Доброволець із Білорусі розповів про заходи росіян на Чернігівщину, шахеди в Гомелі і пекло війни

До третьої річниці початку повномасштабної війни РФ проти України білоруське видання «Флагшток» публікує інтерв’ю із білоруським добровольцем, який провів на війні 839 днів.

Віталій (ім’я змінено) далеко не єдиний уродженець сусідньої із Чернігівською Гомельської області, який допомагає Україні захищатися від агресора.

Віталій працював на держпідприємстві в райцентрі Гомельської області, але через участь у протестах проти фальсифікації президентських виборів 2020 року змушений був виїхати з Білорусі. Перебуваючи в еміграції та дізнавшись, що білоруський підрозділ набирає добровольців, вирішив вирушити на війну.

Зараз Віталій у Польщі, куди йому довелося виїхати з України через закінчення терміну дії паспорта. Про свій досвід на війні, думки та переживання він відверто розповів в інтерв’ю «Флагштоку».

«У своєму розумі ніхто не піде туди просто заради війни»

Ф: Де ти був у лютому 22-го року?

В: Був у Литві, в таборі біженців.

Ф: А як ти опинився в Україні після цього?

В: Зі ЗМІ дізнався, що є білоруський підрозділ і вони набирають добровольців. У той момент, знаєш, були якісь малі надії, що мене кудись візьмуть. Дай, думаю, напишу. Мені відповіли, що типу так. Я писав, що немає досвіду, не служив, я проста людина, але бажаю взяти участь.

Ф: А що тебе остаточно підштовхнуло?

В: Багато про це думав у таборі для біженців. У нас було багато білорусів, багато суперечок. Були чеченці, які в першій чеченській війні брали участь. Вдома, у Білорусі, забрали все. Ти приїхав у чужу країну, війна почалася, потік біженців з України йде. Ми готували кімнати українським біженцям. Знаєш, уся ця метушня. І ти такий: руки-ноги є, ніби не каліка. Гаразд би приїхав давно вже, осів, роботу знайшов…

Ф: Дивлячись ось звідси, не шкодуєш? Ось уже ось через весь цей час.

В: Ні, ні в якому разі. Це був дуже цікавий досвід, скажімо так. Якщо запитаєш, поїхав би я зараз далі? Ну, є деякі обставини, за яких я б поїхав, але не особливо хочеться.

Ф: Реальність розчаровує чи в тебе погляди змінилися?

В: Швидше, реальність розчаровує. У своєму розумі ніхто не піде, просто заради війни. Тільки заради друзів. Ми там проводили багато часу, багато разів під обстрілами були, на краю загибелі. Заради людей, з якими там познайомився – так, можна їхати.

«З’явилися дрони, але завдання рядового бійця не змінилося»

Ф: Раніше під словом ветерани малися на увазі люди, які побували на Другій світовій війні або в Афганістані. Чи уявляв ти себе і своїх бойових товаришів коли-небудь у парадному кітелі та з квітами на головній вулиці міста?

В: Можливо, у мене навіть одна медаль є. У нас був інструктор – МММ позивний. Він нам навіть стройову проводив, усім розповідав, що ось закінчиться війна, підемо на парад, але ходити ви не вмієте.

Ф: Замислювався про те, як «діди воювали»? Чи порівнював ти себе з тими людьми, може, щось переосмислював.

В: У принципі, так. Змінилася тільки технологічна складова, зараз там дрони. Не треба на дерево лізти, дивитися, коригувати артилерію – все більш технологічно відбувається. Але твоє завдання як пересічному бійцю не змінилося: як сиділи сто років тому в ямці, так і зараз сидять.

Ф: Фільми про Другу світову дивишся після всього, що побачив сам?

В: Ні, нецікаво особливо, коли був там і бачив, як воно відбувається насправді. І фільми потім дуже-дуже смішні. А від реальності там, ну дуже мало.

Ф: А тебе цікавила тема української війни між 2014-м і 2022-м роком?

В: Та не особливо. У якийсь період починаєш цікавитися, дізнаватися, дивишся, що це не перший конфлікт. Хто агресор, що він знову тероризує якусь іншу країну. Типу Грузія, потім Україна.

«Частково пішов через те, що наступали з Гомельської області»

Ф: Яка в тебе військова спеціальність?

В: Більша частина підрозділу були як ми іноземці, добровольці. Дуже складно отримати якісь офіцерські звання і в результаті просто за військовим квитком ідеш як солдат, стрілець.

Ф: Тобто, ти був на передку? Кажуть, що найстрашніше вдруге, ніж уперше. Чи правда це?

В: Так і ще й як. І страшніше, я тобі скажу, не заходити, а виходити. Коли ти заходиш, особливо в новий сектор, то приходиш до місцевих. До хлопців, які тут по три-чотири місяці, сидять в окопах, у бліндажах, і вони починають розповідати, що тут насправді відбувається, і ти такий: а як виходити?

Ф: Ти воював у якому підрозділі?

В: Я з квітня двадцять другого в інтернаціональному, білоруси там не найбільша за чисельністю група, найбільше було грузинів.

Ф: А що говорили українці, коли дізнавалися звідки ти?

В: По-різному. Позитивно. Це, знаєш, погано могли сказати може в глибокому-глибокому тилу, особливо якщо російською розмовляєш. А на передку, коли в окоп падаєш, не до цього. Якось до дідів ТРОшників потрапили, здоровані такі. Вони казали: «Зараз Путіна виженемо, до вашого підемо. Будемо вусатого ганяти».

Ф: Які у тебе почуття викликає той факт, що, зокрема, на Київ наступали з Гомельської області, звідки ти родом?

В: Частково через це і пішов. Якби з Білорусі не заходили, можна було б подумати – не моя війна. Міркували на початку, чи вступить Білорусь у конфронтацію, може тоді зайдемо в Білорусь.

Ф: Чи помічав ти зміни ставлення до білорусів поки був на війні.

В: Так, звісно. До одного так точно. До всіх цих подій, до повномасштабки, Лукашенко був одним із найпопулярніших політиків в Україні. Зараз ні.

Ф: У тебе залишилися друзі в Білорусі і в Росії за цей час?

В: Швидше знайомі, здебільшого. Тому що якщо спілкуватися, то для них небезпечно. Я все розумію, всі не втечуть.

Ф: Чи можеш ти говорити, в яких місцях брав участь у бойових діях?

В: З того, що публічно, — звільнення Херсона. Тобто в саме місто ми не входили. У нас було поставлено завдання: дійти до певного мосту, закріпитися. Потім плани змінилися. Коли їхали, думали, що скоро доведеться бігти з криками «ура» і автоматами на перевагу. Ворог від нас віддалявся, ми гнали, гнали, так і не наздогнали, вони швидше від’їжджали. Росіян так і не побачили – тільки прилітало, з «Граду» прилітало, дронами ще трошки.

«У світі повно хороших людей»

Ф: Що ти для себе виніс із війни, які думки?

В: Боюся, таке друкувати не будуть.

Ф: А фізично як переніс, чи не потрапляло в тебе що-небудь, як твоє здоров’я після всього цього?

В: Було кілька контузій, ну а так Бог милував. Осколки повз свистіли, кулі свистіли. Було дуже неприємно, та чого вже там, було страшно. Якось пронесло. Ось контузій було достатньо. Перед моїм від’їздом з’явилися КАБи (кориговані авіабомби). КАБи вибухали, воно начебто нічого, але згодом, коли дуже близько прилітає… У нас поруч із людиною однією прилетіло, у нього проблеми з серцем почалися. Контузія це не впав і головою вдарився, у тебе забій усього тіла. Контузія, вона і на судини впливає, якщо ти старший. Начебто просто впала поряд, а в когось тромб відірвався.

Ф: Наскільки актуальною є проблема людей, які повертаються з війни, наскільки відчуваєш себе втраченим після повернення?

В: Є трохи, тому що коли довгий час там побув, це всередині залишається. Є ті, хто довгий час повзав по трупах, хто своїх друзів по частинах збирав. Залишає слід, загалом. У кожного по-різному, хтось замикається, реально проблеми з головою починаються. Я начебто нормально, є питання, але справляюся, головне не замикатися, щоб було з ким поговорити, обговорити це.

Ф: Чи залишилися в тебе близькі в Білорусі?

В: Батьків я поховав, а так із родичами особливо не спілкуюся.

Ф: Чи хочеш ти повернутися до Білорусі взагалі?

В: Так, хочу. Але не в найближчому майбутньому.

Ф: Думав про те, як доведеться жити з тими, хто був проти 20-го року, хто підтримував 22-го?

В: Взагалі уявляю, так. Війна, вона подарувала мені багато досвіду спілкування з різними людьми. Розумієш, що страх, ризик смерті, коли якийсь обстріл починається, хтось бігає з криками «ми всі помремо», хтось впадає в паніку… І таке відкривається в людях… Це все одно не найгірші люди, які є, щоб про них не говорили. Люди виживають як можуть – це я про тих, хто вдома залишився. Нейтральне ставлення до них, у кожного своє життя. Хоча багато хто зі знайомих теж рвалися на війну, часто відмовляв. Тож у світі повно хороших людей.

«Аби не було війни» білорусам не допоможе»

Ф: З якими думками очікуєш чергову річницю початку повномасштабної?

В: Якщо чесно, вчора ще навіть не замислювався, а вже 3 роки.

Ф: Нас читає багато людей, хто перебуває в Білорусі. Що б ти хотів сказати різним людям? Можливо, хтось із твоїх колишніх колег підтримує Лукашенка або вторгнення в Україну?

В: Ну, я б сказав, що по-перше, «Мопеди», які літають у них над головами, можуть бути з термобаричними зарядами. Якщо вони сховаються за рогом будинку і він влучить у будинок, у них просто розірве легені або голову. «Щоб не було війни» не допоможе.

Ф: Я правильно розумію, що ти стежиш за тим, як у ЗМІ пишуть про прильоти шахедів у Гомельську область?

В: Так, я регулярно переглядаю новини, дивлюся як кружляють шахеди, як іноді їх збивають або вони падають. Мета ж його не в тому, що він прилетів, щоб влучити в лукашиста або змагара. Шахед збився з курсу, він впаде незрозуміло куди.

Ф: Якщо нас читають чиновники з Хойників, щоб ти їм розповів? Що було б, потрап дрон у будинок або будівлю райвиконкому?

В: Їхній (чиновників) будівлі нічого б особливо не було, трошки постраждала. А ось якщо в «президентський» будиночок потрапить (котеджі, що зводяться за програмами підтримки сіл), то такому будинку і всім, хто в ньому перебуває, вижити буде дуже важко. Я одного разу розбирав будинок, у який цілеспрямовано прилетіло. Залишився фундамент і просто гора будматеріалів.

«Зараз треба щось більше, більш рішуче»

Ф: Наскільки тобі легко думати зараз про свій минулий досвід?

В: Та не легко, особливо коли починаєш осмислено згадувати все це, що було, і думаю, як я взагалі вижив. Прокручую в голові деякі моменти, не розумію яким дивом вижив. Були люди, які приїжджали перший раз, це були їхні перші виходи, і вони гинули. Тобто як пощастить – не сказати, що вони робили щось неправильно. Приліт, а там уже як пощастить.

Ф: Які в тебе зараз плани?

В: Поки що без роботи, зараз не сезон. Є якісь запаси. До особистого життя поки не прагну, не особливо хочеться. Хочу трохи помандрувати. Тут є хлопець, з яким я воював, хочу з’їздити в гості, було б не погано. До мене вже приїжджали. Я чекаю розгляду заяви на біженство, потім хочу з’їздити до приятеля, ми в одній ямці під обстрілами сиділи.

Ф: Чи хочеш ти, щоб у новій Білорусі зброя була доступною як у Штатах?

В: Суспільство поки не готове до цього.

Ф: Ти думаєш про тих людей, які зараз залишилися всередині Білорусі. Чи можеш ти уявити своє життя зараз у тих умовах?

В: Ну, було б складно. Головне, знаєш, новини не дивитися. Тому що пропаганда так голову засирає. У країні просто роками будували систему, у якій ти, за фактом, нічого зробити не зможеш. Зараз треба щось більше, більш рішуче. У двадцятому спробували, але нічого не вийшло. Але зараз у силовому варіанті теж уже неможливо, тому що… Ну тому що вже неможливо.

Ф: Чи відчуваєш ти себе зараз вільною людиною?

В: Якоюсь мірою, так.

Ф: А щасливою?

В: Не сказав би…

Джерело: «Флагшток»