Національна збірна команда України з шахів днями прилетіла до України. На XV Всесвітній олімпіаді серед спортсменів із вадами зору, що пройшла в місті Охрід (Республіка Македонія) наші спортсмени посіли друге місце.
Чернігівець Олег Тука – один із п’яти гравців нашої збірної – жартує: аби перелічити, скільки разів упродовж останніх п’яти місяців навідувався додому, вистачить пальців на руках.
Увесь час пропадав на тренувальних зборах і відбірних змаганнях. Але про все по черзі і про враження від олімпіади також.
Шахи для міжнародного майстра Олега Туки не просто гра чи хобі, а спосіб життя. Окрім того, що сам наполегливо тренується, вже понад 10 років працює тренером-викладачем у Чернігівській обласній дитячо-юнацькій спортивній школі для інвалідів. Навчає вправлятися з фігурами на дошці в клітинку діток із вадами слуху, зору й опорно-рухового апарату. Щоправда, цього разу своїм маленьким вболівальникам не зізнався, куди їде, обіцяв розповісти усе, як повернеться. Нині похвалитися, звісно, в хорошому значенні слова, є чим. Адже на олімпіаді світового українська збірна стала срібним призером! До того ж, Олег – єдиний житель області, який у своїй категорії потрапив до п’ятірки кращих шахістів країни.
Ви щойно з літака. Тож розповідайте, де були.
У Македонії, на XV Всесвітній олімпіаді серед спортсменів із вадами зору, що відбувається раз на чотири роки.
Як потрапили до складу Національної збірної?
Цьогоріч у квітні проходив відбірний етап чемпіонату України в Івано-Франківську, за результатами якого й була сформована команда. На цих змаганнях я посів третє призове місце. Отак і потрапив. Хоча відбір був серйозний, адже за право поїхати на олімпіаду боролися найкращі і найсильніші спортсмени з усієї країни.
Ви увійшли до трійки кращих і що далі?
Настав час підготовки до самої олімпіади. Спочатку влаштували тренувальні збори в Києві, а потім в Словенії відбувся етап Кубка світу, де я посів третє місце. Нинішня олімпіада для мене – перша. Скажу одразу, що в команді грати – суттєво відповідальніше, ніж в індивідуальній першості, бо загальний результат складається з успіхів кожного. Тож усі викладались на повну, щоб не підвести команду. На щастя, шахова удача була на нашому боці.
Із ким довелося змагатися? І чи хвилювалися?
Звісно, що хвилювався. А грав зі спортсменами із Азербайджану, Венесуели, Угорщини, Росії, Польщі, Індії, Сербії, Німеччини й Великої Британії. Примітно, що запеклими конкурентами українців у шахах завжди були росіяни. Так от, за останні роки українська збірна обіграла їх уперше. Але за очками їм таки дісталось перше місце. Та все одно було дуже приємно, коли гравці з інших команд підходили і вітали нас із перемогою над Росією, відчували, що до українців ставляться з більшою симпатією. А взагалі в олімпіаді брали участь 27 країн, і запекла боротьба за призові місця тривала до останнього. Був навіть момент, коли ми думали, що посядемо третє місце.
За якою дошкою ви сиділи?
За першою. І це дуже відповідально. Як у боксі – бій між спортсменами у надважкій вазі. Пережив неабияке випробування. Але насправді не все так страшно, як здається. Бо суперники з того боку дошки теж нервують, переживають і помиляються. Головне – вірити у свої сили і бути впевненим у собі.
Як ви готувалися до партій? Чи дотримуються шахісти режиму дня або харчування?
Це у кожного індивідуально. Хтось каже, що можна випити кави перед грою, а хтось запевняє, що спершу напій ніби додасть бадьорості, а потім втома виникне.
Наприклад, я перед партією намагаюся не нервувати і не злитися, а вночі обов’язково відпочити. Наш тренер Валерій Гриньов каже, що треба накачати мізки, але не перекачати. Тому щодня ми вирішували шахові задачі, але без перенавантаження, аналізували своїх суперників, готувались під них. Тренер кожному гравцю давав особливі рекомендації, залежно від віку, характеру та стилю гри.
За шахову дошку треба сідати пообідавши?
Авжеж! Партія із класичних шахів триває впродовж 5-6 годин. Але їсти треба в міру. Бо якщо ситно перекусив, обов’язково захочеться подрімати, млявість з’явиться. А треба бути в тонусі. Якихось особливих вимог до їжі в шахістів немає. Рекомендації такі ж, як і для всіх – менше жирного, перевага овочам й більше рухатися.
Чи дозволяють собі шахісти алкоголь?
На бенкеті після завершення змагань по келиху червоного вина випили. Хоча взагалі не бажано.
Для шахіста важливі зріст чи вага?
Зріст точно ні, а от вага – так. Бо надто повна людина упродовж партії може втратити фізичну концентрацію, втомиться під кінець. У всіх чемпіонів сучасності є тренери з фізичної підготовки.
У повсякденному житті шахові навики стають у нагоді?
Найпростіше – швидко порахувати, скільки заплатиш за товар у крамниці. Єдине, можу дещо недобачити – і тоді сюрпризи на касі виникають.
Цікаво, шахісти якийсь допінг приймають?
Не знаю, навіть не чув про таке. Єдине – під час гри не можна користуватися телефонами й різними електронними пристроями. Бо якщо помітять, автоматично зарахують поразку.
Розкажіть про українську команду? Хто входив до її складу і чи знаходили ви між собою спільну мову?
Команда в нас була доволі строката – і за географією, і за віком. Зібралися молодість, досвід і середнє покоління. Були два гравці з Київщини, стільки ж зі Львова і я – з Чернігова. Радіємо, що в нашій чоловічій команді була жінка з неабияким досвідом. Це Любов Жильцова – шестиразова чемпіонка світу. Спільну мову між собою знаходили, бо якщо в команді немає гармонії, кожен тягтиме ковдру на себе, і нічого хорошого з того не вийде.
Які емоції переживали, коли дізнались, що команда посіла друге місце?
Коли нам про це сказали, спершу не повірили. Бо доля другого місця вже залежала не від нас, а від вправності конкурентів. Тож ми один раз перепровірили результат усією командою, потім вдруге. І вже, коли збагнули, що це правда, дуже зраділи. Навіть ейфорія була. Під час церемонії закриття олімпіади нам вручили величезний кубок. Нині він стоїть у Києві в українському центрі «Інваспорту». До того ж, кожному учаснику команди повісили на шию медаль і подарували на пам’ять різні сувеніри, футболки, кепки і брелоки.
Вас заохотили ще чимось, окрім медалей і сувенірів?
Сподіваюсь, що заохочення буде. Але мені керівництво про це ще нічого не казало. Переконаний, що все, що нам належить, вчасно отримаємо.
Як жилось за кордоном?
Умови були гарні, все чудово. Жили в двомісних номерах. Єдине – дорога трішки втомила, бо був переліт із пересадкою, ще автобусом довелось їхати три-чотири години.
Македонія пристосована до людей із обмеженими можливостями? І яка ситуація у нашому Чернігові?
У Македонії я був лише в одному містечку, де відбувалися змагання. Живе там близько 50 тисяч людей. В аеропорту все пристосовано і супроводжувачі є, якщо треба. А в Чернігові радує, що хоч у центральній частині почали дороги ремонтувати, тому тим, хто погано бачить, тепер краще ходити. А освітлення – настане осінь, побачимо, бо раніше було не дуже добре.
Що цікавого побачили за кордоном?
Була екскурсія до монастиря, катером нас туди возили по озеру. Багато історичних пам’яток є у містечку, де жили. Особливо вони там шанують творців слов’янської азбуки Кирила та Мефодія. Охрицьке озеро чудове, по один його бік – Македонія, а з іншого – Албанія. Воно унікальне за чистотою і розмірами. А ось на сонці й на пляжі довго не перебували, щоб не перекупатися й не захворіти. Одним словом – налаштовувалися на боротьбу.
Із шахістами з інших країн спілкувалися? Чи заважав мовний бар’єр?
Деякі сербські та македонські слова схожі на наші, тому дещо було зрозуміло без перекладу. Та вже задумуюсь, що треба англійську підтягнути. Бо буває, що через незнання мови почуваєшся не дуже комфортно. Наприклад, грав з іспанцем, щоправда, раніше, це не на цій олімпіаді. Кілька разів англійською він пропонував мені нічию. А я не розумів, думаю: «Що ти хочеш?». Аж потім збагнув. Отакі кумедні випадки трапляються.
Поділіться планами на майбутнє, адже нової олімпіади ще чотири роки чекати…
Нічого страшного. Буде особистий чемпіонат світу і командний чемпіонат Європи. Відверто кажучи, мені зараз хочеться трішки відпочити.
Про який відпочинок йдеться? Ви не встигли повернутися і вже біжите на чернігівські змагання?
Згоден, але в Чернігові змагань проходить не дуже багато, тож пропускати не хочу. Згодом трішки відпочину.
Вам тепер цікаво буде грати з місцевими спортсменами, адже за кордоном, мабуть, сильніші суперники були?
Ніхто не каже, що наші чернігівські спортсмени гірші за закордонних. Різні є.
У кількох країнах уже побували завдяки шахам?
Торік у Польщі й Румунії, а цьогоріч – у Словенії й Македонії.
Що потрібно, аби стати хорошим шахістом?
Якщо в дитини є бажання, треба працювати з тренером. Але якщо немає такої можливості, зараз в інтернеті є вільний доступ до будь-якої інформації. Та, щоб дорости до рівня майстра, треба цю справу любити і приділяти їй достатньо уваги та вільного часу. Також потрібні хороші спаринг-партнери, щоб виробляти характер і свою тактику. Бо теорія теорією, а практика практикою.
Ірина Осташко
Читайте новини ЧЕline у соціальних мережах Instagram та Facebook.
