Нинішня війна зовсім не перша, коли українці воюють із московитами. Історики кажуть, що цьому протистоянню вже фактично тисяча років.
Усе розпочалося з часів Київської Русі.
«Перший такий приклад – це похід на Київ володимиро-суздальського князя андрія боголюбського. Він був сином Юрія Долгорукого, за якого зросла економічна та політична сила північних князівств. І за нього ж уперше 1147 року вперше згадується москва.
Похід відбувся у 1169 році. Тоді було захоплено та сплюндровано Київ. Тож цю подію публіцисти інколи називають першою українсько-російською війною.
Причому тодішні дії окупантів дуже схожі з нинішніми – були зруйновані церкви, відбувалися грабунки, вбивали людей. І найголовніше, що андрій боголюбський вивіз із собою одну з найголовніших святинь – Володимирську ікону Божої матері, тобто Вишгордську, яка має славу чудодійної», – розповів кандидат історичних наук Максим Блакитний.
Також, за словами історика, є така версія, що в монголо-татарського іга були союзниками князі з підкорених територій, які отримали ярлики на княжіння.
«Той же самий Олександр Невський отримав ярлик Золотої Орди на княжіння. І в якихось операціях, наприклад, походах на наші землі, такі правителі допомагали монголо-татарам чи загонами, чи гроші надсилали», – повідомив він.
Тож історик пояснює, що військові конфлікти траплялися постійно, переважно за території (вилов риби і полювання) та вплив.
«А в першій половині XVI століття, коли з’явився московський патріархат і Константинополь занепав, то почали активно використовувати ще й релігійну складову. Бо розуміли, що це дуже сильна річ, через яку можна впливати на людей. І тоді й почав складатися міф, що москва – третій Рим», – пояснив історик.
Максим Блакитний зазначає, що більш активно війни почали відбуватися у XVI столітті.
«У 1503 році була війна між Литвою і московією, під час якої московити захопили більшу частину Чернігівщини. І варто зазначити, що в ті часи серед наших були колаборанти, які співпрацювали з ворогом.
Не захопили лише незначну частину Чернігівщини на лівому березі Дніпра, це територія Любеча і ще трішки земель.
Новий виток війни – початок XVIІ століття. Це були польські походи на московію. І Чернігово-Сіверщину за Деулінським перемир’ям 1617 року московська держава фактично приєднала до себе. Але після того все одно упродовж 20-30-х років XVIІ століття було кілька локальних воєн, зокрема, походи московитів на Чернігівщину», – розповів історик.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Квіти для ЗСУ», ляльковий театр і лотереї: сосницькі ініціативи на підтримку наших бійців (Фото)
Союз, укладений Богданом Хмельницьким із росією, фактично розв’язав московитам руки. Тим паче, що оригіналу Переяславських статей немає.
«Багато хто з істориків згадував, що після угоди спочатку російські гарнізони з’явилися у великих містах – тому ж Чернігові, Новгороді-Сіверському, Батурині. Це як сучасна база в Севастополі дозволяло маніпулювати. Росіяни поступово зміцнювали свою присутність шляхом підкупу і якихось погроз. Писали постійні доноси до москви про настрої. Тобто проводили свою політику, перебуваючи на українських землях», – зазначає Максим Блакитний.
Особливо показовою сторінкою нашої минувшини є руйнування Батурина російськими військами. У 1708 році місто було спалено та зруйновано військами меншикова, а приблизно 15 тисяч населення, зокрема жінок і дітей, по-звірячому вбито. Оце і є справжнє обличчя держави-окупанта, яке бачимо й нині.
«Наприкінці XVIІІ століття більшість козацької старшини початок ліквідації козацького устрою сприйняла спокійно, не було бунту. Старшина фактично погодилася, адже отримала земельку, посади, і виходить, що діяли як напівколаборанти. Їх це влаштовувало. А росія почала свій основний гніт на селян, рядових козаків, яких стали записувати в кріпаки.
Відповідно, це мало свої наслідки. Особливо активно більшість жителів України і зокрема Чернігівщини вимушені були служити у війську окупанта і підсилювати його, коли росіяни здійснював якісь походи – наприклад, брали участь у наполеонівських війнах чи у придушенні польських повстань, чи у війні з тією ж Туреччиною, походи в середню Азію – приєднання Казахстану, Таджикистану. То наші в цьому брали участь, отримували нагороди окупанта. Але ж воювали не за українські інтереси», – зауважив історик.
Як бачимо, протистояння з росіянами почалося не лише тоді, коли постала незалежна українська держава. Воно триває тисячу уроків. Просто було воно під різними, як кажуть, «соусами» і гаслами. І мотивація в росіян завжди була така, що в нас щось спільне – Русь, територія, православ’я. Але насправді ми – кардинально різні народи з різними цінностями.
Отримуйте оперативні новини Чернігівщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал – https://t.me/CheLineTv
Спілкувалась Ірина Осташко
