У попередньому матеріалі ми почали знайомити читачів з адміністративно-територіальнимиодиницямикозацького періоду,що існували на території нашого регіону.Тоді мова йшла про Чернігівський козацький полк,який відіграв значну роль в історії Української козацької держави – Гетьманщини. Сьогодні поговоримо про іншу важливу частину козацької України, а саме Прилуцький козацький полк. Він прославився не тільки славетними старшинськими родинами, а і був духовною колискою. Саме зі старшинського сімейства Горленків походить видатний церковно-релігійний діяч, долучений до числа святих та відомий під іменем святителя Йоасафа Білгородського.
Виникнення
Історія Прилуцького козацького полку розпочалася на початку 1648 року,а саме з розгортанням національно-визвольного повстання українського народу під проводом Богдана Хмельницького. Вже до середини 1648 року вся територія Лівобережної України та значна частина Правобережної були звільнені з-під влади польських магнатів та шляхти, а замість адміністративно-територіального устрою Речі Посполитої на звільнених землях створюється полково-сотенний козацький устрій. Північніше Прилуцького у 1648-1649 роках існував Ічнянський полк, що включав у себе переважно великі села – сотенні центри навколо Ічні; у 1649 році згідно Зборівського мирного договору між польським королем Яном IIКазиміром та Богданом Хмельницьким і відповідно складеним козацьким реєстром Ічнянський полк увійшов до складу Прилуцького.
Далі гортаємо працю «Адміністративно-територіальний устрій та адміністрація Війська Запорозького у 1648-1782 рр.» історика В. М. Заруби, у якій перераховано склад тодішнього Прилуцького полку відповідно до положень Зборівського реєстру. Так ось, до складу його тоді входила аж 21 сотнята 1996 козаків. Скажемо одразу, що у порівнянні з 8 сотнями тодішнього Чернігівського полку, Прилуцький станом на 1649 рік являв собою значно більшу мілітарну силу. Ось повний перелік сотень полку: Прилуцька полкова, 2-га, 3-тя та 4-та Прилуцькі, 1-а та 2-га Варвинські, Срібнянська, Галицька, Переволочанська, 1-а та 2-га Ічнянські, Городненська, Іваницька, Монастирищенська, Корибутівська, Краснянська, Голянська, Гурівська, Кропивненська, Липовецька та Дівицька. Очолював Прилуцький полк на той період Тимофій (Тиміш) Носач (Шкуратенко), який походив з відомої шляхетсько-міщанської родини, яка займалася промислами та торгівлею.
Подальша зміна структури
Після Переяславської ради 1654 року та переходу українських земель під владу московського царя Олексія Михайловича структура Прилуцького полку стала змінюватися, зокрема, скорочувалася кількість сотень. До прикладу, за Конотопськими статтями 1672 року видно, що полк складався із дев’яти сотень: двох Варвинських, Ічнянської, Срібнянської, Краснянської, Іваницької, Журавської, Монастирищенської, Корибутівської. Очолював Прилуцький козацький полк полковник Лазар Горленко.
Через півстоліття кількість сотень ще зменшилася, і за реєстром 1723 року налічувала вісім: Варвинську, Журавську, Іваницьку, Ічнянську, Красноколядинську (Краснянську), Монастирищенську, Прилуцьку полкову та Срібнянську. Вже згадуваний нами В. М. Заруба робить закономірний висновок, що протягом другої половини XVII століття сотенний склад Прилуцького полку був нерівномірним: до його складу перейшла Журавська сотня із ліквідованого Кропивненського полку, натомість були ліквідовані Дівицька, Галицька, Голянська, Городненська, Переволочанська, Корибутівська та Гурівська, а також залишено лише по одній сотні у крупних сотенних центрах: Варві, Ічні та Прилуках.
Вже надалі, у 50-60-х роках XVIII століття статистичні дані фіксують відновлення деяких сотень. Зокрема, знову з’являються Переволочанська, Корибутівська (Голянська), ще по одній сотні функціонують у Варві, Ічні та Прилуках. Загалом на момент перед ліквідацією полково-сотенного устрою Гетьманщини (1782 рік) Прилуцький полк налічував 11 сотень, 9 містечок та 547 сіл.
Скільки сотень було загалом?
Отож, за весь час існування Прилуцького полку (1648-1782) до його складу входили наступні сотні: 1-аВарвинська(1648-1782), 2-га Варвинська (1648-1658; 1672-1676; 1760-1782), Галицька (1648-1658), Голянська (1648-1672), Городненська (1648-1654), Гурівська (1648-1654), Дівицька (1648-1654), Журавська (1658-1782), Іваницька (1648-1782), Ічнянська (1649-1782), Корибутівська (1648-1782), Красноколядинська (1648-1782), Кропивненська (1649-1654), Липівська (1649-1651), Монастирищенська (1648-1782), Переволочанська (1649-1658; 1757-1782), Прилуцька полкова (1648-1782), Срібнянська (1649-1782).
Сотенними центрами полку були у різний час: Варва, Галиця, Голінка, Городня, Гурійка, Мала Дівиця, Журавка, Іваниця, Ічня, Корибутів, Красне (Красний Колядин), Кропивне, Липове, Монастирище, Переволочна, Прилуки, Срібне. Полковим містом завжди були Прилуки.
Старшина Прилуцького полку
Найбільш відомими представниками полкової старшини були прилуцькі полковники: Тимофій Носач (Шкуратенко), Яків Воронченко, майбутній гетьман Петро Дорошенко, Лазар та Дмитро Горленки, Гнат Галаган, Іван Стороженко та Іван Нос. Що цікаво, останній з 1677 по 1714 роки пройшов всі щаблі старшинської кар’єри – був почергово полковим обозним, осавулом, суддею, наказним та вже повноправним полковником. Серед сотенної старшини можна назвати родини варвинських сотників Тарновських, монастирищенських – Романовичів, ічнянських – Стороженків тощо.
Прилуцькі полковники
За час існування Прилуцького козацького полку (1648-1782) прилуцькими полковниками були:
1) Іван Мельниченко (1648);
2) Федір Кисіль (1648);
3) Тимофій Носач (1649-1652);
4) Яків Воронченко (1652-1657);
5) Петро Дорошенко (1657-1659);
6) Федір Терещенко (1659-1661);
7) Дмитро Чернявський (1662-1663);
8) Данило Пісоцький (1663-1664);
9) Лазар Горленко (1664-1668; 1672-1677; 1679-1687);
10) Іван Маценко(1669-1671; 1677-1678);
11) Семен Третяк (1671-1672);
12) Іван Стороженко (1687-1693);
13) Дмитро Горленко (1693-1709);
14) Іван Нос (1709-1714);
15) Гнат Галаган (1714-1739);
16) Григорій Галаган (1739-1763);
17) Іван Галаган (1763-1767);
18) Петро Горленко (1767-1773);
19) Олександр Якубович (1773-1782).
Після ліквідації традиційного полково-сотенного устрою у 1782 році територію Прилуцького полку імперською владою було розділено між двома намісництвами. Журавську, Переволочанську та Прилуцьку сотні включено до складу Пирятинського повіту Київського намісництва, а ту частину території, що залишилася – передано до різних повітів Чернігівського намісництва.
Святитель Йоасаф Білгородський – виходець з Прилуцького полку
Насамкінець, повернемося до релігійної складової сімейства Горленків, про що ми вже згадували на початку нашого матеріалу. Яким Горленко (в чернецтві Йоасаф) народився у 1705 році в селі Замістя в родині Андрія Горленка, доводився онуком тодішньому прилуцькому полковнику Дмитру Горленку. Змалку прагнув до духовного життя, незважаючи на прагнення родини направити його шляхом військової кар’єри. По закінченню Київської духовної академії перейшов до чернецького життя та у 1727 році прийняв постриг з іменем Йоасаф.
З 1737 до 1744 років Йоасаф був ігуменом Лубенського МгарськогоСпасо-Преображенського монастиря, а у 1744 році був направлений до Московії. Тоді це була абсолютно звична практика, оскільки політика імперського уряду направлялася на свого роду «викачування мізків», коли найбільш здібних осіб духовного та світського станів українського походження вивозили з Гетьманщини до власне російських земель. Їх завданням ставали просвітницька діяльність та розбудова імперії…
Так ось, у 1748 році Йоасафа Горленка було висвячено у єпископа Білгородського та Обоянського, він очолив одну з найбільших православних єпархій тодішньої російської імперії, яка до того ж безпосередньо межувала з українськими землями. Керуючи єпархією, Йоасаф дбав про піднесення церковного життя, відбудову храмів, піклувався розвитком освіти, виступав проти латинізації шкіл України, проте сприяв уніфікації церковних звичаїв на Слобожанщині, підводячи їх під загальноросійський стандарт.Також Горленко широко займався літературною діяльністю, писав проповіді, віршовані поеми на морально-богословську тематику. Дослідники відзначають, що він уникав у своїх творах характерного для своєї доби вихваляння можновладців. За переказами сучасників, був дуже милосердний до всіх стражденних, часто відвідував хворих і навіть приносив їм зцілення.
У 1754 році Йоасаф Горленко помер внаслідок тяжкої хвороби та був похований у білгородському Свято-Троїцькому соборі. Незабаром після його смерті серед православних вірян активно поширилося шанування Йоасафа як святого чудотворця, а через півтора століття (1911 рік) його було канонізовано як святителя Йоасафа Білгородського.
Що цікаво, пам’ять про свого святого земляка дуже бережуть у Прилуках, зокрема, у 2011 році на честь сторіччя канонізації у місті було встановлено чудовий пам’ятник святителю Йоасафу та названо на його честь одну з міських вулиць та навчальний заклад.
Андрій Подвербний
