Про бойову танкову гармату, німецьке відро та інші «цікавинки» Єлінського музею партизанської слави

Якось довелося побувати в селі Єліному Сновського району. Його ще називають краєм партизанської слави. Наприкінці 1941 – на початку 1942-го поблизу населеного пункту в Єлінських лісах базувався і воював Чернігівський обласний партизанський загін. Місцеві жителі розповіли, що в 1976 році в Єліному відкрили музей партизанського руху на Чернігівщині. До речі, єдиний в області. Тож сьогодні, 18 травня, в Міжнародний день музеїв, захотілось розповісти про нього.

З’ясувалося, що це філія Чернігівського історичного музею імені Тарновського. Тому більшість експонатів, які туристи можуть побачити в п’яти залах, передали з обласного центру. Також музейні працівники з Чернігова оформили виставки та стенди.

У першій із кімнат вдалося відтворити антураж справжнього щасливого життя. Тут усе так, як в кінці 30-х років минулого століття. Представлені прості предмети побуту – меблі, праски, прядки, ночви, одяг. Тоді інтер’єр сільських будинків мало чим відрізнявся. Але тільки в Сновському районі в хатах були дерев’яні різьблені дивани. Їх можна побачити і нині – в садибах людей поважного віку. Місцеві кажуть, що в інших куточках області про такі меблі навіть не чули.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Дорожня служба своєрідно «привітала» музейників зі святом

Також у першому залі є експонати, які вказують на прагнення представників військового покоління до кращого життя – атестат про закінчення школи, патефон і гроші.

Примітно, що в Єліному на той час налічувалося близько тридцяти патефонів, тобто майже в кожному десятому дворі. І це при тому, що пристрої для програвання платівок коштували недешево.

Важливо, що люди на початку 40-х років були віруючими: в хатах завжди були ікони, прикрашені вишитими рушниками. Також у кожному будинку зберігалися сімейні реліквії – нечисленні фотографії родичів і милих серцю людей. За фотокартками можна навіть було вивчати родовід сім’ї.

Концепцію торжества життя доповнюють квітучі сади, які, згідно із задумом оформлювачів експозиції, розкинулися за вікном імпровізованої хати. Передана в залі і атмосфера тривоги – стрілки настінного годинника завмерли на позначці 3:45 – час перед ранковим бомбардуванням Києва.

Під фашистським ярмом

Другий зал розповідає про життя села під час фашистської окупації. Зокрема представлені стенди з документами, які видавали фашисти. Наприклад, указ про те, що всі підлітки від 12 до 14 років повинні зареєструватися на біржі праці. І перелік заборон, за порушення яких очікував розстріл.

Працівники музею звертають увагу туристів на оголошення «До прекрасної Німеччини». На жаль, на каторжних роботах у цій країні загинули багато співвітчизників. Щоправда, хоч і дивно, перші ешелони з людьми їхали в незвідану даль урочисто. Фашисти обіцяли, що в Німеччині змучених усілякими стражданнями слов’ян нагодують, напоять, одягнуть і взують. Тому спочатку добровольців було багато. Перший ешелон зі Сновська теж відправляли з піснями. І люди, сподіваючись, що на новому місці проживання їх забезпечать усім необхідним, брали з собою мінімум речей. Але коли поширилася інформація, що в Німеччині все не так добре, як розповідають фашисти, добровільно їхати туди вже ніхто не хотів. Але фашисти не питали згоди, а заганяли людей у вагони, як худобу, силою, під страхом смерті.

Крім документів, у залі є інші не менш цікаві експонати. Наприклад, кітель солдата німецької польової жандармерії. Також представлені особисті речі німецького воїна – дрібні гроші, блокнот, фляга, коробка від протигаза, горня, а також нагороди – знак за боротьбу з бандитизмом (бандитами фашисти вважали партизанів) і залізний хрест. Можна побачити тут і відреставровану німецьку каску.

Як жили і воювали партизани

У третьому залі музею зібрані матеріали про партизанський рух на Чернігівщині. Цікавих експонатів представлено багато. Зокрема особисті речі партизанів.

Примітно, що спеціального обмундирування бійці антифашистського підпілля не мали. У кого що було з одягу, в тому й ходили – хто у вишиванці, хто в гімнастерці. А ось відмітним знаком партизанів гарнізону були червоні стрічки, навскіс пришиті до головного убору. Такі ж стрічки носили на верхньому одязі ліворуч на грудях.

Мою увагу привернули партизанські бази. Це дерев’яні ящики з продуктами, які довго не псуються, медикаментами, зброєю та іншими потрібними для ведення партизанської війни речами.

Згідно з директивою ЦК ВКП (б) від 18 червня 1941 року «Про організацію боротьби в тилу німецьких військ», партизанські бази почали закопувати в лісах. Траншеї завглибшки три метри і завдовжки десять-дванадцять метрів маскували за допомогою землі, дерну, моху і кущів. Зокрема для обласного партизанського загону було закладено шість баз у Корюківському, Коропському, Щорському та Сосницькому районах. Завдяки цим запасам партизани зуміли вижити в складних умовах і не померли з голоду. Також продовольство і медикаменти скидали бійцям антифашистського підпілля з літаків на парашутах. Фрагменти парашутів теж представлені в нашій експозиції.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Музей-заповідник Михайла Коцюбинського запрошує на заходи з нагоди Міжнародного дня музеїв

Цікава історія пов’язана і з танковою гарматою, що зберігається в музеї.

Якось на урочистості з нагоди Дня партизанської слави до села приїжджав 87-річний фронтовик із Ніжина Петро Кропив’янський. Безумовно, що він та інші гості відвідали музей. У третьому залі ветеран одразу ж звернув увагу на танкову гармату. Він оглянув її з усіх боків і сказав, що саме з цим знаряддям йому довелося повоювати. А було все так. Одного разу на узліссі партизани і шістнадцятирічний хлопчина Петрик, якого тільки взяли в загін, виявили підбиті радянські танки. Тоді серед партизанів був боєць на прізвище Козін. Він добре знався на техніці, тому запропонував товаришам: «Давайте знімемо гармату з танка, поставимо її на дерев’яний хід та пальнемо по фашистах». Так і зробили. Єдине, на чому наголосив фронтовик, – колеса на гарматі поміняли.

Представлені в музейній кімнаті й експонати, знайдені в партизанському «Лісограді». Здебільшого це фрагменти зброї лісових воїнів. Подібні артефакти зберігаються і в п’ятому залі. Зокрема, зразки автоматів, а також протитанкова рушниця. З неї партизани стріляли по вагонах, які не сходили з рейок після підриву поїздів.

Також у музеї туристи зможуть побачити білі маскувальні халати народних месників, їхні дерев’яні лижи і справжню партизанську гармошку.

У землянці

У музеї відтворили макет партизанської землянки. В експозиції серед особистих речей партизанів представлені алюмінієві ложки. Є відомості, що їх виливали просто в загоні. Також мені показали і відро, виготовлене в Німеччині в 1939 році. На вигляд воно як новеньке, хоча посудині вже 79 років! Вміли ж колись робити!

Відомо, що відро подарував музею сторож на ім’я Юрій. Забрав він його у своєї бабусі. До 2011 року відро використовували за призначенням – з нього поїли коня. Але, попри це, воно не втратило первозданного вигляду.

Ірина Осташко