Рубрика «Люди»
Фактично з першого дня повномасштабної війни північ Чернігівщини окупували російські загарбники. В деяких населених пунктах прикордонної Сновської громади окупанти встановили свої блок-пости і облаштували своєрідні комендатури. Через Сновськ і деякі села ворожі колони проходили транзитом. При чому кілька разів московитів місцеві жителі голіруч розвертали назад.
Життя в громаді в той період було непростим для всіх. Але завдяки героїчним вчинкам і гуртуванню, населення справилося. Левова заслуга в цьому «народних партизанів» – звичайних місцевих жителів, які в той період самоорганізувалися і кинули виклик буремним подіям війни.
Один із тих, завдяки кому в період окупації та ізоляції Сновщина вистояла – це місцевий житель Микола. Нині він у спеціалізованому підрозділі ЗСУ, тому з міркувань безпеки прізвище не називаємо.
Про життя Сновської громади з початку повномасштабної війни, загони «народних партизанів», інформаторів в кожному селі та трофейну ворожу техніку – далі в інтерв’ю з Миколою із Сновська.
Миколо, як ти пригадуєш ранок 24 лютого 2022 року? Як довідався, що почалася війна?
Я тоді був у Києві. Товариш о п’ятій ранку повідомляє, що розпочалася війна. Я спочатку не повірив у це. Але потім сам почув вибухи і зрозумів, що дійсно почалося. Почав збиратися в Сновськ терміново до родини. На шляху з Києва зустрів лише пару автомобілів у напрямку до Чернігова. Всі навпаки їхали в бік Києва. Коли під’їхав до Чернігова, то побачив, що наші військові вже почали серйозно окопуватися, розвернули «Гради». Мене ледь пропустили на блок-посту. Не хотіли пропускати взагалі. А мені треба додому до вагітної дружини. Таки прорвався. Проїхав міст в Снов’янці і буквально через 20 хвилин його підірвали. Приїхав у Сновськ і побачив у людей на обличчях страх, відчай і безпорадність. Та я і сам ще 24 числа не знав що робити. Коли я в’їхав у Сновськ, то вже по об’їзній там танки йшли. Це була перша колона ворожа через Сновськ. Не дуже велика – 15-17 танків. Вони поїхали в напрямок села Великий Щимель – потім в сторону Чернігова. Це було 24 лютого по обіді. До речі, пам’ятаєте в новинах тоді по телевізору розповіли на всю Україну, що в Сновську партизани місцеві підбили на мосту російський танк, спалили його і в полон взяли орків?
Так ось це якраз та історія. То був російський БАТ (*авт. – тральщик, військовий бульдозер на артилерійському тягачу) з цієї першої колони в Сновську. Але ніяких полонених і партизанів не було. Цей тральщик у них просто зламався, заклинив двигун і вони самі його кинули на мосту. Ми його дійсно підпалили, злили пальне… Але це помилкове рішення. Треба було зберегти і потім передати на ЗСУ. Та тоді це були перші години наступу і всі ще до кінця не розуміли що робити.
Яка взагалі атмосфера панувала в перші дні війни в Сновську?
Паніка. Ажіотаж в магазинах. Всі максимально запасалися продуктами. Ніхто не знав, що робити. Ніхто людям в Сновську нічого не пояснював. Хтось виїжджав, хтось навпаки приїхав. Ясності не було жодної. Тоді ми вирішили, що треба діяти. 25 лютого ми зібралися із хлопцями. Спочатку нас було чоловік 30. Організували групи нічних чергувань. Потім до нас ще чимало однодумців долучилося і нас стало вже близько сотні людей. Чергували групами з 18.00 і до світанку. Нашою метою був захист міста від мародерів, ДРГ. Також затримували порушників комендантської години, п’яних, особливо п’яних за кермом, підозрілих осіб. З нами в групах була частина місцевих поліцейських, які залишилися в місті. Була у нас і зброя. Чергували автомобілями і пішим патрулем. Бували різні ситуації. Доводилося навіть забирати зброю в сумнівних осіб і затримувати їх. Паралельно також чергували групи від міської ради. Ми з об’єктивних причин дистанціювалися від міськради.
Російські військові кілька разів транзитом проїжджали Сновськ. Кілька разів вони намагалися також в’їхати в місто, але їм завадили.
Коли вони вже в Городні були закріпилися і вільно каталися по громадах. У нас в кожному селі був свій інформатор. Починаючи з Гірська, який безпосередньо на самому кордоні. Нам ці люди надавали інформацію про пересування ворогів. І от нам телефонують і повідомляють про те, що у напрямку Сновська прямує три тентовані «Камази» і БТР. Ми одразу з хлопцями вирішили збирати людей і живим щитом зупиняти їх. Без зброї. Ми зібрали понад двісті людей. Вийшли і чоловіки і жінки, і бабусі й дідусі. Вийшли на міст біля Гвоздиківки. Але росіяни доїхали в Гвоздиківці до магазину, не доїжджаючи до гармати (*авт. – пам’ятна гармата часів Другої світової війни на постаменті) і зупинилися. Постояли трохи, розвернулися і поїхали геть. Вони знали про те, що на мосту люди. Вдруге вони вже через чотири дні двома «Тиграми» знову їхали до Сновська. Ми знову зібралися на мосту, щоправда, вже було менше людей. Вони вже цього разу доїхали до гармати, зупинилися, кілька черг з автоматів зробили у наш бік з автоматів і знову розвернулися і поїхали геть.
І втретє вони приїхали в Сновськ рано вранці. Тоді їм ніхто не встиг завадити.
Так. Це було близько шостої ранку. Мудро вчинили, що так рано. Тоді був тентований «Камаз», БТР і п’ять «фсбешних» джипів «Mitsubishi Outlander».
В той час кілька наших хлопців були на мосту на блок-посту. Росіяни взяли в полон двох наших хлопців. Також тоді вони заїхали в Сновськ і забрали з собою міського голову Олександра Медведьова, підприємця Григорія Божка і його охоронця. Також орки забрали елітний автомобіль Божка, зняли номери і за кермо сів «фсбшник». Коли вони вже виїжджали, то супроводжували нас кулеметом з БТРа. Подальші нюанси в деталях розповідати не буду, гадаю, всім і так все відомо. На щастя, за винагороду всіх відпустили. Щоправда наших хлопців дуже сильно там били і знущалися. Варто віддати належне Божку, який коли повертався назад, то принципово сказав що буде повертатися тільки разом нашими хлопцями і його охоронцем. Міського голову повернули дещо пізніше.
Після цього ще була одна ситуація, коли транзитом Сновською громадою рухалася величезна ворожа колона.
Так. З Корюківки рухалося 452 одиниці. У Великому Щимелі їх живим щитом зупинили. Уявіть собі цю ситуацію. Там було близько двох тисяч окупантів. Їх змусили зупинитися і розвернутися. Вони тоді ночували під Щимелем за залізничним переїздом у корюківському напрямку.
На наступний день вони потім все ж вирулили вперед через Великий Щимель, Малий Щимель і Займище. І тоді хтось кинув коктейль Молотова у вантажівку з боєприпасами. БК почав вибухати і це призвело до того, що кілька сільських хат згоріло.
Не було ніяких героїв і коктейлів Молотова. Цю легенду хтось вигадав із місцевих і вона розповсюдилася. Можете уявити собі ту колону – майже півтисячі одиниць техніки. Там були тентовані «Камази», артилерія, «Гради» танки, ракетний комплекс «Іскандер». Який супротив? Та вони за хвилину наше місто із землею б зрівняли. Але дійсно їхня машина із боєприпасами загорілася і вони почали вибухати. Я припускаю, що орки самі влучили в свою машину. Адже коли вони рухалися селом, то для залякування населення хаотично стріляли з танків холостими, стріляли з автоматів. Тому і влучили в свою машину. Це було в Малому Щимелі. Скоріш за все був рикошет. До речі, вони і своїх тоді поранили. Бо хлопці одразу після того як вони проїхали робили вилазку в ліси, то знаходили чимало шприців, бинтів і вати зі слідами крові. Також цікаво, чому вони поїхали в тому напрямку болотами і старими ґрунтовими шляхами. Адже за нашою інформацією вони мали були рухатися в бік Кучинівки і стати між Рогізками і Березною. Але вся колона посунула в бік Нових Млинів, а потім в бік Дирчина і в бік Чернігова. Це все старі карти. До речі, ми тоді після їхньої ночівлі під Щимелем забрали «Град» і БМП. «Град» зламався, а БМП вони щось не змогли завести. Ми знайшли людину в Сновську, яка змогла завести БМП. Зачепили «Град». Притягнули в надійне місце. Снаряди закопали. Потім передали все це на ЗСУ.
Серед іншого ти з товаришами займався також гуманітарними напрямками в Сновській громаді. З чого все почалося?
Коли на птахофабриці в Березні не стало кормів і вони почали роздавати курей для населення. Ми з хлопцями домовилися для нашої громади за курей. Возили по селах роздавали безкоштовно. Дуже багато роздали. Збитки в птахофабрики колосальні… Але варто їм подякувати, що вони пішли на такий благородний вчинок. До речі, кілька дівчат зі Сновська чотири дні титанічно працювали і готували тушонку з цих курей. Близько 1000 банок тушонки ми потім переправили через Десну на Чернігів для оборонців міста. Загалом люди зверталися за різноманітною допомогою. У людей і в мене особисто багато нарікань на місцеву владу. Нічого не робили. Це м’яко кажучи. Про перші два тижні взагалі соромно розповідати. Ми з чим не зверталися – нам нічим не допомогли. Наприклад, питання мобільного зв’язку. Просили генератор для мобільної вежі, нам не дали. Проблему вирішили самі. Дуже дякую В’ячеславу – фахівець із Сновська, який дуже виручав. Просили пильне – не дали. Знову ж таки – люди допомогли. Приносили люди бензин, дизпаливо і кошти на пальне. Привозили до 40-60 літрів. Одна жінка взагалі дала на коктейлі Молотова 100 літрів бензину.
Після деокупації ти залучив у Сновську громаду потужний гуманітарний ватаж. Людям привезли продукти, засоби гігієни і навіть рідкісні тоді солодощі. Як тобі це вдалося?
Моя знайома Ірина Бринза звела мене із волонтерськими організаціями і потім вже безпосередньо через людей вийшов на фонд «Життєлюб». Привезли багато продуктів, гігієни, хліба, консервів, ліків, солодощів і т.д. Роздали людям все це.
Особливо малозабезпеченим, багатодітним і тим, хто потребував. Завозили в дитячий будинок, лікарню, пансіонат для людей похилого віку.
Тоді це було реально надзвичайно потрібно. Нині, вважаю, чимало людей вже зловживають гуманітаркою і підсіли на цю голку «халяви». Це неправильно.
Чи є у прикордонної Сновської громади потенціал і майбутнє?
Звичайно є. Майбутнє громади мають творити патріоти громади. Треба все тут змінювати. Попри непрості часи, я впевнений, що у нас є майбутнє. Треба лише працювати. Та для цього треба багато чого змінити. Зміни з фундаменту. Ну, і, звичайно, потрібна перемога на війні. Приємно, що нині є активні молоді люди, які потихеньку починають цікавитися процесами розвитку і долучаються до цього. Хотів би відмітити Сергія, який, до речі, всі ті часи був разом з нами. Також багато тоді допомагали волонтерством Ольга Гаврилець і Олександр Гончаренко. Також хотів би подякувати Аркадію Рудольфовичу. Це представник сновського заводу продтоварів. Він люб’язно надав печиво і цукерки для багатодітних і малозабезпечених. Ми пофасували і розвезли родинам.
Нині ти в ЗСУ.
Так. Вирішив, що там я зараз потрібен. Я нині в складі повітряних сил ЗСУ. Захищаємо небо. Багато про це не можна розповідати. Хай потім.
Війна страшна. І ворога не варто недооцінювати. Орків недооцінюють лише в соціальних мережах у вигляді мемів всіляких і т.д. Насправді будь-який озброєний бовдур становить небезпеку. Особливо непросто зараз нашим хлопцям на нулі. Дуже непросто…
Але я впевнений, що перемога буде за нами. Без варіантів.
Треба трохи терпіння. Все буде Україна
Павло Солодовник
