У невеличкому офісі в райцентрі Мена Чернігівської області Олексій Мороз зібрав міні-музей комп’ютеризації міста. У Олексія Мороза чудова родина, своя справа і дві книжки про історію села, де народився, та сусіднього. А ще — незвичайний особистий музей. Та й загалом Олексій — непересічна людина й цікавий співрозмовник.
Народився він у селі Шаболтасівка Сосницького району. Після школи вивчився на бухгалтера в Сосницькому технікумі. Закінчив з відзнакою. Запрошували їхати до Харкова далі здобувати освіту, та родина не мала грошей навіть на дорогу. Це були важкі 1990-ті роки.
Тож пішов Олексій працювати на місцеве сільгосппідприємство. Робота була не кожен день та сезонна, тож мав час продовжувати навчання. Вивчав автосправу, в Чернігові здобув спеціальність електронника. Після служби в армії хлопець займався ремонтом телевізорів, підробляв у колгоспі. А тоді доля привела його в Мену.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Остерський музей став осередком наукових досліджень (Фото)
Закінчивши у 2005 році заочно Чернігівський інститут економіки і управління за напрямом «Менеджмент», хлопець зареєструвався підприємцем, отримав гроші на розвиток бізнесу і зайнявся комп’ютерною технікою. На той час це були доволі успішні продажі, але після економічної кризи 2008—2009 років вони значно зменшилися. Довелося шукати інші заробітки. Підключав Інтернет та телефони, ремонтував комп’ютерну техніку.
Урешті саме ремонт комп’ютерної техніки і став постійною справою Олексія. У його невеличкому офісі в райцентрі з часом назбирався такий собі міні-музей комп’ютеризації Менщини.
Ото б дивувалася нинішня молодь, що звикла до «сенсорів», якби дізналася, як професійні електронники та любителі, купуючи на ринку в Києві окремі запчастини, потім самі збирали домашні комп’ютери. Підключалися вони до телевізора та магнітофона. Програми писали самі. Щось брали з журналів, а потім переписували один в одного.
Згодом до Олексія уже приходили такі умільці, приносили раритетну техніку, бо викидати шкода. Наприклад, менянин Василь Рак приніс комп’ютер «Орель» 1992 року виробництва, який і досі в робочому стані.
— Із цього й народився мій музей. Почали приносити хто радіолу, хто магнітофон, відеомагнітофон тощо. Я виділив під усе це три полички в офісі. Та нині на них уже все не вміщується, — усміхається Олексій. — Є деякі речі, які в принципі нікому не потрібні, але мають певну історичну цінність. А ще ці люди багато розповідали, як комп’ютеризація та електроніка розвивалися в маленькому провінційному містечку Мена. Як, наприклад, удома збирали кольорові телевізори, як робили перші комп’ютери, як іще 30 років тому тут з’явилася перша саморобна супутникова антена…
Олексій розповідає про різні експонати свого міні-музею. Наприклад, про знайдену ним електролампочку, якій уже 53 роки, а вона працює. Коли навколо в шаленому темпі розвиваються технології, всі ці саморобні комп’ютери, плати, касетні та бобинні магнітофони, дискети, перфокарти неабияк дивують молодь.
— Щодо книжок. Перша — «Шаболтасівка. Погляд крізь віки», — презентує свою роботу Олексій. — Почалося з того, що я зацікавився своєю генеалогією. Зв’язався з Чернігівським архівом, отримав дозвіл на роботу з архівними матеріалами. У процесі пошуку потрібної мені інформації дізнався багато цікавих фактів про своє рідне село. Щоб витрачені зусилля і час не були марними, вирішив видати книжку. Для земляків. Після цього мені почали писати різні люди з бажанням продовжувати далі тему краєзнавства. Писали з Німеччини, Росії, різних міст України. Дуже зацікавилося Авдіївське земляцтво в Чернігові. Власне вони і стали ініціаторами написання книги про Авдіївку.
Колись діти Олексія Мороза зацікавляться історією свого роду і своєї малої батьківщини. А він уже подбав про це. І наступні покоління дякуватимуть за такий спадок.
Поліна НАЗАРЕНКО, «Голос України» («Сіверщина»)
