Чернігівщина – не Ломбардія… медики самі повинні вишукувати гроші ЧL

Один з попередніх міністрів охорони здоров’я  України (а їх за роки незалежності було вже   понад двадцять)  під час візиту до Чернігівщини  якось зауважив: медики самі  повинні вишукувати гроші не тільки на  оновлення  обладнання, а і на  здійснення поточних ремонтів, закупівлю  санітарних автомобілів і  придбання медикаментів. А  де ж їх брати? Звісно, від  благодійницьких внесків  пацієнтів, спонсорської допомоги, надання платних послуг.  А як же державний бюджет?  А ніяк, бо  грошей, що  виділяються  на систему охорони здоров’я ледве вистачає  на заробітну плату  медичним працівникам  та сплату енергоносіїв. Наприклад, минулого року на фінансове утримання лікувально-профілактичних закладів області було спрямовано  майже  1 мільярд  420 мільйонів гривень, від яких лише  близько 5-ти відсотків залишалося на  розвиток  самої медичної галузі, впровадження  сучасних  технологій тощо.  Начебто  майже півтора мільярда —  це серйозні гроші, втім, середня  заробітна плата медиків (2 618 грн, що майже вдвічі менше, ніж у промисловості)  суттєво не зросла, вони , як і раніше, продовжують  посідати  одне з останніх рейтингових місць за рівнем своїх доходів. Зате громадяни, які цікавляться  видатками на медицину, обурено кажуть, мовляв, скільки  лікарям  грошей не давай – їм все мало!  Так, мало, причому дуже мало, бо  для, наприклад, молодого спеціаліста, що тільки-но отримав  диплом, робота  в нашому регіоні  за спеціальністю знайдеться, а от житло – ні.  Тому ми і маємо  великий дефіцит кадрів у сільській місцевості, адже медику треба виділити пристойну квартиру, влаштувати на роботу  його родину, забезпечити  такою заробітною платою, щоб він не думав,  за що купити  меблі, продукти харчування, одяг, а переймався лише б тим, як  підвищити свою кваліфікацію, з»їздити на курси удосконалення  та  ретельно вивчити деонтологію – науку поводження із хворим.

Складається таке враження, що державі  аж ніяк не до  пристойного життя  медичного працівника і не до  здоров’я  своїх громадян. На відміну від тих же європейських країн, де   видатки на медицину становлять  від 14-ти до 18 відсотків  внутрішнього валового доходу. За прикладами далеко не треба йти —  під час  розширеного засідання колегії управління охорони здоров’я  його начальник Петро Гармаш поділився своїми враженнями від поїздки до італійської провінції Ломбардія, де  на  медичну галузь щорічно виділяється  сума у майже два мільярда євро. Звісно,  що практично вся вона йде на  розвиток технологій,  придбання модернового обладнання та наближення  надання  якісної  спеціалізованої допомоги населенню.  Тому і середня тривалість життя тамтешніх  громадян  на 15-20 років вища, ніж в  Україні, а  директорам клінік не  треба ходити з простягнутою рукою  та  просити  благодійників допомогти у  відновленні  апаратури, перекриття даху на лікарні, закупівлі фарби  для косметичного ремонту та переходу  котелень на  альтернативні види палива.

Ні, Чернігівщина, втім, як і вся Україна – аж ніяк не Ломбардія. І хоча ми  вже  давно говоримо про  реформування медичної галузі,  може варто  не « рубати з плеча», а , оптимізуючи  медицину,  використати  деякі з тих принципів, які вже давно були закладені  видатним організатором системи охорони здоров’я  Миколою Семашком, системою, що успішно працювала на теренах однієї шостої частини   планети і яку намагалися запозичити  американці, європейці і ті ж самі  італійці, що пишаються своєю Ломбардією?