Про отця Романа, настоятеля Катерининської церкви в Чернігові, ЧЕline пише часто. На сторінках нашого видання він постійно дає слушні поради або розповідає про релігійні свята.
Імовірно, слова священика знайшли відгук у серцях читачів. Вони попросили нас докладніше розповісти про отця Романа – як живе і чому обрав шлях служіння Господу. Духівник радо відгукнувся на пропозицію дати інтерв’ю ЧЕline.
Звідки ви родом?
-Народився я в селі, що за 18 кілометрів від Львова. Там минули моє дитинство і юність. Десятий клас закінчував у Львові. А після школи вступив до Львівської православної духовної семінарії. Нині – це Львівська православна богословська академія. Заклад закінчив в 2000 році. Далі була служба у Збройних силах України. Після армії працював на меблевій фабриці. Робота була пов’язана з відрядженнями, тож побував у багатьох куточках нашої країни.
У лютому 2005 року я одружився, а з березня того ж року і до сьогодні живу в Чернігові. Я – священик уже дванадцять із половиною років. Треба зазначити, що православний духівник обов’язково повинен бути в шлюбі.
Дружина – чернігівка?
-Ні, із Західної України.
То як ви потрапили на Чернігівщину?
-Я не шукав собі місця священства на Західній Україні. Виписав для себе кілька єпархій, куди я хотів поїхати. І першою у списку була чернігівська. Зателефонував, назвався, розповів, коли закінчив семінарію. І що хочу бути священиком. Мені відповіли: «Приїжджайте». Тому більше нікуди не звертався. Можливо, це здається дещо наївним, але я не спитав, куди піду, яка буде парафія чи буде де жити і що їсти.
Отак опинився в Чернігові.
Ви щось знали про Чернігівщину?
-Раніше в Чернігові жодного разу не був. Хоча дещо про нього знав. Господь так благословив, що я залишився в цьому місті. Якби оце зараз, на свій нинішній вік, то я питав би про житло, церкву, парафію й таке інше. А на той час не задумувався.
Не розчарувались після життя на Західній Україні?
-Ні. Але тут трішки інша ситуація. Зате люди в Чернігові дуже добрі, щирі та відкриті. Звісно, під час чернігівського етапу життя були важкі моменти. Але ми їх пережили і на цей час є те, що є.
Ви навчались у семінарії в досить юному віці…
-Так, але це не було якесь спонтанне рішення. В мене була прабабуся, яка брала мене малого за руку і щонеділі та на кожне свято водила до церкви. Тож це не було для мене чимось новим. Коли прийшов у семінарію, вже багато чого знав про священство, бо я в цьому виріс.
У вашому роду були священики?
-Дуже давно, можливо, три чи чотири покоління до мене. Також знаю, що був монах колись.
У батьків ваших яка професія?
-Моя мати – медсестра. Зараз працює в медінституті у Львові в лабораторії. Хоча вже пенсіонерка. Батько, царство небесне, упокоївся в березні 2005, коли мене висвятили в священики.
У моєму роду переважно майстровиті люди, які мали справу з деревом. Прадід був стельмахом, мав своїх учнів. До речі, в моєму домі до сьогодні є шафи, столи і ліжка, які зробив прадід. І дідусь, і батько мали освіту, пов’язану із роботою по дереву. Але все ж більше працювали із залізом – з моторами й транспортом.
Можливо, у них були сподівання, що й ви цю справу продовжите?
-Із батьком ніколи не обговорювали мого подальшого майбутнього. Але жодного непорозуміння щодо мого вибору в сім’ї не було. Удома навіть не знали, що я подав документи в семінарію. До речі, я трішки задумувався, щоб вступити на філософський факультет Львівського університету, але чомусь потім не захотів.
Як вам служиться в Чернігові?
-Легкого немає нічого, хіба якщо з боку спостерігати. Священство – це служіння. Священик у церкві, на вулиці і вдома має бути священиком. Це не професія, яку ти любиш або не любиш, але працюєш. Треба жити з Богом і самому виконувати те, що проповідуєш. Якщо тільки навчаєш людей, а сам не дотримуєшся настанов, тоді ти – працівник.
Водночас варто пам’ятати, що священик – це людина, яка падає, має свої гріхи, а інколи навіть свідомо потрапляє під спокусу. Але найголовніше – зуміти дати собі раду, зуміти встати і піти далі. І це важливий елемент у житті духівника, бо люди звертаються до нас по допомогу. Якщо навіть у проповіді слова йдуть від серця, а не книжні, то вони й сприймаються зовсім по-іншому.
До служби готуєтесь чи все знаєте?
-Звісно, священик має готуватися до служби. Є відповідні канони й молитви, які треба відчитати увечері та вранці. Адже я вже казав, що служіння – це не робота. А внутрішній стан.
І добре, коли в сім’ї є розуміння, є добра дружина. Бо буває по-різному. Священику можуть зателефонувати навіть вночі. І треба встати, піти до церкви, взяти потрібне й причастити людину, яка вже відходить із цього світу. Тож добре, коли священик має підтримку вдома. На щастя, в мене вона є. Дружина з віруючої сім’ї, тож усе розуміє.
Вісім років ми прожили на дачі під Черніговом, до якої важко було добиратися. Взимку сніги перемітали дороги, а навесні розливалися довколишні озера. Тим часом на Львівщині і в мене, і в дружини є хороші будинки. А ти живеш отак. Та варто пам’ятати: щоб щось у цьому житті отримати, треба чимось пожертвувати. Просто так нічого не дається.
Було багато важких моментів у житті. Наприклад, дачу замело снігом, а в дитини температура під 40. І до тебе ніхто не прийде і ти нікуди не вийдеш. Отакі моменти випробовування. Але, слава Богу, все добре. Кожен у житті проходить перевірку на міцність духу. Треба дякувати Богові за все. Бо хто його знає, може, щось недобре приведе до доброго.
Обдарував нас Господь трьома дітками. Вони ще невеликі. У нас певний час не було дітей. Матушці навіть ставили діагноз, що вона не зможе народити. Але Господь послав нам нащадків. Старший хлопець у нас Лаврентій. Коли ми приїхали до Чернігова, матушці наснився сон: зайшов монах у хату і каже: «Не шанують ім’я Лаврентій у Чернігові належним чином. Коли буде у вас син, назвіть Лаврентієм». Тому над тим, яке ім’я дати хлопчику, не розмірковували. Після цього сну він народився через п’ять років. Нині Лаврентію вісім років.
Є у нас середня дівчинка Вероніка, якій шість років буде, ось піде в перший клас. І найменша – Ксенія, якій минуло три роки. Отакі у нас діти-квіти.
За час подружнього життя ми жодного разу з дружиною не сварилися.
Так буває?
-Напевно, що так. У сім’ї повинна бути довіра. Любов – це добре. І вона має примножуватись. Але без довіри – нікуди. «Доброзичливців» довкола багато, вони були і будуть. І коли до них прислухатися, порядку в сімейному житті не варто чекати. Натомість, якщо довіряти одне одному, буде мир, спокій і добробут у домі.
Ми одружувались 12 років тому в день Ксенії Петербурзької – це 6 лютого. Цього дня також народилася наша Ксенія. Це нам подарунок на день весілля.
Дружина донедавна була в декреті, зараз шукає роботу. Вона закінчувала Львівський славістичний університет імені Івана Франка. Вона в мене український філолог і перекладач з польської мови. Наразі чернігівська філія Київського славістичного університету закрилась, тож роботи поки що в дружини немає.
Як діток виховуєте?
-Я не хотів би казати, що ми суворі батьки. Але певні правила в сім’ї мають бути. Цілий день перед телевізором, за комп’ютером чи мультиками не сидять. Але вони не позбавлені чогось, мають все, що їм потрібно. Можливо, навіть більше, ніж я мав у своєму дитинстві.
У кожного є свої обов’язки. Діти повинні вміти ліжко постелити, посуд після себе помити і навіть приготувати щось. У нашій сім’ї немає проблем із приготуванням. Куховаримо або я, або дружина. У моїй сім’ї взагалі всі чоловіки готували. Зараз мій Лаврентій ходить на кулінарні курси.
У вас удома є розподіл обов’язків на жіночі й чоловічі?
-Ні, немає. Коли є можливість приготувати їжу чи попрати, роблю це. Але я спостерігаю, що на Чернігівщині розподіл на чоловічі й жіночі обов’язки існує. Коли до церкви приходять жінки, які залишаються вдовами, вони собі дають раду, знають усю роботу. А чоловіки без жінок – безпорадні, важко їм. І я це вже неодноразово помічав.
Загалом я вдячний Богу за порозуміння, яке є в нашій сім’ї є.
Звісно, це не всі теми, які були порушені під час бесіди з отцем Романом. Решту питань, зокрема й болючих, що стосувалися ситуації в країні, АТО та інших аспектів суспільного життя, обов’язково висвітлимо в наступних статтях.
Ірина Осташко
Читайте новини ЧЕline у соціальних мережах Instagram та Facebook.
