Стале уявлення про життя в селі, як про безпросвітну працю на городах, по господарству і догляд за худобою з раннього ранку до пізньої ночі, кануть у небуття завдяки представникам молодого й прогресивного покоління. Серед таких – 34-річний Максим Шерело, який ще вісім років тому переїхав із родиною в мальовниче село Рогізки Сновського району, аби створити родове гніздечко, жити в ньому для свого задоволення та почуватися щасливою людиною.
Було й таке, що місцеві жителі вважали хлопця диваком. Проте з плином часу навіть порад у нього почали питати, зокрема щодо садівництва. Адже за вісім років сад, посаджений Максимом, у якому, до речі, росте чимало екзотичних дерев, розрісся й почав плодоносити. Між тим, садівництво – це не єдине, чого можна повчитися в героя сьогоднішньої розповіді. Про все – по черзі.
Ідея родового маєтку та досвід екопоселень
Максим Шерело народився і виріс у Чернігові. Тут закінчив 9 класів і вступив до профтехучилища, де здобув фах електромонтажника. До такого рішення хлопця спонукало бажання мати свої гроші. Далі були армія та здобуття вищої освіти в ЧНПУ ім. Шевченка. До речі, вивчився Максим на вчителя фізкультури.
Переїхати до села хлопець вирішив у 2011 році, коли йому було 25. А повністю задум втілив у життя в 2012-му й оселився поруч зі своїм татом і бабусею.
Важливо зазначити, що переїзд відбувся не через нереалізованість у місті. На той час хлопець мав купу різних перспектив щодо заробляння грошей.
«Можна було влаштуватися торговельним представником, або менеджером, або ще кимось. Наприклад, якийсь час подобалося працювати в охоронній фірмі через те, що мав достатньо вільного часу. І навіть кар’єрне зростання було, але це зовсім не те, до чого прагнула душа. Хотілося чогось незвичного. Неординарність побачив в історіях про екопоселення, родові помістя чи садиби. Зрештою зрозумів, що в місті мені тісно. У селі більше природи, та й колектив однодумців начебто збирався. А ще завжди захоплювався здоровим способом життя, екологічними питаннями, зокрема якістю повітря та продуктів харчування», – каже Максим.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Сад із погрудь Леніна та єднання з глобальною мережею екопоселень світу – реалії хутора Обирок
Хлопцю мріялось про свій ліс, сад, будинок, велику бесідку, з якої можна спостерігати схід і захід сонця. Він перечитав купу мотиваційної літератури, дивився відео про досвід екопоселень світу, життя в родових маєтках, про хіпі та багато іншого.
Щоправда, жити в селі, як, наприклад, його бабуся, він аж ніяк не хотів.
«Школярем щоліта приїжджав до бабусі в Рогізки. Бачив сільське життя і розумів, що такого не хочу. Бабуся і корову тримала, і полуниці до Білорусі возили, і городи були. Тобто з 4-ї ранку й до заходу сонця працювали. Добре, що хоч нам, малим, давали можливість погуляти. Навіть дитиною розумів, що через завантаженість роботою сільські люди просто не помічають довколишньої краси й природи. Просто живуть та працюють, як білка у колесі», – пояснює хлопець.
Ідеєю про родове помістя надихнувся і батько Максима, який 20 років прожив у місті, але зважився на переїзд до села Рогізки, в якому народився і виріс. Було це в 2006 році. Мама Максима теж родом звідси. Як вийшла на пенсію, теж переїхала назад в село і тепер постійно тут проживає. Батьки живуть по сусідству з Максимом.
«Купили будинок із ділянкою – розширилися. У 2009 році тато взявся саджати ліс. І пізніше цю справу вже я продовжив по-своєму, як я це бачу. Зараз більше займаюся деревами. Завдяки інтернету є можливість купити якусь екзотичну рослину, навчитися доглядати за нею. А якби тримав корову та свиню, то просто не вистачило б часу на те, що дійсно подобається. Ось посадив уже більше як 20 кущів різних сортів смородини, сортові виногради почали плодоносити. Тож уже бачу результати своєї роботи. Хоча екзотичних горіхів треба чекати 7-10 років. А щоб великі врожаї – то взагалі 15-20 років. Маю досвід вирощування персиків із кісточок, які вже навіть плодоносять», – каже Максим Шерело.
Як бачимо, дерева і звичні, й екзотичні – це захоплення хлопця. У садівничій справі не обходиться без експериментів чи акліматизації. До того ж, Максим має власний розплідник.
Від спартанських умов – до комфортного життя
Нині Максим із родиною живе в будинку, який будували ще його дідусь і бабуся. Два роки жив без інтернету, воду брав з криниці, зручності – на вулиці. Водопровід, душ, туалет, тепла вода, пральна машина з’явились через три роки життя. Зараз у них є всі необхідні блага цивілізації.
«Площа нашої садиби приблизно 1.5 га. Городом більше займаються батьки, я – садом, по будівництву, ремонтом, деякі меблі роблю. Дружина повністю переїхала жити в село через два роки після мене. Вчилася в Києві, в аспірантурі, з якої пішла в декрет. У 2015-му в нас народився перший син. Дружина більшість часу займається дітьми та хатніми справами, квітником і невеликим експериментальним городом. Підпрацьовує фрілансом – пише статті на замовлення. А взагалі у нас двоє синів, 2015 та 2018 років народження», – зауважив Максим.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Туристам із Білорусі показали мальовничу Чернігівщину (Фото)
Сільська «Лісова казка»
У Рогізках Максим Шерело не забуває про ще одне своє захоплення – спорт. Більше того, зі своїм другом і сусідом Андрієм, який 5 років тому з сім’єю переїхав до села, створили Фізкультурно-оздоровчий комплекс «Лісова казка».
«Підказками, підтримкою й іншими варіантами участі в цьому напрямку допомагають наші дружини. В проєкті планується спортзал, роздягальня, санвузол, лазня. Робимо його на основі старої хати: ремонтуємо, перебудовуємо, добудовуємо… Ідея виникла роки три-чотири тому. Обидва довго займалися спортом, є тренерський досвід. Я займався різними видами спорту. Особливо захоплювали єдиноборства: бокс, кікбоксинг. Вів два роки (2013-2014 роки) в місцевій школі секцію з боксу», – розповів Максим.
Справа має пропагувати здоровий спосіб життя, створити можливості для цікавого активного дозвілля дітям і дорослим.
«У селі живуть орієнтовно 700 людей. Є школа, дитсадок. Навчаються більше ніж 100 школярів. Тож наш проєкт «Лісова казка» знаходить відгук серед місцевих жителів. Ось на прохання батьків дітей набрав групу для літніх тренувань. Тренуємось на спортивному майданчику комплексу та в нашому саду. Із сусіднього села Кучинівка теж приїжджають на тренування. Займаюсь і з дітьми, і з студентами», – зауважив тренер.
Ціла купа планів
Бажання все покинути й повернутися назад у місто в Максима не виникає.
«Дуже сильно ми тут пустили коріння. Маємо важливі, цікаві проєкти. Справ багато. Бачу користь від прожитих тут років», – сказав він.
Серед планів на майбутнє – доробити оздоровчий комплекс, організовувати в ньому різні заходи, можливо, і басейн побудувати, якщо, звісно, спонсори знайдуться. А ще хлопець мріє про капітальну теплицю з обігрівом і хоче продовжувати експерименти з лісосадом, збільшувати біологічне різноманіття та багато іншого.
«Щоб плани втілювалися в життя, треба мати сильне бажання, генерувати внутрішній позитив і рухатись у їхньому напрямку. Так і стараємось», – переконаний Максим.
Можливо, історія Максима стане прикладом для когось із наших читачів, які лише задумуються про доленосні зміни, але ніяк на них не наважуються. Адже щастя – не у великих грошах чи гонитві за славою, а в простому і гармонійному житті зі своєю совістю, близькими й рідними людьми та довкіллям.
Отримуйте оперативні новини Чернігівщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал – https://t.me/CheLineTv
Спілкувалась Ірина Осташко
