«Узяла себе в руки, щоб справа сина жила»: мати загиблого бійця з Чернігівщини доглядає за дендропарком, який створив син (Фото)

Звістка про загибель Віталія Крутого, директора Менського краєзнавчого музею, стала шокуючою для жителів не тільки Менського краю, а й усієї Чернігівщини. Бо Віталій був людиною надзвичайно цікавою й комунікабельною. Здається, у своїй професійній царині він знав усе…

А ще Віталій мав пристрасть родом із дитинства – це вирощування різних дерев, здебільшого хвойних і кущів.

Утім, клята війна забирає найкращих… І тепер для матері Віталія – Валентини Крутої – дендропарк, закладений сином є мало не єдиною віддушиною. Бо тут вона зустрічає свої ранки та вечори, ніби спілкуючись зі своїм Віталієм…

Пані Валентино, так розумію, що Віталій із дитинства був допитливим хлопчиком?

Давайте з самого дитинства. Віталій не був проблемною дитиною. Такий ріс слухняний, без шкідливих звичок. У дитинстві до шкільного віку його спочатку цікавили різні павучки та комашки. Було, що в дитячому садку під час прогулянок збирав жучків, а потім у групі в приміщенні вони виповзали у нього з кишень. Особливо, коли діти спати полягають. Якось не боявся комах. А було й таке, що колорадських жуків у сусідів назбирає і додому несе. Тільки й встигай спостерігати, як картузик видніється в сусідській картоплі. Оце такі були смішні факти.

Коли Віталій захопився саджанням дерев?

Десь у шкільному віці, років у 12-13, він почав саджати дерева. Але в той час ніхто не робив жодних замовлень через інтернет, бо такої можливості не було. А в нас тут ліс за три кілометри, то звідти Віталій і привозив перші саджанці сосен, ялинок і берізок. Першим соснам, які він посадив, уже більш ніж 30 років.

Садив їх у саду чи на городі?

Спочатку – за хлівом, де ніби як садок. Попросив там йому місце виділити. І тепер там такі ялини вже метрів по шість точно повиростали. Це вже найбільші. Потім насаджував там різні дерева.

А ще в нас є місцевість, яка називається рівчак. Це такий природний яр. Люди старі кажуть, що там колись навіть і кораблі ходили. Ну, хто його знає, як воно насправді було. Але Віталій там на схилах саджав деревця.

Потім удома каже: «Виділіть мені ще територію». То ще якусь сотку виділила, де він почав саджати деревця. А більш досконало він почав займатися цією справою, коли закінчив школу в 2000 році та поїхав навчатися до Ніжинського педагогічного університету імені Гоголя на факультет історії та правознавства.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Я ще музику не слухав. Я дуже хочу»: уродженець Городні Сергій Смирнов понад два роки пробув у російському полоні

А чому не вибрав біологічний факультет?

Бо захопився історією, читав книжки на історичну тематику, готувався до вступу самостійно.

І от у дворі біля старого корпусу університету він побачив ялівці. Ялівець козацький, такий звичайний. І почав привозити паростки цієї рослини. Їде додому – і в сумці їх везе. Каже: «От посаджу ялівці, і буде дуже красиво». І почав обсаджувати погріб. Нині ці насадження дуже гарний вигляд мають, як шапка.

Із часом з’явилися невеличкі базарчики, де продавали хвойні культури, почав там саджанці купувати. То потрібна була вже більша ділянка для цих насаджень, і мої квіти довелося посунути.

Задля того щоб робити нові насадження, Віталій вирівнював територію, завозив землю, щоб усе воно було рівненько, траву газонну посіяв. Люди питають: «Що це у вас таке буде?». Віталій відповідав: «Це буде Європа». Це на початку 2000-х років було.

Імовірно, як став загальнодоступним інтернет, за посадки взявся інтенсивніше?

Так. Тоді асортимент саджанців став ширшим. Зокрема Віталій вподобав туї.

А як у 2012 році син став директором у музеї, я йому ще території виділила з нашої присадибної ділянки. Тоді вже почав не тільки хвойні висаджувати, а й усілякі цікаві саджанці листяних, як червоні сливи, червоні клени, різні барбариси. Останнім часом полюбляв він усе червоне: червоні персики, червона ліщина, червоні мигдалі. А взагалі в нас росте понад 150 різних таких видів. Наприклад, тільки сосни, напевне, сортів 10 чи 12.

Як Віталій був живий, я дуже не вникала в цю справу. Просто приходила, дивилася, що гарно. А тепер вже занурююся, бо треба і назви дерев знати, й іншу інформацію… Приходять друзі Віталія, знайомі, інші гості, то хочеться їм розповісти якнайбільше. І просто люди цікавляться, щоб і собі таке цікаве посадити.

Колись, пам’ятаю, що побачила якусь незвичну ялинку. Питаю у Віталія: «Що це росте?»

Він каже, це ялиця Фразера. Розповів, що таке деревце ставлять на Різдво в резиденції  американського президента. Не ялинку ставлять, а саме ялицю. Бо вона дуже ідеальної форми, наче пластмасова, красива, навіть без формування вона дуже гарна.

Імовірно, чимало грошей ваш син витрачав на саджанці?

Жодна його зарплата не минала без виписки і якихось саджанців. Не тільки вдома, а й біля музею саджав туї і магнолії. А ще зацікавився кедрами. То в нас уже кедри ростуть, щоправда, не знаю, що з того вийде.

І вже навіть з окопів Віталій робив замовлення, а я тут отримувала посилки з хвойними.

Наскільки взагалі велика у вас площа цих насаджень?

Приблизно соток до десяти буде. Бо в нас вся присадибна ділянка 25 соток. І от у нас орної частини тільки орієнтовно десять соток. Решта – невеликий двір із будиночком і сарай стоїть.

І це все обсаджено хвойними. І по периметру все в нас соснами обсаджено, зокрема найпершими соснами, які Віталій привозив із лісу, ще як у школу ходив.

Важко за цим всім доглядати?

Я взагалі сама любителька квітів, у мене лише жоржин 150 кущів, і це на городі. І ще інші різні квіти: чорнобривці, айстри… Люблю українські майори, як ото кажуть, гладіолуси. А щодо догляду, то якщо ти цю справу любиш, вона тобі до душі, то вона тебе затягує. І от уже зараз, коли таке горе трапилося, то я виходжу на цю ділянку і ніби з Віталієм спілкуюся. Мені здається, на цій ділянці я ніби ближча до нього. Це все те, що він любив, і тепер це все я доглядаю та дивлюся от ніби його очима. Думаю, як би він зробив. І так от стараюся. Нещодавно був день його народження. То з нашого відділу культури запитували: «Щоб нам посадити таке в пам’ять про Віталія? Наче подарунок йому до дня народження». Порадилися зі мною, щоб вибрати щось таке, чого в нас немає. І привезли гірську сосну золотисту, тобто з жовтенькими кінчиками, яку хотів Віталій.

У вас усе так цікаво і камінчиками викладено…

На нашій ділянці дуже багато каменів, великих і малих. Оце все викладено каменями. Їх Віталій теж збирав там, де по полях їздив, навіть у туристичних поїздках. Казали дівчата, як на захід України їздили, він і звідти якісь камені віз. Вони декором слугують.

Багато людей приходить подивитися на вашу красу?

Багато хто питає, чи можна прийти. От вчителька біології школярів на екскурсію приводила. І дітям це цікаво, бо можуть і подивитися, і доторкнутися руками, навіть деякі ягоди спробувати.

На наступну вже весну, як усе буде добре, серед планів – зробити кілька локацій фотозони. Одна фотозона оформлена, там використаний велосипед Віталія, яким він їздив на роботу. Ми його пофарбували в білий колір. Він зараз стоїть із кошиками квітів, як декор у парку. Це і фотозона, і пам’ять про Віталія.

Це дуже страшне, що так сталося з Віталієм, а з іншого боку, думаю, що добре, що він це посадив і залишилася така пам’ять, яка буде на роки. І я спершу була у великому відчаї, а потім узяла себе в руки, подумала, що треба набратися сил і жити для того, щоб справа Віталія жила далі.

Отримуйте оперативні новини Чернігівщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал – https://t.me/CheLineTv

Ірина Осташко

Фото надані Валентиною Крутою