Український інститут національної пам’яті на своїй сторінці в соцмережі Facebook оприлюднює розповіді про доброчинців у часи Голодомору 1932–33 років, які, ризикуючи навіть власним життям, допомагали в той страшний час вижити іншим. Друкуються й розповіді про жителів Чернігівщини. Зокрема, про Якова Петровича Кистерного, уродженця села Хотіївка Семенівського району.
«У роки Голодомору він працював головою колгоспу «Доброволець».
У 1933 році організував притулок для дітей-сиріт. Особисто звозив дітей, батьки яких померли з голоду, до притулку і надавав їм усіляку допомогу.
Його донька Олена Безручко, яка в голодні роки була семирічною дівчинкою, про батька-доброчинця згадувала:
«Наша сім’я проживала на вулиці Псарня. Не було чого їсти, кожна сім’я голодувала. У цей час моєму батькові було доручено організувати колгосп на вулиці Піщанка і Мирошниківка. Колгосп називався «Доброволець».
Мій батько старався врятувати від голоду колгоспників та їхніх дітей. Я добре пам’ятаю, як тато із завідувачкою дитячих ясел тіткою Улею ходили по хатах, забирали і відносили на руках до ясел дітей, там їх годували. Так вони врятували від голодної смерті всіх дітей колгоспників. Кілька років тому на вулиці до мене звернулася незнайома жінка, називаючи мене по-батькові.
– Звідки Ви мене знаєте? – спитала я.
– Ваш батько, Яків Петрович, врятував нам життя у 33-му. Після похорону батька ми з маленькою сестрою, опухлі від голоду, сиділи у своєму будинку. Увійшов голова колгоспу, узяв сестричку на руки, мене за руку й повів до ясел», – йдеться в публікації Українського інституту національної пам’яті.
На щастя, такі випадки добродійництва непоодинокі. Про це журналісту ЧЕline розповів Сергій Горобець, кандидат історичних наук, співробітник Українського інституту національної пам’яті.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Козарська трагедія: кладовище на місці села й обгорілі рештки людей на городах
Йдеться про випадки, коли люди, особливо ті, які займали якісь посади, допомагали в роки Голодомору вижити іншим. Адже це була трагедія з мільйонами загиблих і безжальними виконавцями на всіх рівнях, які нічим не переймалися і мовчки спостерігали, як люди помирали і навіть прирікали їх на смерть без жодних докорів сумління. Але ж були і люди, які не втрачали людської подоби. Попри все, не боялися і, ризикуючи не тільки посадами, а й власним життям, робили добрі справи.
У 2013 році нашим інститутом було підготовлено видання «Людяність у нелюдяний час» про добрі вчинки в часи Голодомору. Там якраз були зібрані майже півтори сотні таких історій з усієї України зі спогадів чи документів про те, як люди допомагали іншим вижити. Вийшло й друге видання цієї книги. Там описано кілька десятків ситуацій і по Чернігівщині. Як люди, які були головами колгоспів, роздавали односельцям зерно чи бригадири допомагали сусідам або всьому селу вижити, інші історії. Наше завдання – пам’ятати таких людей, розповідати про них. Як у євреїв є праведники, які допомагали рятувати євреїв під час Холокосту, так і у нас були українці, які залишалися людьми і є прикладом для інших», – зазначив Сергій Горобець.
