«В аутентичних українських строях вулицями Чернігова – історія дівчат, які закохують у народні традиції» – таку назву мав один із сюжетів, розміщених на нашому сайті. В ньому ми розповідали історію двох чернігівок, які шанують і вивчають традиції нашої країни – вони ніби зійшли зі сторінок етнологічного підручника або ж стали частиною акторського складу історичного фільму. Вся справа в тому, що вже кілька років Уляна займається колекціонуванням аутентичного українського одягу, а разом із Крістіною вони одягають традиційний стрій і йдуть прогулюватися містом, аби закохати в красу наших традицій кожного перехожого.
Уляна Оленська та Крістіна Чорна – героїні вищезгаданого матеріалу. Про цих дівчат дійсно можна та потрібно говорити багато, адже вони та їхня філософія варті захоплення.
Саме тому ми зараз хочемо розказати вам про Уляну. Дівчину, якій надзвичайно майстерно вдається поєднувати волонтерство та культурну діяльність. Отже, давайте знайомитися.
Уляно, для початку розкажи, будь ласка, звідки ти родом, як давно в Чернігові?
Я родом з невеликого, але дуже мальовничого селища на Чернігівщині, там провела свої дитячі роки. До Чернігова переїхала я чотири роки тому, після закінчення школи, адже вступила до місцевого вишу – здобувати освіту філолога.
Навчання – це не єдине, чим наразі зайнятий твій щодень. Чимало чернігівців знають тебе як дівчину, яку на прогулянці містом можна зустріти в неповторних народних строях. Якщо ж переглянути твої сторінки в соціальних мережах, то можна зрозуміти, що вагомою частиною твого життя є також волонтерство.
Так, наразі левова частка моїх зусиль сфокусована на двох сферах мого життя: культурна діяльність і волонтерство.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Менянин виготовляє пластилінові машинки (Фото)
У такому разі давай про кожну з них поговоримо трошки докладніше. Розкажи, будь ласка, спершу про твою любов до українських традицій. Найцікавіше дізнатися, що стало головним фактором, аби настільки глибоко зануритися у вивчення цієї теми.
Захоплення фольклором почалося ще зі школи, коли я писала МАНівські роботи. Одна з них була напряму дотична до теми нашої культурної спадщини. Потужна дослідницька праця в цьому руслі допомогла мені усвідомити, що це щось особливе і, найважливіше, дуже близьке мені.
Свою першу аутентичну вишиту сорочку я придбала собі, коли була на першому курсі. Це і стало початком. Початком створення мною власної колекції аутентичного одягу.
Що це за сорочка?
Оця перша моя сорочка, вона з Городнянщини. Саме ця вишиванка завжди залишатиметься для мене особливою, адже з неї почалася мою любов до народного строю та, власне кажучи, моя колекція національного одягу.
Продовжуючи тему твоєї колекції, розкажи, яка вона зараз: скільки налічує екземплярів, звідки вони, яка їхня історія?
Загалом у моїй колекції традиційного українського одягу – понад 19 вишитих сорочок із п’яти областей України: це Чернігівщина, Полтавщина, Київщина, Житомирщина і Черкащина. Серед іншого – крайки, сарафани, плахти, прикраси та чимало різних народних цікавинок.
Знаходити такий одяг доволі важко, тому що люди дуже знецінюють його – рвуть на ганчірки, просто викидають у смітник, оскільки не розуміють цієї цінності, цієї краси, що треба зберігати для наступних поколінь, аби показати, що таке український рід.
Я для себе виділяю два шляхи поповнення своєї колекції: скуповувати на етнобазарах, а також купувати безпосередньо в людей, власників речі. Інколи, мені просто віддають, коли я розповідаю їм, що займаюся цим.
Фактично, люди «донатять» тобі в колекцію? Цим питанням я підводжу тебе до другого блоку нашої розмови – твоя волонтерська діяльність. Розкажи, будь ласка, про це: коли почала, чим здебільшого займаєшся?
Для мене волонтерство – це мій внесок у нашу майбутню Перемогу. Я почала волонтерити після того, як повернулася до деокупованого Чернігова навесні 2022 року. Загалом моя діяльність у цій сфері сфокусована на підтримці, розповсюдженні та відкритті зборів для наших захисників.
Яким збором пишаєшся найбільше?
Це, певне, буде оповідь про мій крайній збір. Він дався мені надзвичайно складно. Я проводила його на своїх сторінках у різних соціальних мережах. У мене взагалі не дуже велика аудиторія, але зазвичай збори, які я відкривала до цього, мені вдавалося успішно завершувати за відносно короткий проміжок часу. Останній же збір – на квадрокоптер для наших захисників – тривав понад два місяці. Аби його закрити, мені знадобилося проводити розіграші та постійно нагадувати підписникам про нього.
Українці, на жаль, забувають про те, що війна триває, і ми маємо продовжувати підтримувати наших хлопців. Я хочу наголосити, що маленьких донатів не буває: 5, 10, 15, 20 гривень – це крок до швидкого закриття зборів. Це ваш внесок у нашу Перемогу.
Я також на твоїх сторінках у соцмережах бачила, що ти займаєшся виготовленням розпалювачів для військових?
Так, зараз я почала активно працювати над виготовленням окопних свічок і розпалювачів для військових.
І наостанок, Уляно, знаю, що в умовах сучасності надзвичайно складно мріяти та планувати. Утім, я хотіла б, аби ти поділилася з нашими читачами своїми планами на подальше майбутнє.
Для мене дуже важливо продовжувати розвиток у культурній сфері. Я дуже хочу, аби про наш фольклор говорили, хочу, щоб його любили, ним пишалися. Моя мрія обов’язково збудеться – це відкриття власного музею, де будуть представлені експонати українського народного строю. Це будуть не лише автентичні експонати, але й репліки.
Отримуйте оперативні новини Чернігівщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал – https://t.me/CheLineTv
Спілкувалась Таліна Тарасенко
