Нині не в кожному населеному пункті на Чернігівщині є учасники найкривавішої з воєн – Другої світової. Час невблаганний, тож представники старшого покоління відходять у кращі світи.
Немає фронтовиків уже і в селі Макошине, що на Менщині – Василя Івановича Ярини не стало зовсім нещодавно, 12 лютого.
Але пам’ять про видатних односельців у Макошиному бережуть. Інформація про життєвий шлях Василя Івановича є у Менській публічній бібліотеці. За словами бібліотекарів, народився він 7 липня 1924 року в селищі Макошине на березі річки Десна. Будинок батьків стояв просто біля річки. Літом він у ній купався і ловив рибу, а зимою катався на ковзанах. У хлопчика було щасливе дитинство. Йому подобалося навчатись у школі, після якої мріяв стати агрономом і працювати на землі, як і батько. Але всі плани зруйнувала війна. Батька призвали, старший брат, який тоді служив в армії, одразу потрапив на фронт. Обидва вони загинули в перший рік війни, але про це Василь дізнався тільки після перемоги.
Про окупацію Василь Іванович згадував, як про період голоду і злиднів. Щоб вижити і не вмерти від голоду Вася влаштувався працювати на залізничну колію – носив каміння на будівництві насипу.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Мер із Чернігівщини зіграє в театральній виставі
«Після звільнення села Василю прийшла повістка на фронт. Після короткої підготовки в Чернігові він був направлений в 29-й гвардійський стрілковий полк 60 армії 1-го українського фронту. Бойове хрещення червоноармійцю Ярині довелося прийняти під час однієї з найбільш кровопролитних операцій Червоної Армії – битві за Дніпро. Василь форсував річку, брав участь у боях за захоплення, утримання та розширення плацдарму в районі села Ясногородка. В цій битві на переправі один за одним переверталися човни і плоти. Навкруги вода кипіла від вибухів, кричали поранені. А він залишався живим, казав, що його вберегло дитинство, проведене на річці. Коли біля нього розірвалась міна і перевернувся човен, зумів доплисти до берега. Закріпившись на плацдармі підрозділ Василя Ярини втратив увесь бойовий запас. І тоді троє бійців наважилися на відчайдушний, але єдино правильний в тій ситуації героїчний вчинок – таємно проникнути в траншею до ворога і добути трофейну зброю та патрони. Вони розшукали кілька ящиків із патронами і вже майже донесли їх до своїх, як були виявлені ворогом, який відкрив шквальний вогонь. Два його товариші загинули просто на місці, а Василь отримав важке поранення в руку і стегно,втратив багато крові. Але його зуміли витягти з-під вогню і врятувати. Майже рік Василь лікувався в госпіталі, лікарі не давали йому шансів, але він вижив. Воювати більш не довелось», – зазначають у бібліотеці.
Після виписки з госпіталю в 1944 році був комісований. Повернувшись до рідного села, працював матросом на річковому флоті, ходив на баржах по Десні. Ярина Василь Іванович гідно прожив своє життя.
Отримуйте оперативні новини Чернігівщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал – https://t.me/CheLineTv
Фото – Менська публічна бібліотека
