«У День місцевого самоврядування просто працюємо»: староста з Чернігівщини Роман Боюн – про реалії життя в селі

Під час воєнного стану – не до святкувань. Але календар нагадує, що на 7 грудня в Україні припадає День місцевого самоврядування. У нинішніх реаліях його суть – у єднанні, братерстві, взаємопідтримці та водночас намаганні зробити життя українців хоч трішки комфортнішим, наскільки це можливо в нинішніх реаліях.

Тож як живеться в сучасних реаліях у сільській глибинці – в розмові з Романом Боюном, старостою Бірківськогостаростинського округу.

Пане Романе, як давно ви працюєте в місцевому самоврядуванні? 

Уже 11 років. Стаж великий. А до того торував педагогічну стежину. Я взагалі вчитель математики й інформатики. Нині трішки за дітьми в школі сумую. Але анітрохи не жалкую, що пішов у місцеве самоврядування. Спочатку я працював секретарем у місцевому самоврядуванні, потім мене обрали сільським головою, а вже потім, у 2017 році, призначили старостою.

Як староста всіх своїх людей в обличчя знаєте?

Звісно. Люди в нас хороші, працьовиті. Якщо виникають якісь питання, завжди приходять і радяться, щось підказуємо, допомагаємо.

У селі молодь, дітки є? 

Школа на 50 учнів, але є підвіз і з сусіднього села Ушня. У дитсадку – 13 дітей. Населення – 525 людей. Але є такі, що зареєстровані, однак у селі не живуть. То реально живуть десь 450 осіб. 

Садочок, школа, амбулаторія в нас – на території села, сімейний лікар веде прийом, пожежна також є. Екстрена медична допомога в нашому населеному пункті розташована. 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Чернігівські дівчата та жінки долучилися до традиційної української моди – навчалися хусткування

Оскільки стаж роботи у вас чималенький, пригадайте, будь ласка, в який період вам простіше працювалося?

Важко сказати. Як працював головою, мали окремі бюджети, отримували надходження, що самі спланували. А тепер плануємо, але погоджуємо з Менською міськрадою. Міська рада виділяє нам кошти на старостинський округ, а ми їх освоюємо. 

Безперечно, в роботі доводиться непросто, особливо коли в Україні війна. Але виклики завжди були і будуть. Намагаємося в нашому окрузі допомагати людям, підтримуємо одне одного. Люди нині переважно потребують соціальної допомоги. То допомагаємо з оформленням документів на усілякі соціальні допомоги – субсидії, пільги, різні виплати, зокрема багатодітним родинам. Допомагаємо також родинам переселенців чим можемо. Бо люди приїжджають до нас і мало що знають про наше життя.

Чи багато у вас переселенців? І чи стало прибуття нових людей для вас викликом?

У період повномасштабного вторгнення в нас було багато переселенців.  На сьогодні залишилися вісім сімей. Це люди з Миколаєва, Херсона, Херсонської області, Харківської області. Навіть багатодітна родина приїхала з Донецької області. Це молода сім’я з чотирма дітьми. Вони придбали будинок у нашому населеному пункті і живуть, діти до садочка ходять. 

Інші переселенці також хати купили. Наприклад, із Херсонанедавно люди приїхали та купили будинок. Хати нині в нас недорогі, то люди можуть придбати, обживаються. От лише роботи немає.

Чи відбулися якісь покращення у вашому населеному пункті останнім часом?

Недавно зробили ремонт покрівлі на старостаті, якого дуже давно не робили. Приміщення в нас чимале, опалюється, то тепло. В цьому приміщенні у нас знаходиться і бібліотека, поштарі як приїжджають, то розміщуються. Люди також приходять і отримують послуги в теплі, в комфортних умовах. 

Які проблеми у вашій громаді?

Погані дороги, але якось перебудемо. Бо краще нині на військові потреби кошти спрямувати. А розбитими дорогами якось ще поїздимо. 

Нині багато чоловіків мобілізовані, захищають Україну. То чи є у вас кому працювати, за кермо трактора сісти? 

У нас немає підприємств, які були б на території нашого округу. Але мобілізованих багато. 

І загиблі є? 

На жаль, є. Загиблих у нас – п’ятеро, щоправда, один воїн похований у Чернігові, але він родом із Бірківки. І ще двоє чоловіків зникли безвісти. 

Які нині найнагальніші турботи? 

Щоб були дороги розчищені, бо закидає трішки сніжком. Ось на завтра знову передають снігопади. Треба також, щоб дороги були потрушені. 

І нині добре, що держава та міжнародні організації виділяють додаткові кошти на субсидію для людей, які опалюють домівки твердим паливом – дровами. Тож вирішенням цього питання ми також займаємося.

Про якісь святкові моменти до Дня місцевого самоврядування думали? Торта поїсти чи до Мени запрошують?

Нині не до святкових моментів, бо під час війни жодних святкувань не може бути. У День місцевого самоврядування просто працюємо. 

Ваші побажання колегам із нагоди Дня місцевого самоврядування.

Терпіння, здоров’я, наснаги і, безумовно, миру та Перемоги. 

Ірина Осташко

Фото – зі сторінки Романа Боюна у Фейсбуці