Війна і батьківство: подружжя з Чернігова поєднує волонтерство і виховання дітей
![](https://cheline.com.ua/wp-content/uploads/2023/02/328939886_1326376651546553_960429343267508838_n-e1675405106459-780x470.jpg)
Рубрика «ЛЮДИ»
Тетяна та Іван Ситі – молоде подружжя з Чернігова. В перші дні війни вони зайняли оборону на волонтерському фронті й активно допомагали військовим. Утім, разом із цим вони – батьки чудових діток.
Як їм вдається поєднувати доброчинність і батьківство? Як почався шлях у волонтерстві? І головне – як це, виховувати дітей, коли у твоїй країні війна?
Вітаю вас, пані Тетяно, сьогодні основний діалог веду з вами, та ваш чоловік поряд і в разі чого зможе підказати. Перше запитання, яке хочеться поставити: яким для вашої сім‘ї було 24 лютого?
- 24 лютого ми відвезли дітей у село, до батьків, а самі повернулися до Чернігова. Ми не вірили, що буде війна, така, яку ми побачили і яка продовжується зараз. Не вірили, що вона надовго затягнеться. Але вже тоді ми знали, що маємо бути тут, у місті, і допомагати чим можемо і кому зможемо. 25 лютого ми з чоловіком пішли здавати кров. З цього, можна сказати, і почалася наша активна волонтерська діяльність під час повномасштабного вторгнення.
Та на цьому ви не зупинилися. Ваш подружній волонтерський шлях продовжувався. І що найважливіше – набирав обертів. Як події розвивалися далі?
- Того ж дня чоловік із моїм братом після лікарні сказали, що там на постах хлопці голодні. Ми разом зі своїми сусідами вирішили готувати їсти та розвозити на позиції.
![](https://cheline.com.ua/wp-content/uploads/2023/02/327904665_584890460201197_4814529033015923330_n.jpg)
Можливо, згадаєте, що приготували для хлопців уперше?
- Перша наша волонтерська страва – картопляники. Дуже яскраво пам’ятаю, як ми з сусідами готували їх: хтось чистив продукти, хтось робив засмажку, хтось смажив самі картопляники. І отак гуртом ми наготували їх купу. Хлопці розвезли. А вже коли повернулися, розказали, що там дуже багато бійців, десь 300, і всі вони голодні. Тоді ми й зрозуміли, що ось він наш фронт – будемо готувати їсти.
![](https://cheline.com.ua/wp-content/uploads/2023/02/328249570_699324708510308_2216968533778012362_n.jpg)
А що з продуктами? Готувати великі порції, безсумнівно, дуже затратно. Хтось прийшов на допомогу?
- У нас за вечір, певно, мішок картоплі пішов. Розуміли, що нам не вистачить продуктів, треба шукати допомогу. Я створила групу в месенджері, розписала там, що і як, пояснила, що саме потрібно. Вранці, коли прокинулася, побачила, що дуже багато людей відгукнулося. Нам почали пропонувати свою допомогу – і продуктами, і руками. Пам’ятаю, що тоді, поки хлопці відвозили нову партію їжі захисникам, нам навезли повний двір продуктів. Їх здивувала та кількість продуктів, що нам навезли за такий короткий термін. Тоді нам напривозили всього і всі: дитячі садочки (вони ж замовляли продукцію для діток, але готувати було нікому), сусіди, знайомі, колеги. «Вацак» нам видавав торти, ми розвозили їх на позиції хлопців. У нас у машині тій, мабуть, досі є залишки крему, бо вся машина була в тих коробках.
Зараз ви продовжуєте активно волонтерити. Закриваєте грошові збори, возите продукти нашим захисникам, організовуєте вдалу кооперацію з людьми, які хочуть, але не знають як допомогти. Та як вам зараз вдається контактувати з військовими?
- Коли розвозили їжу, багато з ким познайомилися. Спершу допомагали їм тут. Потім, коли в Чернігові все втихло, почали допомагати хлопцям з 1-ї танкової – їх одразу відправили на схід. Ми відправляємо те, що вони просять, що їм потрібно.
![](https://cheline.com.ua/wp-content/uploads/2023/02/328961805_728031165578230_7249801434853398007_n.jpg)
А що стосовно грошових зборів? Люди втомилися від війни та продовжують підтримувати волонтерів. Як це відбувається з вашими зборами?
- Я звернула увагу на те, що люди, які нас знають, їм якось простіше закидати на наші збори, бо вони довіряють. Дуже багато родичів військових допомагають. Мабуть, половину суми вони накидали. Я знаю, що в них також свої банки з донатами. Збирають спершу на них, а потім уже кидають нам. Один із наших останніх зборів: потрібно було 90 тисяч гривень, ми впорались із цим за добу. За дві – було вже близько ста тисяч. У нас як волонтерів прокидається певний азарт. Коли ми бачимо ціль, то починаємо надактивно над її втіленням працювати.
Ваше подружжя – чудова волонтерська пара. Та насамперед ви – батьки двох діток. Як це, виховувати дітей, коли у вашій країні війна?
- Дуже важко. Це найболючіша тема. 24 лютого ми вивезли дітей до батьків у село і дуже довго їх не бачили. Коли нам вдавалося поговорити по телефону, це було дуже чуттєво. Я пам’ятаю, як я запитала у сина: «Що ти сьогодні їв? Що бабуся приготувала смачненького?», він мені розказав, що сьогодні в них було, а потім запитує: «А ви щось їли?».
Минув час, і ви, звісно, побачили своїх діток. Якою була перша зустріч: ваші та дитячі емоції?
- Коли ми вперше приїхали до дітей, усі намагалися не плакати, але це було складно. Ми вперше після довгої розлуки зустрілися. Донька не розмовляла. Не знаю, можливо, образа в неї була на нас, що ми отак залишили їх. Потім ближче до вечора вона підійшла і запитує: «А ви ж більше нікуди не поїдете?». Ми з чоловіком розуміли, що нас там чекають. На той час ми годували 160 людей. На час, що ми поїхали до дітей, ми попросили знайому допомогти розвезти, але ж розуміли, що це не зможе тривати довго. І ми маємо повернутися.
![](https://cheline.com.ua/wp-content/uploads/2023/02/328341956_458037046418513_6750389114167462027_n-856x642.jpg)
Ми пояснили дітям, що зараз відбувається, що зараз наш захист – військові, тому ми маємо їм допомагати. Нам вдалося пояснити, а їм – зрозуміти. Коли ми вперше їхали від них до Чернігова, вони намалювали малюночки, аби ми передали військовим. А потім, коли ми вдруге поверталися до дітей, то військові передали іграшки. Діти дуже їх бережуть. Знають, що це від наших захисників.
![](https://cheline.com.ua/wp-content/uploads/2023/02/328930630_950317903013338_8155532734409642560_n-856x642.jpg)
«Наші діти надто швидко подорослішали», – так зараз говорять батьки. Війна торкнулася кожного українця. Навіть, на жаль, найменших серед нас. Так, вони вкрали дитинство, утім, є дещо, що їм ніколи не вдасться осягнути та відібрати у нас – свобода.
Спілкувалась Таліна Тарасенко