Повномасштабне вторгнення для багатьох українців стало справжньою несподіванкою. Чернігівці також до останнього не вірили, що таке можливо. Між тим, сповна відчули, що таке бомбардування, обстріли, сидіння в холодних підвалах і гуманітарна криза.
Нині гість нашої традиційної рубрики «Люди» – чернігівець Вадим Балінський і його спогади про пережите в найгарячіший для нашого міста час.
Пане Вадиме, яким було ваше життя до ворожого вторгнення на Чернігівщину?
До широкої війни працював у системі охорони здоров’я, де і зараз працюю. Планували влітку 22-го року з’їздити до Чернівців, побачитися з друзями, займалися облаштуванням дачі. Дружина Надія – генератор ідей, вона описувала, що треба зробити, аби дача мала ще кращий вигляд. Отже, плани були на мирне та змістовне життя.
Як довідалися, що почалася широка війна?
Про війну довідався, мабуть, як і всі – з вечора послухав новини, помолився за мир, бо передчуття великих негараздів таки було. А 24 лютого о 7-й ранку прокинувся від якихось дивних звуків, наче великий трактор їде. Дивлюся у вікно – Боже, над Півцями стовпи диму, аеродром горів. Одразу зрозумів: війна! Руки затряслися, давай телефонувати друзям, ввімкнув телевізор – точно, війна. А за кілька хвилин почув вибухи, гуркіт військової техніки. Мабуть, уперше в житті відчув ніби роздвоєння особистості – наче я такий, як і завжди, а наче вже повністю в новій реальності.
Якими були перші рішення в нових умовах?
Вийти на вулицю, поспілкуватися з сусідами та подивитися на людей. Потім дружина відправила мене у «Сільпо» по продукти – стільки людей я ще не бачив у магазині! Повертаючись із нього, біля 2-ї лікарні побачив танк – така туга прийшла на серце…. Повертаючись додому через гаражі, побачив зенітні установки та військових чомусь із сірими обличчями. А потім був перший наліт, сиділи в підвалі. Знайома з Чернівців телефонує, каже: ой, що у Києві, мабуть, робиться! А я їй: «Який, нахрєн, Київ, над нами винищувачі літають, бомблять!» Вона була шокована. Почалося підвальне життя. Місяць бігали то до хати, то до підвалу, ночували там.
Що для вас виявилося найстрашнішим під час облоги Чернігова?
Це випадок, коли за 200 метрів від нашого будинку тривала танкові бої, а пряме влучення авіабомби знищило на моїх очах сусідній приватний будинок, тоді тільки молилися.
На жаль, під час облоги померла в лікарні теща, яка потрапила туди ще до широкої війни з інсультом, – ще один стрес.
Знаю, що у вас є домашні улюбленці – коти, чи було їх чим годувати, як вони переживали цей час?
У нас було двоє котів – кіт і кішечка. Вони відчували стрес, особливо кіт, якому 17 років. Тварини тривожилися, коли щоночі по кілька разів ми кудись бігаємо.
А 17 березня дружина сказала, що я якийсь не такий, сам відчув, що психіка на межі зриву. Вирішили терміново виїжджати, знайома запросила до Борзни. Не буду казати, як ми туди діставалися, це окрема історія, але з котами та речами виїхали. Старенький кіт за кілька днів перебування в евакуації захворів дуже від стресів, довелося його приспати…. Тепер у нас також двоє котів – кішечка, яка пережила облогу та довгу дорогу до Борзни, і великий однорічний красень кіт (ми його взяли зовсім маленьким, а з нього вже виріс 6-кілограмовий сріблястий самець).
Під час перебування в Чернігові мали що їсти? Що котам давали?
На щастя, їжа в нас була, дружина запаслива. У в нас два великі холодильники були заповнені їжею доверху. А ще сусіди, які раніше за нас виїжджали, приносили нам харчі, які не змогли взяти з собою. І для котів їжа була.
Як війна на подальшому житті позначилася, коли вигнали ворогів?
На диво, після вигнання кацапів з-під Чернігова, коли ми повернулися додому, я порівняно швидко відновився, знову пішов на роботу, почали знову перейматися дачею (вона не дуже сильно постраждала від війни). Робота, спілкування з людьми дуже допомогли .
Про що нині мріється або робитимете після Перемоги?
Мріється тільки про одне – увімкнути телевізор і почути від президента: «Шановні співвітчизники, з радістю і вірою в Бога повідомляю: кривава війна ЗАКІНЧИЛАСЯ! Вітаю з нашою ПЕРЕМОГОЮ!». Звісно, після ПЕРЕМОГИ я викину з життя дурні думки, що пов’язані з рутинними побутовими проблемами, буду радіти життю (нап’юся, як свиня, один день) і обов’язково з дружиною з’їздимо до Чернівців.
Спілкувалась Ірина Осташко
Отримуйте оперативні новини Чернігівщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал – https://t.me/CheLineTv
