Пошук себе в цьому світі й експерименти із власним життям можуть завести людину у найнепередбачуваніші ситуації. І коли людина нарікає на своє життя – немає роботи, а відтак і грошей, пригадується майже фантастична історія однієї української дівчини.
Вона народилася у великому місті. Як і всі її однолітки, жила активним світським життям, а клуби, дискотеки, ресторани та подіуми були частиною її життя. Однак життєві обставини змусили Олесю замислитися над запитанням – а чи правильно вона живе? Точніше, чи є якась користь світові від того, що вона робить? Врешті магія Карпат змусила її переосмислити та змінити своє життя.
Була собі Олеся, а стала ткаля-краля…
Вона вирушила в гори писати картини на пару місяців і лишилась там на 4 роки.
«…Гори любила змалечку. І якось, подорожуючи Карпатами, заїхала на високогір’я. Відтоді вдома марила поверненням туди. Згадала, що бачила там стареньку хатку на горі, де ніхто не жив. Спитала в місцевих, чи здадуть? Здали! Пізніше віддали хату вище, якій 120 років. Неймовірна. Я полагодила там печі, зробила ремонт, познайомилася з болгаркою та іншими інструментами, і гарно собі жила. Замовники знають мене як Olezi. Такий собі бренд…», — пригадує дівчина.
Ткацтво обрало її
Не вона обирала цей край, гори обрали її. А ткацтво стало улюбленою справою. Створення ліжників – процес магічно-природній. Тут усе разом: і майстерність рук, і енергія вовни, і сила гірської річки.
Все це – компоненти ткацтва. Утім, вже за кілька місяців дівчині здалися невиразними і сумними їхні традиційні техніки та візерунки. Тож взялася ткати чоловіче пальто. Вигадала дизайн – і мерщій до роботи. Хлопець, як то кажуть, вдало прогуляв його Києвом. Відтоді все й почалось. Хто бачив, той питав: «Де взяв?» Так з’явилися перші замовники.
«…Ткала спершу за собівартістю. Мені просто було в кайф. Уже потім люди самі почали платити більше, ніж я просила. Для кожного особисто я вигадувала візерунок чи символ, переважно то були такі собі речі-обереги. Дизайн і колористику я намагалася підібрати відповідно до потреб майбутнього власника. Ці речі справді живі. Однакових не ткала жодного разу, вже потім вони ставали більш фешн. Я навмисно зшивала все вручну і кожному носієві писала власноруч листа…», — згадує Олеся.
Злети та падіння
Доволі швидко на неї звернули увагу й українські дизайнери. Зі своїм рукоділлям потрапила навіть на сторінки видання Voge. А потім… Потім був важкий час. Перерва на 1,5 року через тяжку вагітність і через виховання двох діточок. Але в Карпатах все просто, якщо ти живеш правдиво і щиро, гори віддячують взаємністю.
«…Сили поновила і стала доросліша у вчинках і планах. Нині мрію переїхати до Києва та займатися улюбленою справою, професійно вдосконалюючись, бо напрацювань уже чимало. Скоро починаю працювати ще й зі шкірою, але то вже буде сюрприз…», — інтригує майстриня.
Цінами майстриня не переймається. Через те, що працюватиме переважно в Києві, вартість трохи буде вищою. Фішка самого процесу полягає в тому, що вироби із вовни, за стародавньою традицією карпатців, мають бути виваляні в річці та заряджені гірським повітрям. Тож доведеться пововтузиться. Ще й від складності візерунку чимало залежатиме. Адже одну річ можна ткати день, а можна й тиждень, не відходячи від ткацького станка.
Отак, народившись на Харківщині, в невеличкому місті Лозова, та закінчивши факультет міжнародних відносин столичного універу, без жалю і смутку можна кардинально змінити своє життя та щиро з того радіти.
Instagram olezizaika
