Блогерство, унікальний контент про Чернігів, цікаві деталі про працю в селі та городництво. 21-річна Віолета Лащенко з Чернігова вже кілька років поспіль розвиває свій доволі оригінальний youtube-канал, в якому щиро, відверто і «без фільтрів» розповідає про своє життя і родину. Нині канал чернігівської блогерки вже доволі популярний, але на цьому дівчина не зупиняється. Про блогерство та, власне, чарівну Віолету Лащенко і піде мова сьогодні у нашій рубриці «Люди».
Отже, давайте знайомитися ближче.
Рубрика «Люди»
«Не бійтеся мріяти сміливо та діяти впевнено».
Віолета Лащенко
Народилася я в Чернігові 7 лютого 2003 року. Навчалася у ліцеї № 22. Після 9-го класу пішла навчатися до Фахового коледжу транспорту та комп’ютерних технологій на факультет «Економіка підприємства». Отримала диплом молодшого спеціаліста. Після коледжу – Чернігівська політехніка (факультет «Облік та оподаткування»). Цьогоріч вже отримала диплом бакалавра. Наразі працюю оцінщиком жіночого одягу. Після закінчення коледжу мама запропонувала прийти до неї на роботу підзаробити. І так вийшло, що я залишилась там працювати. Вже три роки працюю.
Моя родина: мама Інна, тато Сергій, молодший брат Владислав. Ще у мене два котики Сімба і Бакс.
Окрім блогерства ще маю хобі – робити манікюр. Особливо подобається сам процес. Якось тато на Новий рік подарував нам з мамою лед-лампу і гель-лак. З цього все і почалося. Згодом на мій день народження батьки подарували витяжку, хрещена фрезер. І тоді вже я почала робити сама собі манікюр. А тепер роблю ще і хрещеній, інколи сестрі, мамі та знайомим. Також я люблю малювати. Гадаю, що це мені передалось від тата, він дуже гарно малює.
В дитинстві мріяла стати стоматологом. Зараз мені подобається моя професія. Адже розумію, що працювати, скажімо, в банку, або на якійсь інші малорухливій роботі не зможу. Мені потрібен рух і динаміка. В майбутньому хотіла б відкрити свою справу.
Блогерство в моєму житті з’явилося випадково. Загалом почали ми знімати відео кілька років тому. Просто знімали для себе, для забави, скажімо так. Перші відео з села я взагалі знімала більше для тата. Тоді Влад змонтував відео, тато придумав назву і вийшло перше відео з села. До речі, всі відео монтує Влад, а назви придумує тато. Загалом тато постійно підштовхував знімати і мотивував. Тепер це приносить мені задоволення. Мені дійсно щиро подобається те, що я роблю. Приємно, що це подобається і людям – аудиторії, яка вже відносно не маленька. І я безмежна цьому рада.
Дуже рада тому, що канал не стоїть на місці, що люди підписуються, дивляться. Це дійсно дуже мотивує. Якийсь період у нас була межа по підписках – це 20-25 людей і все. І далі просто не йшло. Перше відео яке по-справжньому зайшло – це «На городі тільки дівчата».
У наших відео ми показуємо працю в селі: як щось обробляється, як прибираємо на городі, як вирощуємо квіти. Також інколи знімаємо Чернігів. Взимку Чернігів – це постійно, адже на город не їздимо. Наше село знаходиться за 20 кілометрів від Чернігова. Більшість контенту ми знімаємо, звичайно, в селі і я навіть подумати не могла, що це дійсно може бути цікаво людям. Але ми отримуємо безліч коментарів про те, що це реально цікаво, що це класні відео, мовляв, давай більше. Це реально дуже круто. Це дає поштовх робити більше, знімати більше.
Тому як я вже зауважила, блогерство мені дуже подобається – відтак планую розвивати цей напрямок. Звичайно, плани на майбутнє наразі важко якось робити. Все буде залежати від подальшого розвитку подій. Утім, попри все – ми дещо думаємо і плануємо. Але поки це таємниця. Можу лишень сказати, що до співпраці ми відкриті.
До речі, підписуйтеся на канал – https://www.youtube.com/@lashchenkovlog
Стосовно Чернігова, то однією з моїх улюблених локацій є Вал. Це історичний центр міста з величезним культурним значенням. Це мальовниче місце, де розташовані старовинні собори, гармати, що стали своєрідними візитівками міста. Вал також має чудові краєвиди на річку Десна. Це справді чудове місце для прогулянок та відпочинку.
Чернігів – сильне місто. Пригадую 2022 рік… Як тільки згадую той період – одразу мурахи по тілу… 24 лютого мене як завжди вранці розбудив будильник на роботу. Почала збиратись, одягнулась і почула перший вибух, але одразу і не зрозуміла що це було. За кілька хвилин почула ще один вибух і потім увімкнули сирену. В робочому чаті написали, що почалася війна. Мій мозок просто відмовлявся в це вірити. Цікавий факт, до речі, у нас на роботі 23 лютого відмінили поставку товарів на магазини у Маріуполь і Дніпро.
Ми родиною почали збирати речі. Всі документи зібрали в одну велику папку. Почали стежити за новинами. Це все дуже страшно. Хотіли виїжджати, але так і не наважилися саме тоді.
В період з 24 лютого по 18 березня ми були в Чернігові. Цей період я не забуду ніколи. Коли ти знаходишся вдома, вночі чуєш як пролітає ворожий літак, чуєш як летить ракета і думаєш куди прилетить… Чуєш вибух… Спалах у вікні, вибух, вогонь… Це дуже страшно.
18 березня нам допомогли з виїздом. Нас привезли до місця, звідки допомагали людям виїхати з Чернігова. Людей вивозили «Газельками» за місто до якогось села. Звідти машинами забирали людей до Києва. Ми їхали вночі. Зупинялись по дорозі, вимикали фари, бо казали що літають літаки. Доїхали до якогось гуртожитку і там переночували. Вранці поснідали і поїхали вже в Київ. Дістались Києва і постало питання «куди далі»? Вирішили їхати до Вінниці. Приїхали туди ввечері 19 березня. На вокзалі знайшли номер волонтерів, які допомагали біженцям. На тролейбусі дістались того самого місяця, де ми жили місяць. Нам надали кімнату в гуртожитку. У мами 20 березня день народження, тому вранці ми зустрічали її день народження вже в таких реаліях… Нас дуже тепло прийняли. Все було безкоштовно: проживання, їжа. Ми дуже вдячні тим людям. Через місяць ми повернулись до Чернігова. Місто було майже пустим… Було дуже тихо.
Хочу щоб вже у недалекому майбутньому Україна була сучасна, сильна, незалежна держава з динамічною економікою і високим рівнем життя. Щоб вся знищена і пошкоджена інфраструктура була відновлена та модернізована. Щоб міста і села мали сучасні технології та комфортні умови для життя. Мрію, щоб Україна стала центром інновацій та технологій з розвиненою сферою ІТ, зеленою енергетикою.
І головне – щоб Україна завжди мала потужні Збройні сили та ефективну систему національної безпеки. Звичайно, багато чого залежатиме від подальшого розвитку подій, але я щиро вірю, що війна скоро закінчиться.
Моя основна мрія – щоб швидше закінчилась війна.
Мир і спокій – це те, чого нині прагне кожен українець. Хоча всі ми розуміємо, що жити як раніше вже не вийде. Важливо зберігати надію і віру, підтримувати один одного.
Щастя для кожного різне і для кожної людини щастя може мати різне значення: для когось – це матеріальний добробут, для іншого – сімейна близькість. Я вважаю себе щасливою людиною, у мене є родина, близькі люди, дах над головою, робота, улюблена справа від якої я кайфую. Маленькі перемоги це щастя роблять ще більшим.
Хочу побажати всім бути щасливими. Не бійтеся мріяти сміливо та діяти впевнено. Кожен з нас має унікальний талант і потенціал, що здатен змінити не лише наше життя, а й життя оточуючих. Працюйте над собою, навчайтесь, відкривайте нові горизонти і вірте, що ваші дії можуть зробити світ кращим.
Попри всі виклики, з якими стикається наша країна, ми – покоління, яке здатне побудувати сильну, незалежну та успішну Україну.
Не здавайтеся на шляху до мрії. Вперед – до нових звершень!
Спілкувався Павло Солодовник
