Село Домниця розташоване в 3-х км. від с. Миколаївка, за 48 км від райцентру і 47 км від Чернігова.
Навколо Домниці тягнеться ліс, в якому мешкає багато диких тварин, а також росте багато грибів та ягід.
Село виникло в середині ХVІІ ст. як поселення навколо монастиря, побудованого на кошти Івана Мазепи.
Домницький Свято-Різдва Богородиці чоловічий монастир засновано на початку 60-х років XVII століття пустельником отцем Климентієм.
У 1680 році Пресвята Богородиця явила Знамення благості й заступництва через Свій чудотворний Образ у лісовій глушині. На тому місці побудували тесову каплицю.
Переказ свідчить, що сліпій дівчинці на ім’я Домна уві сні було сказано піти до лісу й знайти ікону Божої Матері. Після старанних пошуків вона знайшла той Образ і зцілилася.
Згодом видіння повторилося, й ось морозного дня мати з дочкою вирушили в дорогу. В сосновому бору вони заблукали, загубили одна одну. Аж раптом безпомічній сліпій дівчинці почувся голос: «Іди до мене!». Ледь чутно онімівшими від морозу губами дівчинка прошепотіла: «Я сліпа й не знаю, куди йти». «Підніми голову й побачиш». Дівчинка послухалася і відразу дивним чином прозріла — й побачила високо на сосні ікону, від якої йшло сяйво.
У 1683-1685 роках ченці перенесли келії скиту до місця явлення чудотворного Образу Божої Матері. Свою назву монастир отримав від річки Домниця, що протікала серед суцільного лісу, де й з’явилася чудотворна ікона на дереві, пень від якого до 1798 року знаходився у вівтарі церкви святої Параскеви.
У 1693 році архієпископ Чернігівський Святитель Феодосій Углицький благословив будівництво нового монастиря з корпусом для келій та собором Різдва Богородиці.
Роботи велися старанням колишнього гетьмана Малоросійського Івана Мазепи. За його прикладом, гетьман Іван Скоропадський будує нову каплицю для чудотворної ікони Богородиці Домницької, а пізніше й храм Преображення Господнього з братською трапезною.
У 1694 році був складений монастирський Синодик, який «сочинися за благословением ясне в Богу Преосвященного Феодосия Углицкого, архиепископа Черниговского».
З благословення Святителя Феодосія засновано святкування ікони Богородиці Домницької в десяту п’ятницю після Святої Пасхи.
У 1714 році на кошти сталінського сотника Йосипа Сичевського побудовано церкву святої Параскеви, яка вціліла й діє в наші дні.
Після порятунку жителів м. Березного від «чумних пошестей» в 1738 і 1771 роках «благодарные жители положили обет каждый год 22 сентября отправляться Крестным ходом в обитель Богоматери для прославления Ея».
У 1868 році молитовне звернення до Цариці Небесної перед Домницькою іконою жителів м. Березна та навколишніх сіл врятувало від посухи, а влітку 1871 року – від щоденних пожеж в м. Березна, пізніше – від нашестя сарани. Зцілення від чудотворного Образу Божої Матері відбуваються і в наші дні.
У 1786 році за Указом імператриці Катерини ІІ про віддачу в казенне відомство монастирських маєтків в Малоросії Домницька обитель була переведена в третій клас із передачею її до державної скарбниці.
У 1800-1808 роках монастир процвітав. На кошти генерального судді А.Я. Безбородька побудовано собор Різдва Богородиці (1806 р.), корпус братських келій, надбрамний двоярусний дзвін, огорожа. У 1846 році на кошти княжни Параскеви Прозоровської побудована Петро-Павлівська церква.
У Домницькій обителі діяли: собор Різдва Богородиці, Спасо-Преображенський храм, храм Святої Параскеви, Свято-Варваринський і Свято-Миколаївський храми та цвинтарна церква.
У 1846 році на місці цвинтарної церкви була побудована кам’яна – Петро-Павлівська. У монастирі тепло приймали паломників. Дітей-сиріт монахи брали на повне утримання до їх повноліття. У 1922 році безбожна влада намагалася розграбувати храми Домницького монастиря. Але ченцям, ховаючись у підземних галереях, вдалося врятувати цінності, особливо рідну святиню – чудотворну Домницьку ікону Божої Матері.
У 1925 р. обитель закрили. У 1928 році на її обійсті розташувалася Домницька комуна, перетворена в 1931 році на сільськогосподарську артіль імені Першого Травня.
З 1932 року церква святої Параскеви діяла як парафіяльний храм. Після закриття цього приходу в 1936 році почалося руйнування храмів. До фундаменту знищили Петро-Павлівську церкву.
На будматеріали розібрали склепіння центральної бані Свято-Різдвяного собору, а його колонадами вимостили греблю в селі Миколаївка. Восени 1941 року німці, намагаючись привернути на свою сторону віруючих, відкрили жіночий монастир Святої Параскеви, що проіснував до 1952 року.
У ньому трудилися 35 сестер на чолі з ігуменею Агнією (в миру Марія Ланько), яка була духовним чадом Іоанна Кронштадтського. Життя сестер минало у важких випробуваннях. У той час священиками були: архімандрит Нестор та ігумен Мойсей Глушко. Сестри працювали в лісництві, посадили близько 50 гектарів лісу.
У 1952 році Домницьку жіночу обитель Святої Параскеви закрили.
У 1992 році парафіяльній громаді Домницького монастиря був переданий трапезний храм святої великомучениці Параскеви. 10 лютого 1995 відбулася реєстрація обителі.
Преподобний Лаврентій Чернігівський пророкував, що Домницьку обитель відкриють, але вона буде чоловічою, великою й благоліпною, що храми повстануть з руїн і будуть сяяти, як за минулих часів. У 2011 році храм Різдва Пресвятої Богородиці був переданий монастирю, в якому нині ведуться реставраційні роботи. Головний храм був освячений у липні 2016 року.
