Після звільнення Чернігівщини від російських окупантів на початку квітня, прикордонні з РФ громади області через постійні обстріли визнано такими, де ведуться бойові дії. На сьогодні їх чотири – Городнянська, Семенівська, Сновська та Новгород-Сіверська.
Життя в напрузі
Особливістю Городнянської громади є те, що вона межує і з Росією, і з Білоруссю. Як розповідає Городнянський міський голова Андрій Богдан, у день повномасштабного вторгнення російських військ в Україну, наступ ворога відбувався одночасно з Росії та Білорусі, у тому числі й через прикордонне село Сеньківка. Саме там, до речі, розташований монумент «Дружби народів», а раніше проводився міжнародний молодіжний фестиваль колись «братніх народів».
«Російські війська зайшли на територію громади за лічені години, хоча в саме місто не заїжджали спочатку», — зазначає він.
А от свій відступ на початку квітня ворог здійснював вже тільки у напрямку Росії.
Зараз Городнянська громада продовжує перебувати у зоні бойових дій, зазнаючи періодичних обстрілів із ворожої території.
«Громада живе в напрузі, прикордонні села періодично перебувають під обстрілами», — розповідає голова громади.
Відбувається відселення людей з небезпечних територій. Наприклад, село Сеньківка повністю знелюдніло – перебувати в ньому небезпечно для життя. Як вважає Андрій Богдан, відселення є необхідним, проте державної програми, яка б регулювала порядок цього процесу, визначала статус відселених через небезпеку з прикордоння людей, мала відповідне фінансування, немає.
«Відселення відбувається стихійно, ми допомагаємо з пошуком житла, транспортом. Звісно, підключаються волонтери», — зазначає він.
Переселенці в громаді отримують допомогу від міжнародних фондів, але наважитися на переїзд для багатьох проблематично.
Однією з нагальних проблем для прикордонних територій голова громади називає відсутність зв’язку, який зникає внаслідок обстрілів: «Саме зв’язок виходить на перше місце серед нагальних потреб жителів громади».
Ще до війни в кожному старостаті були встановлені антени, які могли забезпечувати наявність зв’язку й інтернету, місцеві жителі мали змогу зв’язатися з рідними, надіслати листи електронною поштою. Наразі ситуація ускладнилася. Адже під обстрілами роботи проводити небезпечно. Був випадок, коли представники компанії зв’язку їхали встановлювати вежу, але потрапили під обстріл. Того ж дня, внаслідок ворожого обстрілу, загинула жінка-прикордонниця…
Після цього випадку зв’язківцям складно планувати роботи, щоб не наражати людей на небезпеку. Наразі ситуація покращується, один із провідних операторів мобільного зв’язку в Україні має намір встановити вежу на прикордонній території, аби покращити покриття, ще одна компанія зобов’язалася в прикордонному селі провести в приватні домогосподарства проводовий інтернет.
А от питання з транспортним сполученням у Городнянській громаді вирішується краще. Маршрути до населених пунктів, звідки стабільно є пасажири, економічно виправдані — не збиткові, але в Городнянській громаді є дуже малонаселені села. Приватні перевізники до них їздити не бажають. Громада розв’язує це питання самостійно: маючи два автобуси в комунальній власності, раз на тиждень здійснюють рейс до сіл, які вже, по суті, є хуторами, щоб місцеві жителі могли дістатися центру громади, вирішити нагальні справи, відвідати лікарню чи придбати необхідні товари.
Через приналежність громади до зони бойових дій, місцевий бюджет втрачає надходження, наприклад, фермери під час війни не платять за землю. Але й видатки у цей час значно зменшені через непрацюючі дитячі садки та школи.
«До війни наш бюджет складав 180 млн грн. Цього вистачало, щоб виплачувати всі першочергові видатки й навіть трохи розвиватися, ми мали бюджет розвитку. Війна все поламала, зупинилася економіка, зупинилося сільське господарство. Чверть земельних угідь у громаді, насамперед у прикордонні, не були засіяні. Було пізно, та й зберігалися високі ризики через обстріли й замінування», — пояснює Богдан.
Тепер сільгоспвиробники мають значні проблеми. По-перше, закупівельні ціни на сільгосппродукцію низькі. А, по-друге, зернові мають відповідним чином оброблятися. Приміром, кукурудзу потрібно висушити, а електрики не вистачає. Втім, голова громади підтримує збалансовані відключення, щоб усі були в рівних умовах.
А ще він переконаний, що місцеве самоврядування в умовах війни виправдало себе як найбільш наближена до людей ланка влади. За даними Богдана, в області жоден голова громади не виїхав, всі залишилися й працюють, допомагають місцевим жителям.
Люди не поспішають виїжджати навіть з-під обстрілів
Навесні цього року, після деокупації, Новгород-Сіверський справляв враження майже мирного провінційного містечка, але ситуація кардинально змінилася у травні, коли місто зазнало декількох авіаударів – троє людей загинули, зо два десятки зазнали поранень. Були зруйновані два місцеві навчальні заклади, пошкоджено низку приватних помешкань та будівель у центрі.
Прикордонні населені пункти продовжують обстрілюватися щоденно. Очільниця Новгород-Сіверського Людмила Ткаченко говорить, що обстріли ніколи не припиняються, але відрізняється їхня інтенсивність.
«Усім жителям сіл 20-ти кілометрової прикордонної зони запропонували виїхати. Але погоджуються не всі: люди старшого віку зазначають, що «там, де народилися, готові померти», а молодші нарікають, що деінде їх ніхто не чекає», — зазначає керівниця громади.
Водночас уже є населені пункти, де залишилися тільки 15% місцевих жителів. За офіційними оцінками, приблизно половина жителів сіл, які зазнають постійних обстрілів, переїхали вглиб громади, або за її межі. У Новгород-Сіверській громаді створили реєстр житла, яке можна запропонувати для переселення у відносно спокійні населені пункти.
«У селах є багато будинків, з яких господарі виїхали, але дозволяють людям безкоштовно проживати — тільки за сплату комунальних платежів», — пояснює голова громади.
Внаслідок ворожих обстрілів Новгород-Сіверська громада зазнає значних збитків. Один з пошкоджених у травні навчальних закладів належить до комунальної власності. За попередніми оцінками міськради, для відбудови школи потрібно 220 млн. грн.
Крім цього, 200 домогосподарств мали пошкодження, спричинені вибуховими хвилями – вибиті вікна, двері тощо. Завдані збитки місцевим жителям були оцінені приблизно у 2 млн. грн. Часткову фіндопомогу на відновлення надавала міськрада, у комунальних закладах за кошти міського бюджету у розмірі 1 млн. грн вдалося щось поремонтувати. Ще кілька мільйонів на ці потреби спрямували донори. А організаційно значно допомагали ОВА й РВА.
Загалом, за словами Ткаченко, громада живе у штатному режимі: діти навчаються дистанційно, лікарня працює (вона працювала й під час окупації), відкриті аптеки та заклади торгівлі. Відновлено роботу транспорту. Зважаючи на протяжність громади в 100 км, частково вартість квитків для місцевих жителів відшкодовують із міського бюджету. Проте існують проблеми з виплатами перевізникам через казначейство, оскільки ці платежі не підпадають під першочергові.
Голова громади ділиться спостереженнями, що життя під постійними обстрілами емоційно виснажує людей, і це позначається на настроях, працездатності. Місцеві мешканці переймаються питаннями можливого повторного вторгнення, дуже чутливо реагують на поширення чуток про це. А ще, як вважає Ткаченко, повернутися до дружніх відносин, які існували між жителями прикордонних російських та українських населених пунктів до війни, точно не вийде принаймні впродовж кількох поколінь. Адже раніше по сусідству з обох сторін жили багато родичів, сватів чи кумів. Після того, що вчиняють російські війська в Україні, навіть про спілкування у більшості випадків вже не йдеться.
Прикордоння стало категорично проукраїнським
Життя жителів Сновської громади війна теж змінила. Спочатку – перебування в окупації, зараз – щоденні обстріли. Але навіть за таких умов люди намагаються залишатися у своїх домівках, виживати в непростих умовах, дбають про своїх дітей, влаштовуючи їм новорічні свята.
За словами депутата Сновської міської ради, журналіста Павла Солодовника, сіл без людей у громаді немає. Водночас кількість жителів у наближених до кордону з ворогом населених пунктах, звісно, зменшилася. Примусового відселення, за його інформацією, не було, але керівництво громади та Чернігівської ОВА зверталося до людей з проханням переселитися вглиб області, подалі від обстрілів.
«На свій страх і ризик частина жителів громади залишаються у зоні періодичних обстрілів. Найскладніше рішення про відселення схвалити для людей старшого віку, адже вони все життя прожили на одному місці та бояться змін. Головне для них – залишатися вдома», — підкреслює Павло Солодовник.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Обстановка на Сіверському напрямку: зведення Генштабу
Також у громаді є переселенці – люди, які втратили житло, наприклад, у Чернігові, й вимушено переїхали до родичів.
Школярі, як і в усіх прикордонних громадах, навчаються дистанційно.
«Але ви уявляєте те навчання? Якщо на прикордонній території навіть немає якісного зв’язку, не кажучи вже про інтернет. Я нещодавно був у прикордонних селах, то діти там отримують записки від учителів, які завдання потрібно виконати, а потім приносять зошити на перевірку. Ось таке навчання. Це повністю ізольована історія, але діти живуть в таких умовах й ніби здобувають освіту», — розповідає депутат міської ради.
Проте, з моменту деокупації, в громаді вирівнялася ситуація з забезпеченням ліками та продуктами. А ось громадський транспорт у Сновській громаді не працює. Регулярного транспортного сполучення із усіма селами на сьогодні немає. Люди, щоб вирішити нагальні справи, найчастіше звертаються до односельців, які мають авто.
На думку Солодовника, жителі прикордонних сіл залишаються під постійним психологічно-інформаційним тиском ворога. Зараз неспокою та тривоги додає інформація про ймовірний повторний ворожий наступ. Ці матеріали «вкидують» з певною періодичністю з часу деокупації регіону.
«Однак у мене є стійке враження, що місцеві жителі вже нікого не бояться і вірять у ЗСУ, а також роблять все можливе, аби підтримати наших бійців на передовій», — наголошує депутат.
А ще він зауважує, що люди старшого віку, попри проживання у прикордонній зоні та постійний інформаційний вплив ворожої держави, стали «бандерівцями»: «Я спілкувався з місцевою жителькою, то вона сказала, що, попри перегляд російських новин, Путіна терпіти не може».
Так само, як і в сусідніх громадах, спілкування з родичами в Росії для багатьох жителів Сновської громади взагалі припинилося.
Щодо проблемних питань, які потребують вирішення, мова йде про земельні, соціально-побутові тощо. Щоправда, додалися ті, які стосуються забезпечення генераторами, ємностями для зберігання води. Нещодавно довелося захищати права підопічних місцевого геріатричного пансіонату, яких силоміць намагалися переселити до Чернігова, але люди не хотіли. Їхні права вийшло відстояти.
«Проблем вистачає, але першочергове – це допомога військовим, адже прикордонна територія цього вимагає. Нам потрібно здобути перемогу, а все інше вирішуватимемо потім», — наголосив Солодовник.
Життя триває
Семенівський міський голова Сергій Деденко вважає, що громада навіть в умовах війни живе відносно звичним життям. Хоча обстрілів зазнає чи не щодня, адже має спільний кордон із Росією протяжністю 135 км. «Таких днів, коли не обстрілювали, згадати важко. Влітку, дійсно, було менше, але зараз тривають системні обстріли з території сусідньої Брянської області», — розповідає очільник громади.
Одне з сіл сьогодні майже не має жителів – люди виїхали через постійну небезпеку. Обстріли завдають збитків не тільки сільськогосподарським підприємствам, але й приватним господарствам. Деденко уточнює, що влітку та восени ворог прицільно обстрілював сільськогосподарські підприємства, руйнуючи будівлі, пошкоджуючи техніку, а ще тваринницькі ферми, внаслідок чого десятки голів худоби загинули. Розташування цих об’єктів ворогу відоме, адже часом до кордону з недружньою державою – всього кілька сотень метрів.
Разом із переселеними вглиб жителями є внутрішньо переміщені особи з інших регіонів. В якості ВПО у громаді зареєстровано 1 тис. громадян.
Освітні заклади в Семенівській громаді не працюють, медичні – у штатному режимі. В умовах періодичних відключень електроенергії міжнародні партнери допомагають із забезпеченням безперебійного електропостачання медичних пунктів. Зокрема було придбано та встановлено сонячну станцію як альтернативне джерело живлення у фельдшерському пункті села Іванівка. Сонячна станція забезпечує безперебійну роботу системи опалення медичного закладу в разі перебоїв у постачанні електроенергії, пов’язаних з руйнуванням мереж від ворожих обстрілів, примх погоди чи технічних несправностей енергосистеми.
Також для посилення продовольчої безпеки Семенівська громада отримала від партнерів сушильну камеру, призначену для сушки грибів, овочів, фруктів тощо.
«Ми отримуємо і гуманітарну допомогу, й технічну, в тому числі генераторами, що особливо важливі цієї зими», — зауважив Деденко.
Місцева хлібопекарня працює на потреби не тільки своєї громади, а й допомагає сусіднім.
«Найбільше нарікань доводиться вислуховувати через зростання цін на харчі, хоча на це місцева влада не впливає. Звісно, розуміємо, що пенсіонерам доводиться непросто», — зазначає голова громади.
Втім, після стількох випробувань, жителі Семенівської громади стійко переживають незручності. Голова громади вірить у перемогу й філософськи оцінює життя в нинішніх умовах: «Тут відносно спокійно, скаржитися нам не варто, адже десь ще гірше, ніж нам».
Попри війну на прикордонні Чернігівщини життя триває. Навіть в умовах постійної небезпеки українці пристосовуються не тільки виживати, але й зберігати свій звичний уклад, а ще – допомагати військовим, роблячи свій внесок у спільну перемогу над ворогом.
Отримуйте оперативні новини Чернігівщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал – https://t.me/CheLineTv
Джерело: Уніан
