Не в кожного воєннозобовязаного є державна бронь. Не кожен хто має, здатний про неї забути.
Таким був чернігівець Зубок Микола керівник Куликівського КП ВУЖКГ, а з війною «дєд» — старший сержант, заступник командира бойової машини, навідник оператор 1-ї роти спеціального призначення військової частини А4118.
Микола був справжнім господарем свого села. Перший крок та перші його висоти пов’язані з рідним селом Куликівкою. Любов до полів та безмежних сільських горизонтів привита змалку. Весь свій вільний час приділяв важкій мозолистій праці на землі. Невтомним землеробом дбав своє, допомагав односельцям. Зморений, але щасливий, радів плодам своєї праці.
Коли події лютого інтенсивно збільшувались, потай від рідних став на захист Чернігівщини, а там і на фронтову оборону всієї України.
Маючи, «бронь» як держслужбовець та право вибору між трудовою чи бойовою лінією фронту, Микола обрав захист Батьківщини, як пріоритет свого життя.
- Ми йому кажемо «Що ти тут робиш? – згадують бойові побратими Миколи — Сидів би в безпеці, чиновничав би собі потихеньку», -– а він саме окоп риє, озирнувся і навіть образа промайнула на обличчі «Чуєш, ти! Не мели!»
Микола Зубок з початком повномасштабного вторгнення ворога на терени України, не чекаючи повістки, вірний військовій присязі, з лютого 2022 року самомобілізувався до лав Збройних Сил України.
Він не міг вчинити інакше. В перші лютневі дні війни, від обстрілів в сирому погребі ховались найдорожчі в його житті – кохана дружина та єдина донька, яка виношувала першу довгоочікувану внучку. Дати безпеку, повернути мирне небо над їх головами, прикрити собою від обстрілів стало його внутрішнім бойовим поривом. То ж під час наступу Росії з півночі, зайняв перші ряди лінії оборони рідної Чернігівщини.
Раз по раз міняючи різні бойові локації, в червні 2023 року, його частина була перекинута на передову «нульову» лінію фронту під Вугледаром, що на Донеччині. Аби рідні не хвилювались він слав коротенькі відео, часом прямо з окопу в очікуванні ворога.
- Привіт –заспокійливо шепотів на камеру, а їдкі звуки стрільби лунали фоном,– Яще живий, слава Богу. Ось мій автомат. Зараз будемо насипати оркам.
Так, в самому пеклі боротьби добра зі злом, пліч-о-пліч з бойовими товаришами Микола провів чотири бої, в одному з яких було звільнено село Благодатне.
- Цей страх бою і пянка радість перемоги в ньому ні з чим незрівняно. За свої 44 роки я нічого подібного не відчував!–зморений, але зарадяджений на перемогу для всієї країнирозповідав своїм рідним.
20 червня 2023 року о 3.30. ранку підрозділ Миколи прямував на чергову зміну в окопах. Нажаль, ворожі ДРГ, вночі замінували обкатану дорогу, і автівка з 13 солдатами підірвалась на міні. Найбільший удар прийняв на себе Микола. Авто наїхало на міну саме тим колесом над яким він сидів. Автівку підкинуло на 5 метрів, і від тієї сили вибуху уціліти шансів не було. Троє одразу загинуло, решта лишились на завжди каліками.
Микола ніколи не терпів слабості чи жалості до себе. В мить, коли життя виборювало його з рук смерті, обличчя його зберігало безстрашний спокій.Лиш одна судорога болю, навіки зціпила губи рішучістю боротись далі.
Вдома на свого героя вірно чекали дружина Олена, єдина дочка Софія, перша внучка Єва, рідні та друзі. Осиротіли без сина мати й батько, без чоловіка залишились дружина, без батька — донька, без дідуся — маленька внучка.
- Ми ніби втратили головний маяк нашої родини. Пливемо немов за течією. Без нього, як без світла блукаємо в пітьмі. Мій тато це не просто втрата однієї сім’ї. Це невідновна втрата для всієї України, бо ж таких як він, істинних борців свого народу, одиниці, — ділиться Софія Зубок, дочка.
Тіло Миколи винесли з лінії фронту та передали рідним бойові товариші, а згодом і карповий берет спецназівця який не встигли вручити.
- Микола то людина найвищих якостей. На фронт йшов легко, сміливо, на позитиві. Фото в окопі найкраще передає його сутність. На «нульовці», в сирому окопі, під обстрілами, але з такою посмішкою, щов страха від злості скули зводило. – згадують побратими.
Таким усміхненим його назавжди запам’ятають. Він наділяв жагою до життя всіх кому пощастило опинитись з ним в одному часі.
В день поховання, тисячі людей району вийшли на вулиці аби навколішках провести в останній путь героя свого краю.
- Збирались ховати тата селом, азійшовся район– розповідає донька Софія – Тата всюди знали і поважали. Коли забирали його тіло, дорога від Ніжина до Куликівки перетворилась у довгий живий коридор. Тисячі людей проводжали його на вколішках. Ми були невимовно тронуті такій честі його памяті.Вірю, це підсвітило татові останній путь додому.
Микола Зубок похований в рідному селі Куликівка, Чернігівська обл., Україна. Представлений до ордену «За мужність» посмертно.
Автор: Тоня Ємцова (Дубограй)
новеліст, публіцист
Біографічні відомості:
Зубок Микола Віталійович, 22.12.1978 р.н.
Народився і проживав в смт Куликі́вка, Чернігівська обл., Україна
Військове звання:старший сержант, заступник командира бойової машини — навідник оператор 1 -Ї роти спеціального призначення військової частини А4118. Позивний «дєд».
Загинув 20.06.2023, поблизу н.п. Велика Новосілка, Донеччина, виконуючи бойове завдання за призначенням із оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації.
Освіта: залізничник (технік-колійний).
Навчався в Куликівській школі.Після школи вступив до Куликівського професійного технічного училища номер 30 у 1994 році за професією майстер сільськогосподарського виробництва ,закінчив навчання у 1997 році.
Потім вступив на службу до армію. Мав звання старший сержант. Одружився 20 листопада 1999 року. У 2001 році 16 лютого народилася донька.
Закінчив у 2008 році Вінницький транспортний коледж за спеціальністю: «обслуговування» залізничних споруд та обʼєктів колійного господарства» і здобув кваліфікацію техніка-колійника.
У 2012 році, в місті Харкові, закінчив Українську державну академію залізничного транспорту і отримав базову вищу освіту за напрямом підготовки «залізничні споруди та колійне господарство» та здобув кваліфікацію бакалавра з напряму «залізничні споруди та колійне господарство».
Професія:
Навчання й трудовий шлях нерозривно повʼязаний з Куликівкою.
Працював за професією починаючи з простого колійника і дійшов до майстра. На посаді шляхового майстра, забезпечував безпеку руху потягів на станції Бориса-Олійника.
У травні 2018 року почав працювати керівником Куликівського КП ВУЖКГ до початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну.
Похований в рідному селі Куликівка, Чернігівська обл., Україна. Представлений до ордену «За мужність» посмертно
Отримуйте оперативні новини Чернігівщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал – https://t.me/CheLineTv
