Здавалося б, коли нема натхнення, настрою, ідей, тем, людей, надворі погана погода або мусиш знімати в небезпечній локації, тележурналіст все одно ніколи не здається: він обов’язково знайде того, хто прикрасить своєю історією ефір телеканалу, а за красиву картинку для майбутнього сюжету він готовий стрибати у вогонь, у воду і навіть перегризти горлянку оператору, який пропустив вдалий кадр. Ця творча і водночас надто складна професія диктує свої умови.
Щоб тебе впізнавали на вулиці, твоє ім’я поважали, тобі вдавалося робити класні матеріали, а роботодавці закидали пропозиціями працювати саме з ними – ти мусиш постійно вчитися і працювати 24 години на добу. А ще до нестями любити тележурналістику, так як її любить Олена Лазун, яка працює в цій сфері вже 17 років. Останні сім вона активно співпрацює з всеукраїнськими та міжнародними ЗМІ, зокрема, з BBC і телеканалом «Україна», а також веде програми на телеканалі «Новий Чернігів».
У Міжнародний день телебачення, що відзначається 21 листопада, Олена розповіла історію свого професійного успіху.
Знаки долі
Знаки долі, які натякали на те, що журналістика для Олени – професія неминуча, вона отримувала ще школяркою. Олена Лазун народилася в родині військового, тож часто з татом, мамою і братиком доводилося змінювати не лише міста, а й навіть країни. – Ми постійно переїжджали. Я змінила 4 школи і три країни, – розповідає Олена. – Доля мене готувала до насиченого життя і комунікабельної професії. Щоразу були нові знайомства, нові друзі і сусіди, з самого малечку я вчилася знаходити з ними спільну мову, а головне – не боятися заводити розмову першою. Це стало мені в нагоді, коли я робила перші спроби у журналістиці.
Журналіст зі шкільної парти
Школяркою Олена Лазун почала підпрацьовувати в газеті «Конотопський край». Гонорарів за статті старшокласниця місцевої ЗОШ не отримувала, а от винагороди від мами за перші журналістські успіхи – так. – Вже тоді мама мене дуже хвалила і пишалася моїми успіхами, для мене важливою була ця підтримка, – ділиться спогадами Олена Лазун.
Вищу освіту Олена здобувала в Ніжинському державному університеті ім. Миколи Гоголя. Вчилася на вчителя української мови, української та зарубіжної літератури на філологічному факультеті, утім, уявляла себе зовсім в іншій професії. – Після вступу до університету я не полишила журналістської справи і взялася писати в університетську газету «Alma mater», про вчителювання якось і не думала, – зазначає Олена.
Робота мрії з оголошення
Перший запис у трудовій книжці Олени – журналіст ТРА «Новий Чернігів». На телеканал прийшла одразу після випускних іспитів у виші. – Мої чернігівські друзі побачили десь оголошення про набір журналістів і порадили мені спробувати себе. Звісно, я не сподівалася, що мене помітять. Взагалі робота на ТБ для мене була схожа на космос – такий же недосяжний. На той момент у Чернігові було лише два телеканали – міський і обласний, а тому й конкуренція між стажерами була велика, – згадує Олена Лазун.
Та Олена легко перемогла конкурентів на шляху до мрії – бачити себе в ефірі провідного телеканалу області. – Вона не могла не залишитися в нашому штаті, – розповідає директор ТРА «Новий Чернігів» Ольга Капустян. – Олена дуже серйозна й відповідальна, більш організованого журналіста я не пригадую. Я постійно її ставлю у приклад усім журналістам, з нею зручно працювати – завжди якісно, оперативно. Вона надзвичайно витривала, якщо прошу зробити додаткову роботу, ніколи не відмовляє, вона наша розумниця. 
Перша зйомка – як перше кохання
Перша зйомка, жартує Олена, як перше кохання – її пам’ятатиме все життя. – Мене і ще одну стажерку Олену Чижову, нині це моя гарна подруга і неймовірно талановита людина, відправили знімати сюжет про ліфти. Це було з серії «кинуть у воду і пливи». Якщо випливеш, то виживеш. Ми виплили і зрозуміли, що тележурналістика – це наше, – пригадує Олена.
Відтоді минуло 17 років, і Олена жодного разу не пожалкувала, що після університету обрала, на її думку, вдалий професійний шлях. – Якби повернути життя назад, то я, можливо, обрала б іншу професію, але це однозначно була б якась творча, наприклад, дизайнера, – каже Олена.
Текст, голос, картинка
За 17 років кар’єри Олена Лазун спробувала себе не лише в тележурналістиці. Вона друкувалася в газетах та інтернет-виданнях, працювала на радіо. – Я постійно вчилася, адже не мала профільної освіти, і хотіла спробувати всі жанри журналістики, тому не відмовлялася від будь-якої журналістської роботи, – розповідає Олена. – Найкращий університет і досвід – це безперервний розвиток і шалена практика.
Попрацювавши для різножанрових ЗМІ, Олена зупинилася на тележурналістиці. Нині їй віддає найбільшу перевагу. – Телебачення дає найбільші можливості для саморозвитку, адже працюєш і з голосом, і з текстом, і з відео. Наприклад те, що в газеті треба описувати, а на радіо проговорювати, щоб глядач зрозумів усе правильно, на телебаченні достатньо показати картинку – і все. Я взагалі люблю працювати з відео, люблю сама знімати, монтувати потім. Це цікаво, щоразу ти наче створюєш кіно, – зізнається Олена.
Перевтілення і несподівана популярність
Олена і сама дивується, що справжню популярність їй приніс розважальний проект телеканалу «Новий Чернігів» – «Перевтілення».
Він виходив кілька разів на місяць. Олена була його ведучою і в кожній програмі приміряла на себе якусь із професій – чи то двірника, чи то митника, чи то поліцейського тощо. – Несподівано для мене цей проект став популярним, я не очікувала. Взагалі я звикла працювати в серйозних проектах, на серйозні теми робити матеріали, а тут – розважальна програма. Проект тривав кілька років і мав серед глядачів певний успіх. На вулицях Чернігова, до речі, люди мене впізнають саме за цим проектом. Слава прилетіла, як кажуть, звідки не чекали, – сміється Олена Лазун.
Мама-дружина-журналіст
Віднедавна Олена спробувала себе у вільній журналістиці. Вона вирішила, що офісна робота заважає творчим планам. – Більше часу мені хотілося приділяти родині і, звісно, хотілося самостійно планувати свій час – коли працювати, коли відпочивати, з ким спілкуватися, які матеріали робити. Офіс і колектив – це класно, але мене гнітять рамки й обмеження, які трапляються в колективах. Коли ти вільний журналіст – ти не зобов’язаний приймати загальні правила гри. Журналістика – це творча професія, журналістам потрібна свобода. Цієї свободи я дуже хотіла, а тому одного дня відмовилася офіційно працювати у штаті. Нині я вільна – працюю над цікавими матеріалами, які насамперед цікаві мені. І нині мені вдається поєднувати одразу три ролі – мами, дружини і журналіста, і ніхто в цій трійці не обділений моєю увагою.
Шукати і вмовляти – будні тележурналіста
Половина успіху телесюжету – це вдало підібраний герой і його історія. Але щоб знайти цього героя, доводиться часто витрачати купу вільного часу, сил і нервів. – Скажу чесно, що буває складно знаходити героїв і ще складніше вмовити їх на інтерв’ю. Особливо, якщо людина від початку не дуже цього хоче, а ти маєш завдання будь-що зробити матеріал. Складно, коли люди агресивно поводяться на зйомці в ставленні до журналіста, зокрема абсолютно безпідставно. Складно, коли хтось намагається втручатися в роботу журналіста. Але все це щоразу робить мене сильнішою.
Втомлюєшся жити у форматі новин
Тележурналістика – це постійний рух, це неймовірні емоції й адреналін, це стреси і постійні перегони між колегами. – Якщо хочеш працювати в новинах, звикай до напруженого графіка й максимально оперативної роботи. Подія, яка сталася сьогодні, має вийти в ефір сьогодні, а не завтра чи післязавтра, коли журналіст відпочине від зйомки, вип’є кави тощо. Оперативність іноді втомлює, відповідно, втомлюєшся жити в форматі новин, – зізнається Олена.
Іконопис, книги, подорожі
Книги і подорожі – це те, що робить Олену Лазун щасливою сповна. Найкращим відпочинком вона вважає спокійне читання вдома і називає його навіть своїм хобі. Також Олена любить подорожувати, це надихає на нові творчі плани. А душевну рівновагу, яку часто губиш на зйомках, вона відновлює на іконописі. – Я вже маю одну ікону, написану власноруч. Для мене це щось неймовірне! Я раніше і подумати не могла, що звичайна людина може створити ікону! Додам, що особливого таланту до малювання я не мала. Звісно, тут головна заслуга радше навіть не моя, а майстра-іконописця Тараса Марківа. Саме він навчає іконопису в Чернігові. Він показує, як правильно вести лінії, змішувати кольори, наносити їх на левкас і т.д. А ми, учні, просто повторюємо за майстром. Під час таких занять постійно отримуєш нову інформацію. Тарас не просто показує, як малювати, а й розказує цікаві факти з іконопису. Це надзвичайно цікаво! – ділиться враженнями Олена Лазун.
Професійні побажання від Олени Лазун
Кожен матеріал – це фактично маленька перемога. Коли, попри всі перепони, журналіст здобуває інформацію, аналізує її і готує матеріал, який потім читатимуть люди, він отримує неймовірне задоволення і купу адреналіну в крові. Олена радить любити свою роботу і поважати тих, хто довіряє свої життєві історії.
-Варто писати і знімати про людей. Про їхні історії, проблеми, почуття та мрії. Глядачів цікавить те, що стосується безпосередньо їхнього життя, їхніх рідних і друзів, те, що їм близьке та зрозуміле. Тому матеріали повинні бути зрозумілими для всіх.
P.S. Ми вітаємо Олену Лазун і всіх тележурналістів із Міжнародним днем телебачення. Бажаємо ніколи не втомлюватися від новин та роботи, і щодня досягати нових журналістських вершин.
Яна Титенок
