Пісні з німецьким послом, знайомство з коханою і курйози в ефірі: чернігівець про роботу на радіо
Сьогодні, 16 листопада, професійне свято відзначають усі причетні до радіо, телебачення і зв’язку. Зокрема люди, яким доля подарувала шанс попрацювати на обласному радіо, згадують той період із особливою теплотою, адже він сповнений неймовірних вражень, спілкування і постійного пошуку новизни. До того ж, як відомо, колишніх радійників не буває, бо це «хвороба» на все життя.
Серед тих, у кого радіо в серці назавжди, – чернігівець Вадим Балінський. Сьогоднішній день для нього – особливий, а ранок почався дещо ностальгічно, зі спогадів про радіо.
Нині пан Вадим працює журналістом у системі охорони здоров’я Чернігівщини, але зізнається, що про роботу на радіо не забуває.
«Ностальгую постійно. Згадую тільки із теплотою. Буває, що минуле мені сниться. Радіо – це величезний зріз мого життя, 18 років радості від того, що реалізував свій потенціал, 18 років відряджень (об’їздив всю область, окрім Талалаївки чомусь), знайомство з людьми. Відчуваю радість від того, що зміг і про щось розповісти слухачам, мене впізнавали за голосом, а дехто навіть чекав, коли саме я вийду в ефір. До речі, для мене, мабуть, не було яскравішого враження, ніж коли ти сидиш у тихенькій і зручній студії, читаєш новини чи щось інше й усвідомлюєш – тут ти один, а на іншому боці радіодротів – численна слухацька аудиторія», – у коментарі для ЧЕline зазначив Вадим Балінський.
Звісно, що за 18 років роботи на радіо в пана Вадима назбиралась купа цікавих історій, деякими із них він охоче поділився із нашими читачами.
«Пригадати можна багато чого… Ну от, наприклад – їздив по кількох районах у відрядження, записував матеріали для репортажів. А коли їх готував до ефіру, з’ясувалося, що не пригадаю, в якому саме населеному пункті записав ту чи іншу людину. Тому замість репортажу з, наприклад Ічні, розповів про Варву. Так воно і вийшло в ефір. На щастя, ніхто нічого не помітив, але потім я намагався бути уважнішим і на касету записував, де і у кого беру саме це інтерв’ю», – згадує Вадим Балінський.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Неповторні колекції та світове визнання: Чернігівському історичному музею – 125 років
Траплялися історії з міжнародним підтекстом.
«Пам’ятаю, як у Корюківці за одним обіднім столом сиділи з Послом Німеччини в Україні Дітмаром Штюдеманном. Десь хвилин за тридцять ми зрозуміли, що наче друзі, трохи поспівали пісню «Все выше, и выше, и выше стремим мы полет наших птиц…». А він підспівував, адже ця пісня – німецька, але перероблена радянськими композиторами. Згодом я запросив його на німецьке кладовище в Чернігові, про яке він не знав. Обіцяв приїхати. Коли я про це розповів вранці на планірці, мене керівництво посварило,бо я – не офіційна особа і не мав права німецького посла від себе запрошувати. А що тут такого? Ми ж з ним розійшлися хорошими знайомими на тлі приємного спілкування», – усміхнувся чоловік.
У святковий день пан Вадим також пригадав людей, які допомогли йому відбутися як радійнику.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: На Чернігівщині випав перший сніг (Фотофакт)
«Допомогли мені «вжитися» у роль радіожурналіста Олена Кияшко, Надія Куліш ввела в курс щодо дикторської роботи. Загалом усі журналісти старшого покоління намагалися чимось допомогти, і вже за кілька місяців ставилися до мене, як до рівного. А таких професійних керівників, як Анатолій Тютюнник. Сергій Гайдук, Олег Шолох, треба було ще пошукати і не знайдеш», – розповів він.
А насамкінець розмови сказав, що хоч як би пафосно звучало, але роботу на радіо вважає мало не найкращими роками свого життя, зокрема через те, що завдяки радіо зустрів свою долю.
«Звісно, радіо я вдячний ще за те, що саме тут зустрів свою дружину. Ми з нею, з Надією – радіодружиною, назавжди!», – сказав він.
Спілкувалась Ірина Осташко
Отримуйте оперативні новини Чернігівщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал – https://t.me/CheLineTv
