Герой нашої розповіді бойовий медик інженерно-саперного підрозділу бригади Сергій. Він родом з Чернігова, де мешкає його родина, тому і взяв собі псевдо Чернігів, коли добровольцем пішов служити у 2022 році.
Війна увірвалася в його життя на максималці: під час повномасштабного вторгнення жив в Бучі, потрапив разом із родиною під окупацію. Вже там проявив свій характер та волю до спротиву агресору. Як міг допомагав мешканцям та ЗСУ: партизанські традиції Чернігівщини у нього в крові. Зрештою спромігся вивезти сім’ю на неокуповану територію та одразу пішов у військкомат та став до лав Збройних Сил України.
До війни працював сомельє в ресторані. Під час боїв у Бучі ресторан залишився цілим, завдяки чому збереглися деякі залишки їжі. Тому наш партизан налагодив процес допомоги мешканцям продуктами харчування.
«Ми готували борщ для пологового та дитячого будинку, — пригадує в розмові Чернігів та з іронією в голосі додає, — Ми ще з кількома хлопцями там партизанили потрохи…».
За розповідями Чернігова їх група проводила розвідку та передавала нашим позиції противника, тягала в нього БК та також передавала нашим.
За освітою він бандурист і має вищу музичну освіту, а також з самого дитинства отримав гарне патріотичне виховання. У 2015 році займався волонтерською діяльністю для допомоги українській армії. Та, як видно, з мотивацією у цієї людини все в порядку.
«Я історію нашої країни дуже добре знаю – знаю які тут були репресії та інше, — з жорсткістю підкреслює Чернігів свою позицію, — Тому в мене не було вагання чи йти до лав ЗСУ, чи не йти: тут рішення було одразу».
Шлях до бойового медика у Чернігова був пройдений ще з дитинства. Його бабуся працювала у військовому шпиталі, там він проводив з нею багато часу й вбирав в себе повагу та хист до цієї професії.
«Розуміння медичної справи в мене відкарбувалося з дитинства. Ще коли ми були в окупації, я вже тоді почав надавати медичну допомогу людям, — пояснює свій вибір Чернігів, — А потім, у бригаді мені запропонували бути бойовим медиком, а я сказав – що залюбки».
Чернігів вміє та любить навчатися та, за нагоди, ділиться своїми знаннями. Він проходив різні медичні курси, а потім сам в підрозділах, а також дітям в школах проводив заняття з тактичної медицини.
«Я завжди кажу: життя може забрати кожен, а врятувати – ні!» — і це його життєве кредо.
Розпочинав службу в понтонно-мостовому підрозділі, згодом був переведений у інженерно-саперний. Виконував бойові завдання на Херсонському, Донецькому, Харківському, Сумському напрямі.
За мужність, професіоналізм та успішне виконання бойових завдань Чернігів нагороджений почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України «Золотий Хрест» – символом військової доблесті, честі та відданості.
Бойових медиків не вистачає так що відпочивають вони не часто. За його словами дружина ставиться з розумінням до того, що він не часто буває у відпустках.
«Вона сама пройшла окупацію, вона знає для чого я пішов і для чого я там знаходжуся. Звичайно це мене підтримує. Але дуже важко буває, коли доця в телефон каже: Тато! Коли ти вже приїдеш?» — з важкістю в голосі говорить Чернігів та через паузу більш впевнено додає, — Нічого. Ми віримо в перемогу, а там далі все буде добре».
На завершення нашої розмови він ніби звертається до побратимів та тих, хто ще не долучився до захисту країни.
«Вагатися немає причин, тому що хто як не ми! Це по-перше. По-друге, порада – вчить такмед, щоб мені менше роботи було», — сміється Чернігів.
Олександр ДУДЮК,
молодший сержант,
ТВО начальника групи комунікації
808 Дністровської окремої бригади підтримки
