Люди: Сніжана Божок про родинну журналістику, «кулінарне» кохання та лісову поезію

111-2-e1576321460768

Креативна, талановита та патріотична. Все це можна сказати про нашу колегу, журналістку Сніжану Божок. Відверті історії життя, оповідь про захоплення та власний погляд на соціально важливі теми – все це в інтерв’ю зі Сніжаною Божок.

IMG_2848

Сніжано, розкажіть про себе? Яким було ваше дитинство?

Народилася в мальовничому місті Корюківка, яке обожнюю за його природу, а особливо грибні ліси. І досі, хоч би де була, шукаю ліс – це місце, де я розслабляюся, відпочиваю та надихаюся. Мої батьки – журналісти. Тато (Віктор Божок. – Авт.) – відомий літератор, автор видань прози, поезії, публіцистики. Тож не дивно, що любов до книжок мені прищепили ще з дитинства. Дуже багато мені читала бабуся, з якою я провела дитинство, бо до садочка не ходила, а батьки працювали. Років у шість я вигадала собі, що я вже школярка, й у мене був розпорядок дня, всі уроки, перерви, їдальня… Бабуся підігрувала мені, бо знала, що я «наслідую» свою старшу сестру. Дуже мріяла про школу, але мене віддали на навчання майже у вісім років (народилася 6 листопада. – Авт.). Не повірите, через те, що була маленькою, дуже тендітною і мама весь час казала, що я не донесу портфель до школи. Тож коли йшла у перший клас, уже читала, писала та знала табличку множення, адже вдома з бабунею по суті закінчила два класи (сміється).

1

Якими були улюблені предмети в школі? Ким мріяли стати?

У школі завжди була відмінницею. Лише у старших класах мала 9 балів із хімії, а в 11-му – 9 балів з алгебри. Відверто кажучи, не любила точні науки, тому вони мені й не дуже давалися. Вчителі підтягували через те, що чудово знала мови, літературу, історію. Брала участь в олімпіадах, різноманітних творчих конкурсах. Спершу мріяла стати вчителькою, а вже у старших класах зрозуміла, що хочу бути журналістом. Тато розділяв мою мрію, а мама – ні. Вона постійно казала, що багато негативу в цій професії. Не завжди зустрічаються доброзичливі люди… Словом, мама хотіла вберегти мене, знаючи, що я сприймаю все близько до серця, пропускаю крізь себе…

23559904_789499831257758_4483887677379314101_n

У якому вищому навчальному закладі навчалися?

Ну, ви вже, мабуть, зрозуміли, що слухняна дівчинка не пішла проти волі мами, яку люблю понад усе (посміхається). Документи подала до двох вишів. На факультет журналістики я все-таки вступила, але на платне навчання, а от до Чернігівського державного інституту права, соціальних технологій та праці пройшла на безкоштовну форму навчання. І на «родинній нараді» було вирішено, що навчатимусь у юридичному, бо скрутно буде оплачувати навчання та проживання студентки-журналістки. Хоч спеціальність мені була не дуже до душі, інститут я закінчила, отримавши диплом із відзнакою і… подарувала його мамі. До речі, багато дисциплін, які я вивчала у виші, мені знадобилися у моїй нинішній професії. Тож зовсім не шкодую, що п’ять років вчилася саме в цьому навчальному закладі. Це були найкращі, найвеселіші роки мого життя. А ще саме в інституті я знайшла багато друзів. З деякими ми зараз колеги, а з деким навіть породичалися. Хрещена моєї доні – подруга зі студентської лави. В нашому житті ніщо не випадкове.

69261497_1195110594030011_4481396347257225216_n

Чи працювали десь до приходу в журналістику?

Працювати пішла одразу в журналістику. Навіть канікул після закінчення вишу собі не зробила.

70938966_2319530511503133_2670934092870057984_o

Яким було становлення в журналістиці?

Спершу я дописувала в обласну газету «Чернігівщина». Вакантного місця там не було. Тож працювала на гонорарах. Тодішній редактор Олександр Супронюк, який, на превеликий жаль, відійшов у кращі світи, був моїм добрим вчителем і наставником. Він був яскравою особистістю, талановитим журналістом і ліриком, але ніколи не показував своєї переваги в колективі. До мене він ставився по-батьківськи, бо дуже добре знав мого тата. Олександр Сергійович неодноразово допомагав мені влаштовуватися на роботу. Завжди давав гарні, інколи трохи з перебільшенням, рекомендації. Пам’ятаю, як я недовго працювала на «Високому валу». Редактор Сергій Стук, дякую йому за витримку, показував мені на пальцях, як розміщати новини на сайті, знаходити цікаві теми…Бо я була дуже далека від цього. Що тут скажеш, я друкувала одним пальцем правої руки (сміється), але завжди була наполеглива та вимоглива до себе. Через кілька місяців мене вже офіційно взяли на роботу в «Деснянку вільну». Отут я насправді відчула, що таке журналістика, коли по кілька разів доводилося переписувати матеріали. Не всі, звісно, але бувало. Тож я завжди кажу, головне – це школа життя, а диплом – ще не показник. У жодному разі не хочу образити дипломованих спеціалістів. Хоча, якщо чесно, залюбки зараз вступила б на міжнародну журналістику. Люблю вчитися, все життя вчуся і впевнена, що попереду на мене чекає ще багато нового, невідомого, мегацікавого, захопливого…

DSC_0167

Чим зацікавила вас ця професія?

У журналістиці я трохи більше дев’яти років. Маю чимало нагород, серед яких всеукраїнські та міжнародні. До речі, пропрацювавши півтора року в «Деснянці», знову повернулася до «Чернігівщини». Тут змінився власник і з’явилося вакантне місце, тож Олександр Сергійович вмовив мене не лише повернутися, а й поїхати на деякий час до Бобровиці, бо там був потрібен власкор. Я вагалася, адже дуже люблю Чернігів і в райцентр мені зовсім не хотілося їхати, але, зваживши все, таки поїхала…

IMG_1876

 Жодного разу не пошкодувала, що обрала саме цю професію. Я з дитинства дуже допитлива. Мене цікавило все. Так і зараз. Я не спеціалізуюся на якомусь конкретному напрямку. Пишу абсолютно на всі теми. Але найбільше до душі відкривати неординарних унікальних людей. Я навіть уявити не могла, скільки таких серед нас. Буває, в якійсь маленькій глибинці знаходиш справжній діамант, про який досі ніхто навіть не здогадувався. Я взагалі мрію, щоб у нашому світі більше цінували самородків. Щоб наше суспільство звертало на них увагу, допомагало їм реалізуватися. З кожним таким героєм я проживаю його історію, інколи до сліз. Інколи вони, навпаки, змушують мене замислитися, зробити переоцінку цінностей, інакше дивитися на світ і людей у ньому. Всі герої моїх публікацій – мої вчителі у журналістиці. Коли після виходу матеріалу телефонує мій респондент і дякує крізь сльози радості за статтю, я розумію: цей іспит я склала на «відмінно». Але серед респондентів бувають не лише доброзичливці, як казала моя мама (посміхається), дивлячись, про що/кого пишу… І тоді дзвінки надходять іншого характеру. У цьому випадку я керуюся правилом: ніколи не сперечайся з ідіотом – він опустить тебе до свого рівня, а потім притисне досвідом.

IMG_1885

Розкажіть про родину?

Моя родина – моє щастя. Заміж я вийшла шість років тому. Кажуть, що шлях до серця чоловіка лежить через шлунок. Мабуть, будете сміятися, але саме мій чоловік підкупив мене смачними обідами. Ще тоді ми не були одружені, але він проявляв до мене надмірну турботу, я думала, що по-дружньому. А Саша поставив собі за мету завоювати моє серце. Він привозив мені в обідню перерву на роботу, а ввечері додому – млинці, пельмені, пиріжки, голубці… Приготовані власноруч! Для мене це диво-дивне, бо мій тато на кухні, чесно кажучи, скоріше гість, ніж господар. А одного разу Саша привіз мені посвячений хрестик і сказав: одягни, щоб він завжди оберігав тебе від недобрих людей. І того дня я подивилася на свого друга інакше. Коли ми зустрічалися, він дарував мені квіти мало не щодня. На жаль, ця звичка нині трохи призабулася (сміється). Освідчувався теж особливо, як у казці. Це було на скелях курортної Алупки. Саша опустився на коліно та подарував обручку. Пам’ятаю, як сильно в нього тремтіли руки. Він навіть шампанське не міг налити у келихи після освідчення…

IMG_2501

Які у вас хобі, улюблені заняття?

Що стосується мого хобі, то це без сумніву «тихе полювання». Я обожнюю збирати гриби, не тому, що люблю їх їсти… Ні! Сам процес мене захоплює. Можу назбирати кошик і просто комусь віддати. Мене дуже надихає ліс у будь-яку пору року. Там особлива аура. Я називаю себе лісозалежною.

З лісом мені легше говорити:

Розуміє він завжди без слів…

І не вчить мене, як треба жити,

Не висміює, не судить й поготів!

Ліс шумить і ніжно обіймає,

Мою руку у свої бере…

Впевнено і міцно так тримає

І на стежку правильну веде.

А попереду летить дороговказ.

На м’язистих крилах мрію він несе…

Ліс йому віддав наказ –

Берегти її понад усе!

Трішки лірики від мене.

А взагалі своє найбільше захоплення я сама собі народила. Моя п’ятирічна доня – це мій Всесвіт! Щодня в нас нові хобі, бо ми разом пізнаємо цей світ. Багато читаємо, вчимо разом англійську мову, пишемо вірші, голосно співаємо і танцюємо. Ніка така ж енергійна, як і я. Наш тато інколи дивується: мовляв, звідки у вас стільки запалу? А я жартую, що доня, коли виросте, працюватиме на радіо – така балакуча, не можна переговорити. Тоді Ніка мені відповідає: «Мамо, ти ж така сама! Просто не бачиш себе збоку…». І я розумію, що моя донечка – й справді моє відображення.

Із приводу мого життєвого кредо, то воно часто залежить від того, в яких обставинах я опиняюся, з яким настроєм прокинулася, хто мене оточує в цю мить… Але я точно знаю, що жити треба сьогоднішнім днем, бо завтрашнього може не бути. Треба бачити красу в простих речах і усміхатися кожному дню, тоді й життя усміхатиметься тобі навзаєм.

IMG_5021

Яку музику слухаєте, книги читаєте, фільми дивитеся?

Фільми дивлюсь дуже рідко, а от книги люблю читати. За останній час перечитала всю Люко Дашвар, Світлану Талан, Олену Печорну. Зараз підсіла на Регіну Бретт. Вечорами заново знайомлюся з Гансом Крістіаном Андерсеном, Шарлем Перро, братами Грімм. Нещодавно відкрила для себе Всеволода Нестайка та Ларису Ніцой. Музику зазвичай слухаю під час пробіжок або коли влаштовуємо з донькою дискотеку. Раніше слухала, коли готувала на кухні. Тепер підсіла на англійські відеоуроки.

IMG_6207

На вашу думку, які теми з життя міста заслуговують найбільшої уваги журналістів?

Я так втомилася від криміналу, негативних новин, повідомлень про стихійні лиха, корупцію та некомпетентність політиків… Я не кажу, що про це не варто писати. Треба, але в межах розумного. Я спілкуюся з читачами і вони просять: будь ласка, напишіть щось хороше. Невже у жодній зі сфер життя немає змін на краще? Чому коли відкривають якийсь завод – ми не пишемо, бо це буде така собі реклама, а якщо хтось збанкрутів, не втримався на плаву – о, це справді гаряча тема! Ситуація в Україні непроста не лише тому, що триває війна та зруйнована інфраструктура, а взагалі економічна ситуація в країні складна. Всі ці негаразди ми бачимо, чуємо, вони кричать до нас зі шпальт газет. Люди втомилися жити негативом і хочуть елементарного – почути чи прочитати щось приємне, порадіти якійсь гарній новині. Я писала, пишу і писатиму про звичайних людей, які вражають своїми історіями, про їхні маленькі подвиги та великі плани. Ось, наприклад, в останній номер газети написала про сільського чоловіка, який сам виховує дітей, дбає про будинок, величезне господарство, ще й немічним бабусям допомагає. Я почула стільки позитивних відгуків на статтю. Я – за позитив у всьому!

з Михайлом Сидоржевським

Яким громадським діячам і політикам ви довіряєте?

Політикам я не довіряю. Мала нагоду співпрацювати з партіями і кандидатами-мажоритарниками. Всі вони жадають самозбагачення. Піарники їм пишуть гарні промови, програми, вигадують провокації, а вони, як ті актори, просто гарно виконують свої ролі. Хтось краще, хтось гірше. Громадським діячам, волонтерам довіряю більше. Мене надихає Ліна Костенко – це справжнє обличчя громадського діяча. Особливо вразило, коли їй хотіли присвоїти звання Героя України, а вона відмовилась зі словами «Політичної біжутерії не ношу!». Я дуже поважаю бізнесменів, зірок шоу-бізнесу, які, маючи гарні статки, вміють ними ділитися з нужденними. Засновують благодійні організації, допомагають дітям-інвалідам, онкохворим, самотнім тощо. Ця тенденція зараз у моді і це радує. Але, знову ж таки, коли це робиться не заради піару, а від душі. Із молодих відомих громадських діячів мені подобається позиція Маші Єфросиніної, Лідії Таран, Руслани Лижичко… А якщо говорити про місцевих громадських діячів, то це, без сумніву, генеральний директор ТОВ «Земля і воля» Леонід Яковишин., якому днями вручили звання «Почесний громадянин Чернігівської області». Мені пощастило працювати з цією мудрою людиною. І це дійсно приклад того, коли людина ділиться своїми статками. Він ремонтує дороги, допомагає армії, школам, садочкам, а скільки коштів він виділив на операції, лікування своїм землякам!

найдорожчі

Чи зміниться життя в Україні за нової влади?

Риторичне запитання… Безумовно, хочеться, щоб полум’яні промови нових лідерів втілилися в діях, а не залишилися словами. Але вірити політикам, як я вже казала, небезпечно. Найбільше мене обурює те, що освічена українська молодь дедалі частіше воліє виїхати з Батьківщини не на заробітки, а на постійне місце проживання. Серед шукачів кращої долі багато успішних, розумних, кваліфікованих, унікальних… Так країна втрачає свої кращі кадри. Тож мені дуже хотілося б, щоб нова влада, яка створила команду здебільшого з молодих людей, звернула на це увагу. З країни тікають переважно цінні кадри – активні люди з досвідом і освітою. Водночас реальних обсягів міграції ніхто, звісно, офіційно не називає. Бояться показати плоди своїх недолугих реформ. Україна – країна з величезним потенціалом, але, на жаль, людський потенціал держави не використовується. Люди тікають у пошуках кращої долі. Як писала Ліна Костенко у своєму романі «Записки українського самашедшого»: Нашого цвіту по всіх борделях світу…

фото с выставки

Чи змінилось життя в громадах після реформи децентралізації?

Коли громада залучає інвестиції, підтримує локального інвестора, коли шукає шляхів, як наповнити бюджет, аналізує, на чому можна серйозно економити, тоді перспективи в цієї громади є. Наприклад, впроваджує проекти з виробництва альтернативного палива, скажімо, з відходів деревини. Виготовляючи пелети, громада зробить одразу дві справи: очистить придорожні території, парки, сквери від чагарників і забезпечить потребу в альтернативному твердому пальному. Нині твердопаливні котельні є і у школах, і в амбулаторіях, і в соціальних установах. І дуже великі кошти йдуть на їхнє опалення. Тож варто шукати в усьому шляхи економії. На мою думку, об’єднані громади часто просто не використовують свого економічного потенціалу. Не завжди і не в повному обсязі обліковують свій земельний ресурс, нерухомість, акцизний податок… А це все бюджетні кошти, які втрачаються на рівному місці. Децентралізація дала таку собі свободу дій, але кожен трактує її по-різному. Хтось сидить і чекає, доки від держави капне якась дотація, а хтось докладно вивчає інструменти, завдяки яким можна залучити в громаду інвестиції. Бо інвестор прийде лише туди, де є людський ресурс, який вміє добре працювати і зможе принести йому гарний прибуток. Про децентралізацію можна дуже багато говорити, але поки що лише поодинокі громади показують гарні результати, а більшість сидить в очікуванні. Доки в громади не буде конкретної стратегії, соціально-економічного плану, інвестиційного паспорта, годі чекати змін на краще. А ще мене дратують «диванні опозиціонери і реформатори», які лише в соцмережах красномовно кричать про свої наміри, а на ділі – повний нуль. Навіть на суботник не можуть вийти. Як писав Борис Грінченко: «Ще не вмерла Україна, але може вмерти: ви самі її, ледачі, ведете до смерті!».

IMG_3731

Що ви побажали б своєму рідному місту та його жителям?

Моїм рідним містом була і лишиться Корюківка. Для мене воно особливе, бо я тут народилася, тут живуть мої батьки, сестра, друзі. Мені сюди завжди хочеться повертатися. Бо рідне місто надихає, додає енергії і сил. Моє найбільше бажання і водночас побажання – мир і спокій у державі, щоб не гинули наші захисники. Місту бажаю розвитку, процвітання, а людям – ДОБРОТИ, розумних рішень, вдалих втілень. Хочу бачити корюківчан, бобровичан, чернігівців, усіх українців усміхненими та радісними на чистих і комфортних вулицях, в облаштованих парках і скверах, у теплих і затишних кав’ярнях!

Отримуйте оперативні новини Чернігівщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал – https://t.me/CheLineTv

Олег Дешура

загрузка...

Login

Welcome! Login in to your account

Remember me Lost your password?

Don't have account. Register

Lost Password

Register