До повномасштабної війни Дмитро мав бізнес – був власником СТО.
Для нього велика війна стала несподіванкою. До територіального центру комплектування пішов 1 березня після того, як станція стала через брак запчастин.
«Мене дружина не пускала, плакала. Я клявся, що не піду. Але зранку встав, вийшов і тільки потім подзвонив, пояснював», — згадує Дмитро.
За розподілом потрапив на службу до окремого стрілецького батальйону оперативного командування «Північ». Спочатку відправився у складі підрозділу на підкріплення у Количівку під Черніговом. Адже в сусідній Іванівці тоді вже сиділи російськи вороги.
Найбільше військовому запам’ятався прорив ворожої колони, яка заходила в Количівку. Але вже під ніч через 2-3 години боїв українські військові їх зупинили.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Оборонці Чернігова: бойовий медик Данило
«Були танки, БТРи… Тоді наш командир був контужений. Ми його вночі вивозили в лікарню в Чернігів», — пригадує Дмитро.
Він їздив на праву сторону Десни уже після підриву основного мосту, перевозив зброю, боєприпаси, їжу. Назад повертався пустим, а тому люди просилися, плакали, аби їх евакуювали з міста. Переважно брав пенсіонерів, жінок, дітей. Допомагав переправляти волонтерські грузи. Але кожна поїздка була ризикованою та небезпечною. Оскільки усі можливі шляхи перетину річки обстрілювалися росіянами.
«Двічі ми загрузли. Не могли їхати далі. А там потрібно було все швидко робити. Не зупинятися. Ось тоді я дуже переживав за таку групу людей. Хоча я попереджав, що це ніякий не «зелений коридор». І це дуже небезпечно», — каже військовий. Однак люди все одно сідали до нього з надією вирватися з чернігівського пекла, вони були готові на все. Його ж родині пощастило виїхати з Чернігова буквально за день до підриву мосту.
«Мрію повернутися до мирного життя, до професії. Побачити родину, дітей. Думаю, кожен мріє про це», — ділиться захисник.
Отримуйте оперативні новини Чернігівщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал – https://t.me/CheLineTv
Джерело: ОК «Північ»
