Люди: Екстремальні шашлики в АТО і “дуель” з полковником: буремне життя бійця Віталія Трухана

13939394_318511761819636_5393889386246474457_n

Він проміняв спокійне студентське життя на війну, захоплюється сноубордингом, багато читає, має свої – доволі мудрі думки про життя. А ще він знає чимало кумедних історій (наприклад, про смаження «загадкових» шашликів в зоні АТО та «оригінальний» порятунок від ворожих мін). Мова йде про справжнього відчайдуха, істинного патріота, веселого, життєрадісного і мудрого бійця Віталія Трухана. В найгарячіший період на Донбасі він одним із перших пішов на війну. Більше того, нині його життя безпосередньо пов’язане з військовою справою. Отже, сьогодні – у День захисника героєм нашої традиційної рубрики «Люди» буде саме цей енергійний молодик. Давайте знайомитися – Віталій Трухан.

«Народився я в Чернігові. Мати працювала медичною сестрою в тубдиспансері, а батько тоді працював у ДСО. Навчався у 15 ліцеї. Відправили туди, бо жив прямо навпроти корпусу молодшої школи. Успіхи були не з найкращих, Але був рік чи півтора (точно не пам’ятаю) коли мати була на пенсії і я почав гарно вчитись. Потім у 7 класі якимось чином вдалося вмовити батьків купити мені комп’ютер, бо у шкільній програмі була інформатика і мені буцімто потрібно було для «навчання». Це були роки становлення кіберспорту і я не зміг пропустити історичну подію такого масштабу. Грав у всі онлайн ігри: Lineage 2; DOTA, Counter strike; WOW і т.д. Це все потрібно було поєднувати з тренуваннями та гульками з друзями. Очевидно, що часу на навчання зовсім не було і я докотився до того, що у 10 класі мав 2-3 бали (по 12 бальній системі) з алгебри, геометрії та… інформатики. Потім вже, як дорослим чоловіком, було вирішено покинути 15 ліцей і піти навчатись до ЗОШ №35. Ціла школа нових та гарних дівчат. У класі на 8 хлопців 22 дівчини. Радості було «повні штани». Там і перше кохання, перші серйозні проблеми з дівчатами і перші квіти, які доводилось дарувати. Ну, і звісно, що перші ляпаси за помилки. До речі, там я познайомився з Бундесом (Ярослав Юрченко) та потім зі Школою (Олександр Тарнавський). І ось через цю школу доля звела з «Парнями СС». У даній організації були всі молоді, спортивні та відчайдушно зухвалі. А головне, що вони постійно займалися саморозвитком. Влаштовували лекції, проводили тренування, організовували виїзди на футбол та походи по болотам і лісам Анісова. Цей темперамент людей мені дуже імпонував», – пригадує буремні роки Віталій Трухан.

40655659_715597048777770_8668253934822883328_n

Потім Віталій Трухан вступив до Харківського університету цивільного захисту України. Навчався на факультеті оперативно-рятувальних сил. Роки студентства пригадувати не хоче, мовляв, у вузі процвітає корупція і через це залишився гіркий осад. Натомість про хобі, улюблені книги і фільми розповідає із задоволенням.

«У дитинстві, як і всі хлопці захоплювався футболом, грав на комп’ютері, пластейшині, навіть на денді. Також пару років займався тайським боксом, але там особливих успіхів не досягнув. Зараз моє найбільше хобі сноуборди. Маю в своєму арсеналі парочку. При можливості намагаюся відвідувати Буковель. Улюблену книгу виділити не можу. Люблю казочки Конан-Дойля та Вальтера Скота, таємні заговори і символізм Дена Брауна. Останньою книгою, що захопила і повністю поглинула була «Дюна» Френка Герберта. Вже рік після неї не можу відійти. З нетерпінням чекаю український переклад другої частини. Саме зараз читаю «Мовчання ягнят» Харріса. Із кіно можу виділити «Укращение строптивого» з Адріано Челентано та «Форсаж. Токійський дрифт». У музиці я взагалі лох. Слухаю все підряд. Зазвичай, щось модне та мейнстримне. У дитинстві слухав усяке лайно по типу Eminem, 50 cent, Centr. Яка улюблена передача? Якщо про телевізор, то я його вже 88 років не дивився. У ютубі переглядаю Дудя, реп батли BPМ, ну і всяку ще дурню, коли нема куди згаяти час», – посміхаючись зазначає Віталій.

Нині Віталій Трухан працює у військовій школі командирів полку АЗОВ ім. Є. Коновальця. Керує курсом базової бойової підготовки. За його плечима – війна на Донбасі. Віталій погодився розповісти одну з «цікавих» історій, яка трапилася на сході.

«2014 рік, червень місяць. Я 19 річний лошара, який тиждень назад приїхав у АТО і ще не відчув запах війни. Стою на блок-посту під Старою Краснянкою. Зі мною два п’яних ЗСУшника і я головний на лівому фланзі. Випадково даю слабину і починаю куняти. Відкриваю очі та бачу як впритул до блок-посту під’їхала колона військових з українськими прапорами. Я стою у шоковому стані. Виходить якийсь пузатий мужик з «бобіка» та починає на мене кричати. Я направляю на нього автомат і вимагаю повідомити мені пароль. Інакше, кажу – відкрию вогонь. Він мене криє матюками і кричить, що я молокосос, мовляв, він служить більше, ніж мені років. Через одну мить вилітають з «бобіка» два військових, оточують мене і починають бити. Я стріляю вгору чергу та кричу «блок-пост ДО БОЮ». Починається кіпіш. Прокидаються солдатики, розвертаються ЗУ-23 у напрямку колони, дирчать мотори танків та БТРів. Підбігає мій командир Вадим Платонов і ставить на місце бравого полковника Радієвського. Пацани з колони там, мабуть, трошки наклали у штанці, коли блок-пост навів на них всю своє вогневу потужність. Тим часом Радієвський розуміє, що цей бій він програв і викликає мене на дуель. Зброєю зазначає ПМ (пістолет Макарова), час 22:00 цієї ж доби. Вони поїхали собі далі, прямо до сєпарів, бо наш блок-пост був крайнім на той час. І у мене лишилося 16 годин для того, аби навчитись стріляти з «найкращого» пістолета у всій Східній Європі. Цілий день мене пацани тренують стріляти з ПМа. Звісно, що нічого не виходить, але задню давати я не збираюсь. Ближче до зазначеного часу я вже караулю з 20:00 на правому фланзі, чекаючи «дуелянта». І ось їде їхня колона. Мене починає неймовірно трусити. Підходжу я до «бобіка», а мені кажуть, що полковник… помер. У мене камінь з душі падає, повна ейфорія. Потім йому посмертно дали звання генерал-майора і побудували пам’ятник у Сєвєродонецьку», – розповідає боєць.

Кожна людина у житті робить вдосталь помилок. Запиту співбесідника про які вчинки шкодує і навпаки – якими пишається. І тут Віталій також не обходиться без жартів.

«Шкодую, що перший смартфон купив собі на андроїді, а не на іосі. А якщо про серйозне, то, мабуть, нема таких глобальних косяків. Коли було років 7-8, то у бабусі 20 гривень вкрав. Неймовірно соромно було. А пишаюсь тим, що знайшов у собі сили покинути академію і одразу поїхати на війну з «Парнями СС». Це були кращі роки мого життя. Буде що дітям розказати», – зізнається Віталій Трухан.

На війну Віталій поїхав з академії. Втік з навчання і (не без пригод) потрапив до лав добровольчого батальйону «Чернігів». Як би це не звучало дивно, але про війну розповідає з гумором. Також поділився з нами історією про кумедний і водночас небезпечний випадок, який трапився з ним на сході.

«Я збираю свої речі в академії у мішок з муки і вночі перед вечірньою перевіркою дезертую. Друзям з академії скидаю СМС, що поїхав у Донецьк. Мене шукають на вокзалах. А я домовляюсь з водієм і за 150 гривень виїжджаю з Харкова у багажному відсіку автобуса. Приїхавши додому побачив мати у сльозах, вмовляла поїхати назад на навчання. Але я твердо вирішив, що вже буду воювати. Допомагали Воланд та Школа туди добратись. Влаштували у батальйон «Чернігів». Школа намутив мені бронежилет, як виявилось через 4 роки їх нам підігнали Рячок та Конашевич.

13879395_980320048754360_994783898008698421_n

Першою емоцією був страх. Найбільше боявся, що не доїдемо до АТО і на нас влаштують засідку. Про війну мені особливо нема чого розповісти. Був багато де. Пощастило, що не потрапив до Іловайська та Дебальцевого. Найбільше запам’ятав шашлики у Широкиному. Це червень місяць 2015-го року. До евакуації з позицій залишається півдоби і після цього ми з Бундесом і Школою повинні були їхати на ротацію. Школу поранило за день до цього. Залетів осколок від ВОГ-17 під бронік. Ми сидимо нудьгуємо, бо сєпари щось не движують. Повідомляють про затримку евакуації на 1 день. Харчі скінчились, їсти хотілось дуже сильно. Ближче до обіду хтось приносить шматки м’яса. На вигляд схоже на кота… Вирішили зробити шашлик, порізали на 4 шматки (грам по 100 сирого м’яса вийшло). Кожному по одному: мені, Бундесу, Лимонаду та Бороді. Розвели багаття і почали смажити. Тоді мені сяйнула думка, що треба роздягнутись і в трусах походити, аби на ротацію до дівок поїхати засмаглим. Добре що мене командир не бачив, бо поїхав би я до дівок без зубів. Смажили м’ясо за 10 метрів від нашого укриття в кущах (як справжні професійні військові). Не пройшло і 5 хвилин, як почали прилітати міни. Лимонад швидко засипає багаття з шашликом землею, всі стрибають в окоп і я самий останній з каскою і броніком (весь цей час у трусах) біжу неначе у кіно до окопів. Все навколо сповільнюється, повний вакуум у голові та одна думка: «Лимонад, навіщо ти м’ясо землею закидав». Щось вибухає, летить земля та пил, у Бундеса очі по п’ять копійок. Я стрибаю в окоп і тут всі починають сміятись із мене, а мене і самому від радості смішно. Через хвилину-дві все заспокоюється і ми йдемо на місце багаття з бутлем води. Розгрібаємо наше багаття та миємо м’ясо», – пригадує ектримальні моменти війни Віталій Трухан.

Віталій вірить у завершення війни і перемогу України. Але зазначає, що це дуже складний і тривалий процес. Мовляв, на це впиває дуже багато факторів – від політичної волі головнокомандувача до зміни свідомості українців. Також важливе реформування в армії.

«Треба робити армію мобільною, а не стаціонарною. Від застою на одному місці особовий склад втрачає бойовий дух, забуває про дисципліну та повністю деморалізується. Потрібні професійні мобільні штаби, аби не повторити помилки Іловайська і Дебальцевого. Дуже важливий фактор – народ. Суспільство повинно бути готове до чисельних смертей. Думаю, що повна зачистка сходу буде коштувати нашій країні не однієї тисячі військових. Про цивільні жертви місцевого населення я взагалі мовчу. Також потрібна допомога іноземних партнерів. Щоб там про Росію не говорили, але армія у них потужніша за нашу. Солдати у нас кращі, але загальна картина гірша. Ну, а далі починати штурм із комбінуванням всієї вогневої потужності армії. Гріх буде не відправити пацанів з 95-ки у глибокий рейд. Щоб знову показали всьому світу, як це робиться. А в самому кінці прийдеться влити чимало коштів на цивільне населення. Аби заволодіти серцями жителів Донбасу. Мені здається, що наша держава сама не впорається з гуманітарною катастрофою після зачистки ОРДЛО. Тому закінчення АТО (нині ООС) для нашої країни буде тяжким випробуванням, як у фінансовому так і моральному планах», – ділиться думками Віталій Трухан.

Політикою мій співбесідник цікавиться мінімально. Мовляв, там занадто багато інтриг і брехні. На запитання про мрії, чоловік відповідає так.

«Мрії звичайні як і у всіх. Шкурний інтерес керує. Мотоцикли, машини, особисте житло і так далі. Глобальна й нереальна мрія – аби змінилось наше суспільство. Щоб люди перестали продавати себе за пакет продуктів. Щоб перейшло від слів до діл. Але це все нездійсненне», – розповідає Віталій.

Стосовно планів на майбутнє, то Віталій Трухан припускає реалізацію одного з двох сценаріїв його життя.

«План А. Служу до наступної осені, розриваю контракт і їду до Чернігова. Разом з «Парубками СС» вже чимось займусь. На роботі за 5-10 тисяч гривень я себе не уявляю. Навіть не через фінансовий фактор, хоча він також для мене важливий. Швидше через мій темперамент. І план Б – я залишаюсь на службі у полку АЗОВ. І продовжую будувати велич українського війська разом зі своїми побратимами. В АЗОВі своя атмосфера, свої традиції та правила. Тут гартуються люди честі та доблесті. Мені тут комфортно», – зізнається наш герой.

37488446_672985596372249_2321192986106396672_n

Наостанок прошу Віталія привітати усіх доблесних українських бійців з Днем захисника. Віталій Трухан робить це в «своєму репертуарі» – з жартівливою родзинкою.

«Хлопці моє бажання для вас буде одне – ніколи не майте проблем із зубами. Гіршого у житті не існує», – завершує бесіду цими словами Віталій Трухан.

Павло СОЛОДОВНИК

(фото – з сторінки Віталія Трухана в Facebook)

Login

Welcome! Login in to your account

Remember me Lost your password?

Don't have account. Register

Lost Password

Register