Пригодницько-фантастичний світ котів у людській подобі: 16-річний підліток із Чернігівщини пише книжку

Рубрика «Люди»

Мабуть, у кожного з нас є внутрішній голос, який шепоче: «Твори. Попри всі сумніви і труднощі, твори і йди вперед». Часто ми не звертаємо на це особливої уваги, бо дуже зайняті, невпевнені в собі чи зустрічаємо на шляху рішучості класичне «не на часі». Але є вольові сильні люди, які беруть цей голос за руку і йдуть вперед. Яскравий приклад – 16-річний ліцеїст Чернігівського наукового ліцею Денис Корсун.

Саме про нього і йтиметься сьогодні в нашій традиційній рубриці «Люди».

Отже, давайте знайомитися ближче.

«Мене звати Денис Корсун. Родом я із села Киселівка Менської громади. Нині навчаюся у 10-Г класі Чернігівського обласного наукового ліцею. Живу з матусею та бабусею. Мама працює пекарем у Чернігові, бабуся на пенсії», – зазначає хлопець.

Попри свій відносно юний вік, хлопець має амбітну мету – написати книжку про неймовірні баталії між котами. Його книжка має гучну назву «ВОЇН-КІТ АСЯ». Це фантастичний роман, де котячий світ подано в людських подобах. Уже написано 250 сторінок, але Денис прагне дійти до тисячі.

«Це, може, вас дещо здивує, проте ідея почати писати книжку з’явилася через сильне бажання побороти нудьгу, що застала мене одного літнього дня. «ВОЇН-КІТ АСЯ» – це пригодницько-фантастичний роман про котячий світ у людській інтерпретації. Головна тема роману – боротьба за справедливість. Сюжет: війна між котами через розбіжності поглядів. Написано вже 250 електронних сторінок, хочу вийти на позначку 1000+», – розповідає Денис Корсун.

Утім, книжка – це не лише особисте захоплення. Взимку 2024 року Денис презентував свій твір у конкурсі МАН (Мала академія наук).

«Я презентував другу частину (другий епізод за моїм визначенням) твору, хоча моя робота стосувалася всієї книги й історії. Адже важко розділити те, що є нероздільним. Я подав сам цю тему, бо це вважалося чудовою темою для участі, тому я і вирішив спробувати. Я досліджував жанр твору, проблематику, перспективу, героїв та деякі інші речі. Я очікував від МАН саме досвіду, лише досвіду, адже я до цього не брав участі в подібних заходах. Хоч як би парадоксально це звучало, але скажу відверто – сам нічого загалом не читаю. Однак мене цікавлять книжки з психології. Мене надихають фільми, які я інколи переглядаю», – пояснює Денис.

І хоч Денис зізнається, що письменником себе не бачить – його твір живе, росте, набирає сторінок і сенсів.

«Натхнення завжди зі мною. Я відображаю в книжці наше сьогодення. Це мій спосіб думати і говорити про те, що болить. Мрію побачити свій твір у фільмі. Бачу його на екрані. І себе – просто гарною людиною», – ділиться планами хлопець.

У його відповідях відчувається певна філософія – не нав’язана глибокими філософськими літературними роботами, не запозичена десь із психологічних фільмів, а його особиста. Тому продовжуємо розмову на дещо глибинні теми. Попри юний вік, він дуже точно формулює те, що багато хто не може сказати і в 30.

«Що таке дружба? Гадаю, що справжня дружба – це та, що проходить крізь складні часи. Щастя? Я щасливий, коли щасливі ті, хто поряд. Яким бачу життя через 20 років? Не знаю, але хочу робити майбутнє кращим уже зараз. Хотів би вміти зупиняти час, щоб більше встигати», – резюмує Денис.

Під час розмови відкриваю для себе, що думки Дениса – це не просто підлітковий запал – це внутрішній запит людини, яка вміє думати масштабно і водночас по-дитячому чесно. Можливо, він ще не уявляє себе письменником, але вже точно формує власний світ: осмислений, критичний, добрий.

«Я порадив би молоді більше думати про долю держави, а не лише про вигоду. Бо зміни починаються з того, що ми думаємо, що ми пишемо, що ми робимо», – впевнений хлопець.

Спорт, англійська, книжка, участь у МАН – усе це не просто хобі. Це спосіб віднайти своє місце, сказати щось важливе. У селі, де іноді здається, що нічого не відбувається, народжується літературний всесвіт, де коти ведуть війни, а підліток шукає справедливість. І сам створює світ, у якому хочеться жити.

Спілкувався Павло Солодовник