Фармація та вирощування горіхів, пасічництво і громадська діяльність. Здавалося б, непоєднувані види занять, але коли є активна життєва позиція і бажання розвиватися різнобічно, усе можна поєднати і знайти час для всього. Гостем рубрики «Люди» став уродженець Вінниччини, нині вже закоренілий чернігівець Павло Чемериський.
— Розкажіть, будь ласка, звідки родом? Як потрапили в наше місто?
– Народився на Вінниччині в Мурованокуриловецькому районі, село Котюжани. Школа, дитинство – все, як у всіх. Далі навчався у Вінницькому медичному коледжі на відділені підготовки помічників військових лікарів. Там познайомився з майбутньою дружиною – Наталею. Вона вчилася в Національному медичному університеті імені Пирогова на факультеті педіатрії. Заклади були поряд. Дружина родом з Чернігова. Так мене доля і пов’язала з цим містом, яке вже стало рідним.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Люди: Про роботу «по об’явленію», плани на декретну відпустку й те, від чого вона в шоку, розповіла відома чернігівська журналістка
— Одразу після навчання переїхали до Чернігова?
– Ні. Спочатку проходив службу на офіцерських посадах в Одесі, Житомирі. Останнє місце військової служби – перша танкова бригада в смт Гончарівськ. Переїхали в Чернігів 2008 року. Відтак з Чернігівщиною мене пов’язала не тільки родина, а й місце роботи.
— На якій посаді працювали у військовій частині? Чим займались?
– Старший ординатор медичної роти. Прослужив у Гончарівську два з половиною роки. Звільнився в званні «старший лейтенант».
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Люди: амбітні плани пасічника-винахідника з Чернігівщини
Робота в основному полягала в профілактиці захворювань. Адже загалом військовослужбовці – це особи молодого віку, яких у принципі призивають здоровими, без особливих патологій. Найчастіше зустрічалися різні гострі респіраторні захворювання, риніти, фурункули тощо.
— Коли звільнились з армії? Чому пішли?
– У 2010-му звільнився. Хотів розвиватись, іти до чогось нового. Пішов у фармацію. З 2011 року працював медичним представником у фармацевтичні компанії «Дарниця». Чотири роки віддав цій компанії. Робота була нова, але цікава. Рух, спілкування з різними людьми. Зараз продовжую працювати медичним представником, але в інших компаніях.
— Яке у вас хобі? Чим подобається займатись у вільний від роботи час?
– Мене багато чого цікавить. Я родом із села, тому тягне до землі. Ми з дружиною, коли їздили на Вінниччину, посадили сад – горіхи: 50 соток, 45 грецьких горіхів. Саду зараз пішов четвертий рік. Вибрав горіх тому, що він менш вибагливий, стійкіший порівняно з іншими плодоносними деревами до шкідників та хвороб, потребує меншого догляду. Оскільки ми дуже рідко буваємо на Вінниччині, зупинилися на цьому дереві.
Недавно з товаришем Олегом Робейком вирішив зайнятися бджільництвом. Розмістили пасіку в селі з бджолярською назвою Роїще. Це Чернігівський район. На даний час вже є 15 сімей. Бджільництвом цікавлюсь давно, адже перед тим як вступити до медичного університету, рік працював помічником пасічника в колгоспній пасіці. В бджолиній сім’ї всі процеси чітко погоджені, всі працюють на бджолине суспільство. Людям є чому в них повчитися.
Займався раніш і громадською, політичною діяльністю. Зараз уже менше. Мені хотілося щось змінити, щоб в Україні були європейські цінності не тільки на словах, а й на ділі. Тепер розумію, що це складно. Вважаю, що нині хоч якісь здвиги в реальному розвитку і процвітанню держави можливі тільки якщо поміняти абсолютно всіх політиків. До влади повинні прийти молоді, не заплямовані люди. Ті особи, які готові брати на себе відповідальність, які знають що робити. На 100% впевнений: якщо це зробити – гірше точно не стане.
— Як медик що можете сказати про нинішню медичну реформу?
– На даний час я нічого не бачу. Стільки вже цієї реформи було, що вже не знаєш, до чого воно дійде. Те, що було задекларовано, абсолютно не дотримується. Нічого хорошого як у медицині, так і в інших сферах нашого суспільства не відбувається.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Люди: За що присуджують Президентські стипендії – ексклюзивне інтерв’ю зі стипендіаткою
— Розкажіть про родину?
– Маю дві доньки. Старша Емілія навчається в школі, відмінниця, закінчила два класи. Захоплюється музикою, вокальним співом. Недавно народилася друга дитина. Ім’я Ірина їй дала старша донька. З сім’єю дуже любимо подорожувати. Коли Емілії було п’ять років, всі разом підкорювали Говерлу. Об’їздили всі Карпати, морське узбережжя Одещини та Миколаївщини. На жаль, Крим нині для українців закритий. Вважаю, поки ми молоді і дозволяє здоров’я, маємо рухатися, прагнути щось змінювати в першу чергу в своєму оточенні. Якщо виходить, то й у суспільстві.
Спілкувався Олег Дешура
