#яЗможуЖитиРеальністю: я готова піти на жертви

Ішов другий день. Тридцять друга година. Тисяча дев’ятсот двадцята хвилина мережевої тверезості. Стан – стабільний. Відчуття – невимовні. Спробую передати.

Я досі притуляю до грудей смартфон, коли чую будь-яке інтернет-сповіщення. Аліні написали коментар на ФБ, Яні – повідомлення, в пасажира маршрутки дзенькнув Вайбер – я готова відповісти всім і кожному. Спершу смикалась рука, потім око, тепер я просто усміхаюся кутиком рота, що більше нагадує затиснутий нерв. Виявляється, видалити всі ці мережеві спокуси з телефону мало, їх ще треба вимкнути в голові.

Ще вчора почала отримувати на телефон sms-ки, справжні. Згадалося, як на першому курсі університету зводила з розуму одногрупників незвичним умінням: набирала sms-ки, тримаючи Нокіа 3210 під столом, при цьому дивлячись викладачеві просто у вічі. І зауважте: навіть тоді писала без помилок. Ваші повідомлення не такі грамотні, але значно веселіші 🙂

«Ти своїм експериментом напрягаєш інших людей» – такі безсердечні звинувачення почали летіти на мою адресу від колег. Ну, звісно, тепер їм щоразу треба підіймати дупку з насидженого тепленького стільця, йти через вееесь коридор до мого кабінету, аби сказати два-три слова. Отаке воно, життя без Месенджера. За цитатою нацяльніка – «Як усе складно»…

А ще друзі наголошують, що без мене Фейсбук став похмурим. Підмазуються. І їм вдається! Я ж справді вірю, що без віртуального товариша Альони Макаренко Фб не той.

І найголовніше. Учорашній вечір заграв для мене іншими фарбами. Замість пустого просиджування сімейних хвилин в інтернеті ми з малою (ви всі маєте знати мою Лізуню, бо мій Фейсбук – то її Фейсбук, і боюсь, рано чи пізно вона про це дізнається і влупить атвєточку) зліпили сніговичка-поштовичка. Того самого, що знімала минулими вихідними для лайфхаків на ЧЕлайн. Вийшов дуже сімпатішний, теплий і заповнений нашим із донькою сміхом. А заради цього я готова піти на будь-які жертви.

Читайте новини ЧЕline у соціальних мережах Instagram та Facebook.