Рубрика «Люди»
Сучасна молодь – нескорена, амбітна, цілеспрямована, сильна духом і надзвичайно вольова. Саме молоді творити новітню історію незламної і непереможної держави. Яскравий приклад – чернігівський ліцеїст Максим Тимошенко. У свої 15 років він створив мілітарі-платформу аукціонів і активно допомагає ЗСУ. Саме про цього мудрого юного сіверянина – далі у рубриці «Люди».
«Мене звати Максим Тимошенко. Мені 15 років, навчаюся у Чернігівському обласному науковому ліцеї. Улюблене заняття – це спорт. Ходжу в тренажерний зал (займаюся більше року) і є певні досягнення. Також це тактика, тактична медицина, все, що пов’язане із мілітарі-стилем. Я часто буваю на різних вишколах від військових, полігонах.
Цікавий випадок був цим літом. Їздили електричкою на вишкіл із правою молоддю. І я їхав із страйкбольним пістолетом. Туди нормально доїхали, а назад була перевірка. Прогнали через сканери на залізничному вокзалі і в моїх речах побачили зброю. А там же всі: охорона, поліція, Нацгвардія. Нас затримали для перевірки. Я все пояснив, дістав пістолет, обойму витягнув показав. Після перевірки нас відпустили.
Ще цікавий випадок на прикордонні Чернігівської області був. Нам військові подарували річ одну, яка належала російському окупанту. Там навіть георгіївські стрічки були. Коли ми вже поверталися назад на бусику, то нас зупинили на блок-посту.
І коли перевіряли машину, то на задньому сидінні побачили оцю річ із російською символікою.
Теж така була напружена ситуація, але ми пояснили, що ми – волонтери, що повертаємося від хлопців і що ця річ – трофей. Нас відпустили, звичайно.
Початок повномасштабної війни я дуже добре запам’ятав. 24 лютого 2022 року десь о 04:30 ранку я прокинувся у Чернігові від вибухів. Я чітко зрозумів, що почалася повномасштабна війна. Почали збирати речі. Спочатку пішли до мами на роботу, бо там всіх викликали. А потім знову повернулися додому. Прийшла до нас бабуся, під час тривог спускалися вниз.
Війна змінила багатьох людей. Когось – в кращий бік, когось – навпаки.
На щастя, в моєму оточенні не було розчарувань. Приємно, що друзі постійно в той період писали, підтримували і т.д.
Є люди, на яких я рівняюся: Дацик із 3-ої штурмової, Грінка з «Азову». Загалом мої кумири – це українські військові, адже завдяки ним ми живі, прокидаємося, живемо, вчимося, дихаємо.
Мої мрії – як і мрії всіх адекватних українців – це Перемога України і щоб військові всі живі повернулися додому.
На даний момент пріоритет – допомога ЗСУ.
Коли привозиш гуманітарну допомогу та речі, які вони потребують, хлопцям неймовірно приємно і вони дуже радіють. Їхні емоції безцінні. Мені подобається виготовляти арт-об’єкти із відстріляних гільз та тубусів. Все це розмальовується, виставляється на аукціон і продається. Завдяки цьому вдається закривати чимало потреб для воїнів.
Нині кожен має докладати максимум зусиль для перемоги.
Всі маємо працювати на Україну.
Я офіційно зареєстрований у громадській організації «Сила в волі України». Активно займаємося волонтерством, допомагаємо військовим і родинам, які постраждали внаслідок війни. Я також веду «Аукціон трофеїв». Це платформа в телеграмі, де щотижня відбуваються аукціони трофеїв від військових (прапори з підписами, тубуси, ящики з боєприпасів, гільзи і т.д.). Аукціон вирішив заснувати, адже останнім часом люди перестали активно донатити на ЗСУ.
Аукціон веду вже кілька місяців і за цей час на ЗСУ зібрано приблизно 400 000 гривень.
Працюємо прозоро і обов’язково звітуємо.
Новини черпаю із пабліків різних, але перевірених. Читаю «Челайн» обов’язково. Нині надважливо користуватися перевіреними джерелами. Читати книги люблю. Особливо мілітарі-літературу українську: «Під Авдіївкою», «Третя світова: битва за Україну». Там відображенні наші реалії і дуже багато потрібної інформації.
Сучасна молодь різна. Більшість, на жаль, не розуміють і не усвідомлюють того, що нині відбувається в Україні. Звичайно, є певний відсоток молоді, яким не треба пояснювати хто з ким і через що воює. Наприклад, «Права молодь», «Центурія» та інші подібні організації та спільноти.
Своїм одноліткам я б порадив більше цікавитися ситуацією, вникати в «мілітарі-движ», адже війна не скоро закінчиться і потроху варто в це все вклинюватися. На жаль, реальність така…
Але я впевнений в тому, що Україна обов’язково переможе.
Без варіантів».
Спілкувався Павло Солодовник
