Люди

Поезія сили і мотиваційна проза життя Катерини Сиромлі

Рубрика «Люди»

Глибока філософська мудрість, творчий креатив, безкомпромісна цілеспрямованість та непохитна віра у власні сили. Цієї вибуховою сумішшю володіє 16 річна Катерина Сиромля із Стольного. Талановита дівчина має особливий світогляд і чітко знає – куди рухатися і якими життєвими картами користуватися. Саме про неї і піде мова сьогодні у нашій рубриці «Люди».

Отже, давайте знайомитися ближче.

«У людях найбільше ціную справжність».

Катерина Сиромля

Я народилася в мальовничому селі Стольне. Тут у 2013 році пішла до школи, де і розпочалися мої творчі пригоди. Ми зі шкільною родиною любимо називати нашу школу місцем суперсили. Наразі моя шкільна історія завершена. Наступна зупинка – студентське життя, журфак і підкорення нових вершин.

Стольне особливий населений пункт, адже має силу-силенну талановитих людей: кожен тут – майстер своєї справи. А ще Стольне неабияк красиве: місцеві ландшафти дійсно зачаровують. Люблю дивитися на заходи сонця в полі та слухати вечірній спів солов’їв. Щодо улюбленої локації: я дуже люблю водойми, зокрема нашу річку Думницю, особливо коли там порожньо й немає жодної живої душі. Саме ця річка є для мене якимось сакральним місцем, де навіть тиша має своє значення. Там можна і відпочити від щоденних турбот, отримати натхнення, обдумати щось важливе, помріяти… На березі Думниці відпочиває моя душа…

Якщо бути відвертою, я не звикла мріяти про щось грандіозне. Частіше я ставлю маленькі цілі, й досягаю їх, таким чином йду до чогось більшого. Все поступово, крок за кроком. Та, звісно ж, я розділяю з усіма спільне по-справжньому українське бажання – нашу перемогу й довгоочікуваний мир, якого всім нам так бракує.

Щастя – це свобода. Свобода в усьому. У діях, у вподобаннях, у висловлюваннях, свобода бути тим, ким ти є – свобода бути собою. Я маю свободу, мене ніщо не стримує, тому я почуваю себе щасливою.

Тривалий час хотіла бути лікаркою, згодом – вчителькою. Утім, бачу себе в журналістиці. Власне, мої перші «журналістські спроби» розпочалися в 7 класі, коли я входила до складу шкільного самоврядування й почала вести сторінки школи, писати коротенькі дописи про шкільне життя, висвітлювати його у відеороликах. Згодом люди почали зазначати, що я гарно пишу тексти й мені варто стати журналісткою. Першою це сказала Олена Миколаївна, директорка школи. З часом я зрозуміла, що це дійсно моє покликання. Впродовж останніх двох років навчання я була президенткою школи, коротенькі дописи швидко стали повноцінними шкільними статтями. Посада спікерки допомогла мені вкотре переконатися, що варто пробувати йти в журналістику, і дала зрозуміти, що соціум – це те, що потрібно мені, і це те місце, де потрібна я.

Рано почала писати вірші. Ще у 8-ми чи 9-річному віці. Мої літературні успіхи почалися ще в школі, коли я брала участь у конкурсах на написання вірша та перемагала в них. Згодом я презентувала свою творчість на одному зі шкільних заходів вже під псевдонімом Карамельне Сонце, тоді про моє заняття дізналося більше людей. Писала у мене і мама, часто жартую, що моя здібність до письма – справа генетики. Загалом пишу про різне: починаючи від любові до себе й закінчуючи поезіями про війну. Нещодавно мої вірші увійшли до альманаху «Первоцвіт». Вірю, що колись видам і свою власну збірку. Знаю, що є люди, які її чекають вже не один рік.

Лейтмотив мого життя звучить так: «Після кожної грози завжди сяє сонце і з’являється веселка, тому не давай якимось хмарам затьмарити твоє світло». Все у нашому житті є циклічним, немов чорні й білі клавіші фортепіано чи смужки на пішохідному переході. Ця циклічність нагадує погоду, тому люблю вживати цей вислів, коли в мене чи в моїх близьких щось не вдається.

До речі, коли в мене щось не вдається, я нехай і не одразу, але починаю злитися, і саме тоді справи ідуть вгору. Вже неодноразово переконуюся, що те, що я роблю зозла, виходить у мене найкраще.

Дуже люблю читати. Не буду зараз обґрунтовувати це банальною фразою «бо читати це модно», а просто скажу, що читання – це крутий спосіб збагатити свій словниковий запас, розширити кругозір і з користю провести вільний час. Полюбляю читати як зарубіжних авторів, так і українських, наприклад, поетів-шістдесятників. Ще дуже люблю укрсучліт, а саме творчість Дар’ї Лісіч, Юрка Іздрика, Сергія Жадана. Особливо запам’яталася книга останнього «Динамо Харків». Це моя перша прочитана збірка Сергія Вікторовича, саме з неї почалося моє знайомство з його поезією.

У людях найбільше ціную справжність. Для мене важливо, аби люди, які мене оточують, були зі мною щирими та чесними, такими, якими вони є. Зазвичай я сама по собі відкрита, тому теж стараюся бути такою. Вважаю, що лицемірство й фальш – це неповага в першу чергу до себе, вже потім – до співрозмовника.

Люблю мандрувати. Імовірно, ця любов теж передалася мені від мами. Вона, як і я, любить подорожі, музику й гарні краєвиди. Мене приваблює саме природа і мальовничість, що точно є в селі Мощенка Городнянського району. Востаннє була там до повномасштабного вторгнення, зараз там небезпечно, адже село розташоване в прикордонні. Туди не можна, але душа бажає саме того спокою й такої краси природи, якої нема більше ніде. Також після перемоги хочу побувати у поверненому українському Криму.

Складно відповісти, якою буде Україна через десятиліття, оскільки у наш час важко передбачити навіть завтрашній день. Але щиро вірю, що ми переможемо й будемо відбудовувати свою Неньку, відновлюватися самі. Все залежить від нас і наших дій зараз, треба допомагати одне одному, донатити на ЗСУ, просувати українське і ставитися до цього радикально.

Українська молодь – це двигун сучасності та фундамент майбутнього України. Нам не треба боятися змінювати світ на краще, треба вперто йти до своєї мети, кожному бути корисним на своєму фронті.

Поки воїни виборюють мирне майбутнє, ми маємо творити добро й бути гідними цього майбутнього, створювати його прямо зараз.

Спілкувався Павло Солодовник

Ще статті по темі

Back to top button