Свято на межі з агресором: новоріччя на північних рубежах

У години, коли весь світ святкував початок Нового 2025 року, українці здригалися від виття сирени повітряної тривоги. За даними Повітряних сил Збройних Сил України в Новорічну ніч росіяни випустили по території України 111 ударних безпілотників типу «Shahed». На додачу до цього – території прикордонних областей країни зазнали масованого артилерійського обстрілу.

У 20-кілометровій зоні чернігівського прикордоння нині мешкають орієнтовно 16 тисяч людей. Кожен прожитий день для них – наче галочка в страшному несправедливому квесті. Не стали винятком у безпековому плані і свята: багато жителів прикордоння Новорічну ніч були вимушені зустрічати не в теплому родинному колі, а в укриттях.

РОДИНА ТЮКАНЬКІВ ІЗ СЕМЕНІВКИ

Ользі Тюканько 41 рік, вона разом зі своєю 70-річною мамою та 12-річною донькою мешкає в невеликому прикордонному місті Семенівка, від якого до державного кордону з росією – приблизно 12 кілометрів. Її 20-річний син живе в Чернігові.

«Я народилась та виросла в Семенівці. Тут все моє життя. Я не можу говорити про те, що відбувається зараз у моєму місті без сліз.», – тремтячим від сліз голосом розповідає Ольга.

У 2022 році прикордонна Семенівка стала одним із перших українських міст, куди зайшли вороги. Колони російської техніки рухалися вулицями міста вглиб області. У Семенівці більше як місяць тривала окупація, під час якої місцеві мешканці залишилися без продуктів, ліків, зв’язку та в постійній небезпеці через ворога, який фактично був на вулицях міста. Про події 2022 року Ольга Тюканько розповідає плачучи. Лютий 2022 року назавжди змінив життя родини жінки.

«Уже тоді я розуміла, що як раніше не буде ніколи. Мій брат пішов на війну. Не люблю думками повертатись у той час, мене одразу «душать» сльози.», – розповідає Ольга Тюканько.

Після деокупації Чернігівщини росіяни почали обстрілювати прикордонні населені пункти регіону. Прикордонне місто Семенівка стало одним із таких. Протягом 2023–2024 років удари росіяни по місту ставали дедалі частішими та потужнішими.

«Страшно було всі ці роки війни, але наприкінці 2024 стало просто нестерпно.», – говорить Ольга Тюканько.

Попри страх через постійні обстріли, родина Тюканьків тривалий час залишалася в Семенівці. Їхній будинок розташований на околиці міста. Туди не долітало і було відносно спокійно. Здебільшого всі удари були спрямовані на центр міста.

Від реальності війни Ользі допомагає відволікатись її донька. За турботами про дитину хоч і ненадовго, але забуваєш про постійний потік новин, горе та війну. До реальності повертають обстріли.

Ольга Тюканько зі своєю донькою дуже близькі. Вони разом обговорюють свої думки, бажання та страхи. Шукають можливості допомогти одна одній відволіктися від війни. Тож коли донька запитала у Ольги, як їхня родина святкуватиме Новий рік, жінка одразу розпочала підготовку до свята. Хотіла творити для дитини святковий настрій та ілюзію безпеки хоч на кілька годин.

«У нашій родині так повелося, що Новий рік – родинне свято. Ми завжди намагалися зібратися усі разом, щоб гуртом зустріти рік. Готували різне смачненьке, згадували якісь історії з життя, просто відпочивали. І це були такі чудові моменти, я коли згадую, то хочеться просто усміхатись. Тільки радість повністю заглушує горе – війна. Бо у нас є все, окрім безпеки. В магазинах продуктів вдосталь, аптеки працюють, світло є майже безперебійно, бо енергетики працюють неймовірно якісно. Немає проблем із тим, щоб щось приготувати чи купити. Зі зв’язком у Семенівці постійне горе – довго телефоном не поговориш, добре, якщо взагалі поговорити зможеш. Ми знайшли вихід із цієї ситуації в тому, що спілкуємося в разі потреби через інтернет-дзвінки. Але якщо світла нема, то залишаємось без зв’язку взагалі.», – розповідає Ольга Тюканько.

Наприкінці грудня 2024 року вдома родина встановила Новорічну ялинку, прикрашали її всією сім’єю. Так вони хотіли хоча б трошки відчути атмосферу свята. Разом склали список страв для Новорічного столу, поступово почали купувати необхідні продукти. До центру міста виходили з обережністю, дослухались до тривог та ситуації в місті загалом. За кілька днів до Нового року росіяни обстріляли центр Семенівки – прилетіло на місцевий базар, тож Ольга намагалася туди не ходити зайвий раз. Утім, традиційна святкова буденність не приносила задоволення. Замість святкового настрою – роздратування та страх. 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Козацькі скрині, казкові млини і будиночки на курячих лапах: майстер на Чернігівщині виготовляє незвичайні вироби з дерева

«Про який святковий настрій може йтися, коли ти живеш за 10 кілометрів від росії? Ото такий і настрій. Я тримаюся заради доньки, бо їй всього 12. Хочеться дива, магії, свята для неї, бо вона ж цього всього чекає. Каже, звісно, що не хоче, бо війна. Але я не хочу забирати у неї свято, хоч як би складно було.», – зазначає Ольга.

За кілька днів до Нового року Ольга Тюканько домовилася зі своїми найріднішими про святкування, запросила в гості куму з її дітками. Планували трохи посидіти за святковим столом і розмовами відволіктись від війни. В переддень Нового року до родини приїхали гості.

«У гості приїхала кума зі своїми дітками. У них квартира знищена внаслідок російського обстрілу, зараз шукають житло. Думали, що зможемо хоч трохи відволіктись від думок про війну, разом проведемо час за святковим столом, але не склалось. У Новорічну ніч росія «привітала» нас так, що будинок здригався від вибухів.», – з сумом у голосі ділиться Ольга Тюканько.

Утім, через російський обстріл 1 січня родина Тюканько Новорічну ніч провела не за сімейним столом, а ховаючись у будинку за правилом трьох стін.

Попри складну ситуацію, родина ухвалила рішення і надалі залишатись у місті – вони сподівалися на покращення та тишу. Російські обстріли зруйнували мрію про спокій і 7 січня. Того ж дня Ольга Тюканько ухвалила рішення про тимчасову евакуацію та почала шукати житло подалі від Семенівки.

«Ми евакуювались після обстрілу 7 січня. Відтягували до останнього. Хотілося просто побути в родинному будинку, щоб хоч трохи відчути те, що відчували раніше, коли святкували тут, бо рідні стіни.», – зазначає Ольга.

Родина Тюканьків евакуювалась із прикордонної Семенівки 8 січня. Валізи з найнеобхіднішим у них були зібрані значно раніше, утім, внутрішні сили для виїзду знайшли лише після масштабного обстрілу міста 7 січня. Наразі родина мешкає у своїх друзів у Сосниці. Зважитися на евакуацію родині допомогла 12-річна донька Ольги, адже, попри тугу за рідним домом, для матері безпека її дитини – пріоритет.

Найважче рішення покинути рідну домівку далося 70-річній матері Ольги. На кладовищі в Семенівці похований її чоловік. Жінка понад рік чекає з війни додому тіло сина-військовослужбовця, який загинув, виконуючи бойове завдання на сході країни.

«Ми чекаємо повернення мого брата додому… тіла мого брата. Вже понад рік ми намагаємося домогтися того, аби отримати його рештки та похоронити. Безрезультатно. Як тільки ми дізнаємось, що його везуть додому – повернемося до Семенівки, щоб похоронити. Хоч би що там було, ми повернемося, щоб похоронити його вдома.», – Ольга Тюканько, жителька прикордонного міста Семенівка.

ОБСТРІЛ ПРИКОРДОННОЇ СЕМЕНІВКИ

У Новорічну ніч, 1 січня 2025 року, російські війська здійснили артилерійський обстріл прикордонного міста Семенівка на Чернігівщині. Протягом ночі в місті лунали вибухи, які пошкодили комунальну інфраструктуру та господарські споруди.

«Новорічна ніч показала, що ворог не має жодних моральних меж. Удар було завдано по нашій громаді, пошкоджено один із комунальних об’єктів, зруйновано господарські споруди. На щастя, жертв і поранених немає.», – коментує ситуацію голова Семенівської громади Сергій Деденко.

За інформацією Галини Шеховцової, речниці Чернігівського прикордонного загону, росіяни застосували ствольну артилерію великого калібру.

«Атака була прицільною, що є черговим доказом цілеспрямованих дій проти мирного населення. Ворог не зупиняється навіть у святкові дні.», – зазначає речниця Чернігівського прикордонного загону.

Унаслідок обстрілів Семенівки 1 та 7 січня з міста евакуювалися кілька сотень людей. Здебільшого це родини з дітьми та пенсіонери. Більшість заселилася до модульних будинків і гуртожитків, що розташовані в Чернігові та його передмісті. Хтось з евакуйованих залишається у родичів або друзів. Інші ж винаймають житло.

НОВОРІЧНА НІЧ РОДИНИ АРТЮШЕНКІВ ІЗ ТУР’Ї

«Святкували» – дуже гучне слово. Коли ти розумієш, яка ситуація наразі в твоїй країні, коли щоденно слухаєш, як росіяни обстрілюють сусідні села, про жодні святкування і не йдеться. Просто постаралися створити хоч якусь атмосферу для дітей, бо ще ж маленькі.», – ділиться Олександр Артюшенко.

Олександр Артюшенко разом із дружиною та двома синами, 10 та 12 років, мешкає в прикордонному селі Тур’я, що у Сновській громаді за 20 кілометрів від кордону з росією. Поблизу нього розташовані населені пункти, які щоденно зазнають ворожих обстрілів. Сама ж Тур’я вважається відносно безпечним селом.

Із початком повномасштабного вторгнення традиції святкування в родині Артюшенків відчутно змінилися. Тривалі посиденьки з друзями замінили тихі сімейні вечори, а чимало святкових ритуалів стали чужими та непотрібними. Та попри війну, родина намагається дарувати дітям свято. Хоч і в дрібницях, але не залишати найменших із родини без різдвяно-новорічної магії.

«Що ближче до кордону, то важче дихати – небезпека перехоплює подих. Коли тобі страшно, ти не думаєш про свято, ти просто мрієш уберегти свою родину та допомогти їм хоча б трохи краще почуватися в умовах війни.», – ділиться Олександр Артюшенко.

Цьогоріч за кілька днів до Нового року родина встановила у себе вдома святкове дерево, прикрашали всі разом, щоправда, замість магічної тиші супроводжували цей процес канонади залпів ворожої артилерії, що гатила по сусідніх селах.

«У нас є сімейна традиція – усім разом прикрашати Новорічну ялинку. Для дітей це цілий ритуал, адже в такі моменти вони відчувають атмосферу свята, що вся родина поряд. Здається, ніби дрібниця, але усмішки дітей, їхні сміх і гамір у цей момент підтверджують, що це зовсім інше.», – розповідає Олександр Артюшенко.

31 січня Олександр разом із двома синами вирушив до магазину, аби купити необхідні продукти для приготування святкової вечері. З продуктами в Тур’ї проблем немає, адже в магазин їх підвозять вчасно, тож тут завжди можна знайти необхідне. Ціни фіксовані та демократичні, щоправда, дещо вищі, аніж у супермаркетах міста.

Придбавши необхідне, чоловік разом із синами повернувся додому, де чекала дружина. Готувати святкову вечерю намагаються разом – це традиція подружжя. Готуючи дослухаються до оповіщення про повітряну тривогу. Це теж традиція, щоправда, вже з відлунням війни. Підготовка до 2025-го у цій прикордонній громаді минула відносно тихо. «Вітати» з Новим роком «сусіди» почали пізніше – після бою курантів.

«Батьки, дружина, діти і я за одним родинним столом – отак і зустріли Новий рік. Проста сімейна вечеря, це не було якесь святкування. Послухати слова від Президента, а за кілька хвилин після – слухали «шахедів», які вилетіли з росії, щоб «привітати» українців із Новим роком.», – ділиться Олександр Артюшенко.

ОБСТРІЛИ ПРИКОРДОННОЇ СНОВСЬКОЇ ГРОМАДИ

За кілька днів 2025 року росія завдала кілька сотень ударів по населених пунктах чернігівського прикордоння.

«2025 рік росіяни почали з обстрілів, зокрема мінометного й артилерійських, літали «шахеди». Прольоти «шахедів» були 31, 1, 2 і 3 числа. Обстрілювали прикордоння в напрямку Хрінівки, Гути Студинецької, скиди з дронів на Єліне.», – коментуючи ситуацію, розповів Павло Мірошниченко, начальник Корюківської РВА.

Таліна Тарасенко

Отримуйте оперативні новини Чернігівщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал – https://t.me/CheLineTv