За півгодини чернігівські журналісти розвіяли чорнобильські легенди (Фото)

  • За півгодини чернігівські журналісти розвіяли чорнобильські легенди (Фото)
  • За півгодини чернігівські журналісти розвіяли чорнобильські легенди (Фото)
  • За півгодини чернігівські журналісти розвіяли чорнобильські легенди (Фото)
  • За півгодини чернігівські журналісти розвіяли чорнобильські легенди (Фото)
  • За півгодини чернігівські журналісти розвіяли чорнобильські легенди (Фото)
  • За півгодини чернігівські журналісти розвіяли чорнобильські легенди (Фото)
  • За півгодини чернігівські журналісти розвіяли чорнобильські легенди (Фото)
  • За півгодини чернігівські журналісти розвіяли чорнобильські легенди (Фото)
  • За півгодини чернігівські журналісти розвіяли чорнобильські легенди (Фото)
  • За півгодини чернігівські журналісти розвіяли чорнобильські легенди (Фото)
  • За півгодини чернігівські журналісти розвіяли чорнобильські легенди (Фото)

Прип‘ять… Місто-привид, місто з трагічною долею, місто, про яке й досі існує чимало легенд і байок…

Чернігівські журналісти змогли на власні очі переконатися, що з цього правда, а що ні, днями відвідавши цей незвичний об‘єкт під час прес-туру.

На жаль, на відвідини лишили тільки півгодини.

Цього замало, аби оглянути всю територію, де колись жили 60 тисяч жителів – родини атомників ЧАЕС, але 30 хвилин цілком достатньо, аби ознайомитись із найцікавішими об‘єктами міста.

Центральна площа, проспект Леніна (дивна назва, зважаючи на те, що в Прип‘яті ніколи статуї вождя не встановлювали), міськвиконком, готель «Полісся» та найвідоміший об‘єкт міста – оглядове колесо й атракціон з машинками.

Станіслав Шекстело, наш гід, попереджає: цю цікавинку треба оглядати обережно, бо біля колеса є каналізаційний люк. І саме на нього припадає радіаційна «пляма» – доза зашкалює в 30 разів!

Журналісти – це люди, які завжди прагнуть перевірити все. Тому були чернігівці, які зважилися підійти до того люка. Дозиметр і справді тріщав… Перепитуємо про легенди та чутки щодо міста, пан Шекстело знизує плечима: нічого такого йому невідомо.

– Хочете, щоб я вигадав щось?!

– А як щодо графіті? Кажуть, це якісь екстремали потайки приїздили та малювали!

– Ну що ви?! Це все було зроблено абсолютно легально! І за попередньою домовленістю з керівництвом Зони відчуження! І ще хочу сказати: жодних місцевих, чорнобильських, «привидів» ми тут не бачили!

Отак із легкістю й розвінчали ще одну чорнобильську легенду. Про однооких котиків чи дивовижні створіння, які мутували під впливом радіації – в Зоні відчуження нічого не чули і такої дивини не бачили.

Шекстело:

– Так, звірів диких багато. Є олені, лосі. У тутешніх річках і справді водяться величезні соми. Про зубрів, які начебто мігрують сюди з Білорусі, я нічого не чув. Вовки є. Так, розводяться. Бо на всю 30-кілометрову зону тут ледь набереться з 200 осіб. Усі вони ті, хто тут раніше жив. Жодних переселенців із Донбасу чи якихось втікачів тут немає.

Та й звідки їм тут узятися? Сторонніх сюди не пускають, і контроль за Зоною доволі жорсткий. Та й на величезній території вже практично немає вцілілих будинків, є лишень повалені стовпи ліній електропередач.

У самій Прип‘яті поволі завалюється все. Нещодавно зруйнувалася перша школа. А їх таких по місту було 5. Є ще 15 дитячих садочків, проте в якому вони нині стані – сказати важко. Тому тут нікому не дозволяють вже заходити всередину будинків – можуть у будь-яку хвилину впасти на екскурсантів. Ніхто не приїздить піклуватися про тутешній цвинтар, хоча деякі ознаки цивілізації є й тут: хтось на виїзді з міста встановив свіжий хрест і пов‘язав його рушником.

Місцеві не вбачають тут нічого цікавого і не розуміють бажання туристів приїздити до Прип‘яті. Хоча торік тут побувало понад 5 тисяч туристів. Станіслав Шекстело каже, що навряд чи хтось створить із міста музей: надто багато це потребує коштів і зусиль.

Прип‘ять уже давно перетворилася на ліс. Ще кілька років – і вона взагалі заросте. Бачите оту вузеньку стежку? А це колись була одна з центральних вулиць!

Питаємо про ресторан Прип‘яті, що там готували. Пан Шекстело перераховує стандартний радянський набір: борщі, котлети, компоти. Жодної радості гурмана.

Ще трохи селфі, фото і прогулянок – і журналісти відчувають першіння в горлі та металевий присмак у роті.

– Це що, щитовидка вже буксує? – перепитуємо.

Атомники сміються:

– Це лише ваша психологія і навіювання!

І жартома радять полікуватися: вже вдома прийняти всередину сто грамів алкоголю. Будь-якого, бажано міцного. Все як рукою зніме. Працівники кажуть, що настільки звикли до того, що працюють в умовах постійної радіації, що не завжди на це звертають увагу. Так, формений одяг перуть щодня, але у звичайній машинці. Після роботи – обов‘язково душ. Ну ще взуття ретельно миють після прогулянок Зоною.

Далі за здоров‘ям стежать хіба що під час планового медогляду. Яку дозу опромінення отримав співробітник Зони, показує спеціальний маленький дозиметр, розміром не більше цифрової карти пам‘яті. Зовні він на вигляд як стильний гаджет.

Немолодий уже Шекстело стверджує: аби жити і працювати на ЧАЕС та в зоні відчуження, треба просто перестати думати про це.

До того ж, тут, окрім турбот про здоров‘я, є чимало й інших заборон: наприклад, не можна знімати на фото та відео пости охорони або фізичний захист ЧАЕС у вигляді зеленого паркану. Тут не можна ані їсти, ані пити просто неба. Заборонено сходити зі стежок у Прип‘яті та заходити в лісові хащі. Тут погано працює мобільний зв‘язок, а тому варто подбати про те, щоб виїхати із зони ще вдень.

загрузка...

Login

Welcome! Login in to your account

Remember me Lost your password?

Don't have account. Register

Lost Password

Register