«Жодна державність не може відбутися без крові», — у цьому впевнений звичайний викладач із Києва, який із 26 лютого і по сьогодні служить в одному з підрозділів оперативного командування «Північ», який з перших днів повномасштабного наступу росії боронить Чернігів.
Костянтин живе у Києві там, де з вікна було видно, як українська техніка рухалася на парад на День Незалежності.
«І от я уявив, що буду дивитися у вікно, і там буде рухатися техніка з буквою «зе». Я не міг це впихнути в свою голову, свідомість. Тому я тут», — пояснив своє рішення самостійно піти до територіального центру комплектування та стати до лав Збройних Сил України.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Обстріл на Десні: російські міномети проти волонтерів Чернігівщини
На посаді гранатометника Костянтин обороняв підходи до Чернігова зі сторони Новоселівки. Там росіяни бомбили все і з усього. Повністю знищена цивільна інфраструктура, житлові будинки, цілі вулиці згоріли та розбомблені вщент. Проте там не було жодного військового об’єкту.
«Нас літак розбомбив. Там такі воронки були: діаметром по 12 метрів і глибиною по шість метрів! Це між бліндажами, окопами», — згадує перший авіаналіт чоловік та говорить, що найважчими були перші для нього бої 26-27 лютого. Тоді активний наступ російських військ був стриманий. Позиції українських захисників знаходилися за 300-400 м від ворожих, було видно і російські танки, і «Тигри». ДРГ постійно намагалися пройти в місто. Костянтин пригадує, що активні бої точилися до 15-17 березня. Далі ворог вдався до простого та цинічного знищення міста, інфраструктури, житлових будинків. Явних атак, прориву не спостерігалося.
«Пам’ятаєте, як наші знищили 56 російських цистерн з паливом? Можливо, через це виникла дека оперативна пауза, і це дало нам можливість ще закріпитися», — розповідає військовий та радіє, що не було загиблих. — «Що стосується нашого підрозділу, то слава Богу, у нас жодного загиблого не було. Було багато поранених, багато контужених… Але двохсотих не було».
Розмову чоловік завершує трохи філософськи та емоційно:
«Жодна державність не може відбутися без крові. Ця війна стала межею, до якої ми рухалися. Ми маємо відстояти свою свободу, свою незалежність. Я — цивільна людина, у мене жінка, троє дітей. Я працюю викладачем. Якщо я прийшов сюди добровольцем, то, мабуть, я звідси вже не піду, поки не буде перемоги. От і все».
Отримуйте оперативні новини Чернігівщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал – https://t.me/CheLineTv
Джерело: ОК «Північ»
