Постійний рух вперед і підкорення різноманітних вершин як стиль життя. Журналістка з Чернігівщини Альона Герасименко – яскравий приклад сучасної амбітної, талановитої і неймовірно активної молоді. Саме про неї і поговоримо сьогодні у нашій традиційній рубриці «Люди».
Отже, давайте знайомитися ближче.
«Хочу жити в своїй країні».
Альона Герасименко, 25 років
«Я народилася на Чернігівщині в селищі Талалаївка нині Прилуцького району. Там навчалася в школі, а потім – Київський національний університет культури і мистецтв («Тележурналіст, диктор, ведучий телепрограм»). Потім ще було навчання в Київській школі державного управління і також навчаюся в Чернігівській політехніці, але зараз перебуваю в академічній відпустці.
Нині виховую дитину, веду блоги про материнство, займаюся невеличким бізнесом і знову повернулася в журналістику в якості редактора стрічки новин і СММ у «Стоп корупція».
Загалом працювала багато де. Це телеканали (державна телерадіокомпанія, «СТБ», «Правда ТУТ»). Після цього були журналістські розслідування антикорупційні у «Стопкорі». Пропрацювала у «Стопкорі» півтора роки і перейшла працювати в команду Андрія Прокопенка. Він тоді був головою Чернігівської ОДА і я стала його радником.
Також в той період я стала головним редактором чернігівського видання «Пік».
Журналістика – це мій свідомий вибір.
Ще в 10 класі я це чітко зрозуміла. Хоча батьки бачили мене в медицині. Але я стояла на своєму. Перед вступом до університету пройшла курси по тележурналістиці. До речі, з 10 класу «підпрацьовувала» (на безкоштовній основі) у нашій місцевій талалаївській газеті «Трибуна хлібороба». Редактор Олександра Гостра була моєю першою наставницею. З цього, власне, і розпочався мій шлях у журналістику.
До Чернігова потрапила випадково. На той момент я жила в Києві, працювала в «Стопкорі», мала невеличкий бізнес – відкрила маленьке кафе. З бізнесом не вийшло, адже не було часу повноцінно для цього. Займалася переважно журналістикою.
Мені захотілося щось змінити в своєму житті. Я мріяла стати прес-секретарем, працювати з політиками, мені це дійсно було цікаво. Політичне життя захопило ще тоді, коли я від «Стопкору» працювала журналістом по Верховній Раді.
Андрій Прокопенко був у мене в друзях у Фейбсук і я випадково побачила в стрічці його допис, що він шукає в команду людину, яка знається в медіа. Так, власне, я написала йому, скинула резюме і сюжети. Так ми домовились про співбесіду. Після стала його радником.
Випадків у Чернігівській ОДА було дуже багато цікавих. Але не будемо про це.
Політика в Україні – це справа брудна. Всі політичні процеси часто перетворюються на процес «мочити один одного».
Нині я активно веду блог про материнство. Я розуміла, що буду цим займатися, ще коли була вагітною. Мені хотілося робити щось суспільно корисне, щоб це ще й приносило позитивні емоції. Я ретельно готувалася до появи дитинки, багато читала і мені було замало інформації від молодих матусь про материнство. Замало знаходила конкретної, чіткої, структурованої інформації. І коли вже народила, то я зрозуміла, що готова ділитися інформацією. Такою інформацією, якої мені не вистачало. Адже я впевнена, що є сотні тисяч дівчат, які також шукають таку інформацію. Дійсно, тепер отримую фідбек від дівчат і розумію, що виконую свою функцію на всі 200 відсотків.
До речі, у Тіктоці у мене чимало підписників – близько 18 000. Там я під псевдо Альона Гера.
Я завжди хотіла мати власну справу.
Досвід з народженням дитину допоміг і нині я займаюся продажем одягу. Люблю гарні якісні товари. Тому в моєму магазині «Гера і малюк» дівчата можуть знайти одяг, який насправді важко десь знайти. Це якісні гарні товари за хорошу ціну. Поки це онлайн-магазин, але вірю, що у майбутньому матиму офлайн-магазини та власне виробництво.
Спорт в моєму житті. Тут дійсно є про що розказати, адже нині я активно займаюся і тримаю себе в формі. Я нині на три кілограми важу менше, ніж навіть до вагітності. До прикладу, стою в планці 3:30, а колись ледве хвилину. В моєму житті постійно є спорт, це тримає на плаву, додає сил, мотивує. Дуже класно відчувати, що в тебе з’явилася біцуха.
В мене немає людини, на яку б я рівнялася.
Єдина людина, яка мене мотивує і дає сили рухатися далі – це я сама.
Можливо, це звучить егоїстично чи пафосно. Але коли я думаю про те, наскільки багато я зробила і роблю, скільки багато я працюю попри всі моменти і труднощі, мене це дуже мотивує.
Читати дуже люблю.
Книга, яка мене змінила – «Як подолати неспокій і почати жити» Дейла Карнегі. Я реально відчула як виросла і змінилася. У мене був запит на зміну свого відношення до життя. Ця книга просто перепрошила мій мозок. Всім, хто в пошуках сенсів, в пошуках себе – ця книга вам потрібна.
24 лютого 2022 року я запам’ятала на все життя. Мабуть, пам’ятаю кожну хвилину. Я тоді була в Чернігові. Мене розбудив телефонний дзвінок. Чоловік телефонував, який нам офіс в оренду здавав. Він попросив, щоб ми відкрили офіс, зняли із сигналізації, бо там підвальне приміщення, в якому можна було ховатися від обстрілів.
Потім зателефонував мій наречений, нині вже мій чоловік. Він сказав, щоб я збиралася, що він за мною їде. Я тоді взагалі не розуміла, що відбувається… Приготувала сніданок. Я навіть речей не зібрала. Взяла з собою лише ноутбук, паспорт, два спортивні костюми і трохи косметики. Я поїхала в село до батьків чоловіка. Гадала, що через пару днів повернуся в Чернігів і піду на роботу, бо в мене було дуже багато справ.
Весь день читали новини…
Пам’ятаю той гул… як вночі російські танки їхали. Це було дійсно страшно.
Хочу жити в своїй країні. Було багато пропозицій від рідних про виїзд за кодон. Я не хочу виїжджати! Хочу жити тут. Вірю в те, що мир прийде в Україну. Мрію про перемогу!
Треба бути реалістами. Буде складно. У нас буде дуже багато роботи: зміна ментальності, законів, мислення, державної стратегії.
Ми маємо збудувати ідеально круту країну для своїх громадян.
Для всіх українців нині актуальна порада – не витрачайте марно дорогоцінний час. Нині всім є над чим працювати. Всі маємо працювати на перемогу України.
Тетяна Хомич
