, що вони і є громада.
Об’єднавшись і згуртувавшись, можна багато чого досягти. Лише разом ми зможемо досягти бажаних цілей. Усе залежить від нас самих.
У Кучинівці Сновської громади живуть дуже працьовиті люди. На жаль, у селі бракує робочих місць. Тому молодь тікає з села. Треба в селі відкривати якесь підприємство. Молодь тоді зможе там працювати. Народжувалися б дітки, заповнювалися б класи, село розвивалося б. Також було б чудово, якби в нашому селі відкрився кінотеатр. Людям було б приємно ходити на перегляд фільмів і мультиків. Так, нині фактично в кожного є гаджети і фільми можна дивитися вдома, але це не те… Це інший світ. Особливо діти повинні розуміти, що є й інший світ – реальний.
Діти – наше майбутнє. Було б прекрасно, якби в нас відкрилися дитячі гуртки. Адже їздити до Сновська, на жаль, не у всіх є можливість. Старше покоління мріє про те, щоб в Кучинівці відкрився стоматологічний кабінет. Це дійсно було б чудово.
Віднедавна я очолюю Кучинівський сільський комітет «Добробут». Діяльність нашого комітету спрямована на розвиток села. До складу комітету входять люди, яким не байдуже, що буде завтра. Активні, рішучі, цілеспрямовані. Спільно зі старостою нам вдасться багато чого змінити на краще.
Можливо, це дивно прозвучить, але я мрію про щасливу старість. Про повен дім онуків і правнуків. Я сивочола, опершись на руку свого чоловіка-дідуся, під супровід своїх дорослих синів, онуків, правнуків, крокуватиму рідним селом… Згадуючи, що на цих вулицях промайнули мої молоді роки… Відчуття радості та щастя.
Своїм землякам-кучинівцям я хочу побажати завжди залишатися добрими, дбайливими і щирими. Не втрачайте віру в завтрашній день. Ніколи не опускайте руки.
Усе можна змінити. Тож давайте все змінювати разом».
