У 1967 році Антонієві печери увійшли до складу Чернігівського державного архітектурно-історичного заповідника, а з 1968 року частково відкриті для відвідувачів як музей. Їх виникнення пов’язано з іменем монаха Антонія, який народився в Любечі 983 року.
З дитячих літ він сторонився людей, любив самотність. Через деякий час Антоній залишив рідних і поблизу Любеча викопав печеру, в якій і почав жити. Трохи згодом дістався гори Афон, де постригся в монахи. Опісля у 1013 р. Антоній поселяється в Києві на Берестовій горі і засновує монастир під іменем Києво-Печерської лаври.
Саме Антоній приніс до Києва медичні знання, ліки, медичну літературу, організував першу медичну допомогу. Посварившись з київським князем Ізяславом Ярославичем, Антоній прибуває в Чернігів і спочатку поселяється на Єлецькій горі, потім «возлюби Болдині гори, викопав пещеру, ту ся всели», чим самим заклав основу для монастиря. Поряд з печерами згодом виросла церква, яку нарекли Іллінською. Вхід до печер, в яких жили Антоній і монахи, розпочинався в церкві. Щоб оглянути їх, треба спуститися в підземний склеп. Зліва – міститься печера Антонія. Заглиблюючись, вхід веде до церкви Феодосія.
Принагідно зазначимо, за своїми великими розмірами це єдина в Україні печерна церква. Їй бракує аналогів навіть у Київських печерах. Третя церква невелика за розмірами і міститься в глибині печери. Неподалік її знаходиться мала печера із заглибленням для столу і ліжка. Свого часу вона слугувала келією для Антона Печерського. Вузький коридор веде до кухонної печі: тут готувалася їжа. Три церкви, що повернені вівтарем на схід, не мають ні башт, ні вікон. У 1072 році Антоній Преподобний знову повернувся до Києва. Однак подвижницьке життя в Іллінських печерах не згасало, навпаки – монахи продовжували їх рити в різних напрямках.
З часом в Болдиних горах склався багатоярусний архітектурно-просторовий підземний комплекс. Загальна довжина досліджених печер і підземних споруд становить понад 300 метрів, а максимальна глибина — 12 метрів. Тут міститься найдавніший ярус. На Другому ярусі – церкви Антонія і Феодосія. До речі, остання – найбільша за розмірами, її висота — 8,4 м. на третьому – каплиця з похованнями, четвертому – церква Миколи Святоші та келія Антонія печерського. Під час досліджень, які проводилися в останні роки, були виявлені невідомі частини печер і старовинні написи на них. У XVII сторіччі печери були відновлені і капітально відремонтовані. У XIX сторіччі в церквах Антонія і Феодосія встановили печі, які облицювали білими кахлями. Одна з них збереглася в церкві Феодосія.
До 1918 року печери використовувалися як частина діючого монастиря. У роки Великої Вітчизняної війни Антонієві печери для багатьох чернігівців служили надійним бомбосховищем. Іллінська церква, побудована в XII сторіччі, — одна з видатних пам’яток архітектури. її особливість і унікальність полягає в тому, що це єдиний на Лівобережній Україні безстовпний одноапсидний храм. Іллінська церква до 1649 року була однобаштовою, під час капітального ремонту її розширили і прикрасили ще двома.
З Іллінською церквою пов’язаний чудовий пам’ятник живопису – ікона «Ильинская богоматерь», яку виконав 1658 року Григорій Лубенський. При спорудженні Іллінської церкви стародавні зодчі подбали про гармонійну відповідність будови з довколишнім ландшафтом. Вона органічно вписалася в мальовничий пейзаж і є його невід’ємною частиною. Найдавніший ярус розташований на глибині 12 метрів. На другому ярусі містяться церкви Антонія і Феодосія (найбільша за розмірами, її висота – 8,4м), на третьому ярусі – каплиця з похованнями, на четвертому – церква Миколи Святоші та келія Антонія Печерського. Дослідження останніх років виявили досі невідомі частини печер і старовинні написи на них. Антонієві печери розташовані на вулиці Гліба Успенського №33.
Фото з архіву Віктора Кошмала
