Розвідник Вікінг: Коли в полоні мене били, я намагався не видавати ніяких звуків, щоб їм не було від цього кайфу (Відео)

Це не сценарій екшн-фільму, а реальна історія українського розвідника. Вікінга захопили у полон разом з побратимами на Чернігівщині. Але їм вдалося втекти, коли машина, на якій їх везли, підірвалася на міні. 12 годин довелось іти босими ногами по зораному полю у березні з численними травмами та пораненнями. Вікінг розповів про свій полон та втечу з нього, бої на Чернігівщині та Київщині. А ще про те, як зустрічають українських військових у різних регіонах України. 

-А ти пам’ятаєш обличчя тих російських солдатів, які тебе били?

— Вони мертві. Вже мертві.

Твоя історія перебування в полоні вражаюча. Ти для себе зрозумів, чому пощастило вийти з полону. Ти народився у сорочці чи це щось згори?

Це рідні Боги та молитви дружини.

І дружина, до речі, зараз теж поруч з тобою на інтерв’ю?

Так.

Що відбувалось вранці того дня, коли ти потрапив у полон?

9 березня. Населений пункт Лукашівка. Заступив на пост. 7:20 ранку в сусідньому населеному пункті я по рації почув, що була зачистка. Наші чистили населений пункт. Забігаючи вперед, я вже потім поспілкувався через місяць з людьми із сусідніх населених пунктів і зрозумів, чого вони взагалі так до нас зайшли. Бо в них були старі карти і на старих картах там була дорога. Вони думали, що там була дорога. Тому вони майже маршем до нас зайшли. Колон було 6. П‘ять зайшло, а одна резервна стала на висоті, з неї проглядався весь населений пункт. Танків багато було.

Скільки?

Я тоді нарахував 27. Взагалі те, що я бачив у той день, у тому населеному пункті це було 27.

А вас було скільки?

140 чоловік. 

Що з техніки у вас було?

БРДМи були, танки були. Нас відрізали. Я був на передовому посту, в полі. Перескочив на правий фланг, перейшов амбар овочевий. Подивився, щоб мене ніхто не спалив і перебіг далі. Там був такий ярок, звалка. Ми туди перейшли. Зі мною ще було два чи три чоловіки, я вже не памятаю. У нас була з собою рація, тому треба було якось роздуплитись вже на той час. Ми піднялись наверх, де у нас був нормальний обзор. І з того місця вже почали дивитись, куди воно летить, як ворушиться ворог і передавати по рації, коректувати вогонь артилерії. Потім, як я розумію, піднявся коптер, я його не чув. Але це єдине, через що нас взагалі могли побачити, бо там така нормальна була схованка. Під»їхала якась техніка. Як я розумію, КРАЗ. З КРАЗу висадилась піхота і почала оточувати місце, в якому ми знаходились, і щільний вогонь вести. Прямо ми вже бачили, як виїжджає з населений пункту Іванівка ще 7 танків і беха. Почали на нас їхати, а ми ж розуміємо, що це все. Виключили спершу рацію, потім відірвали антену і почали закопувати документи, бо на той час ми думали, що звідти не виберемось і зараз буде просто смерть.

А телефон?

Телефон я сховав. У мене карман був на плечі. Потім розкажу. Плотний сильно вогонь був і ми подумали, що це все, бо патронів майже немає. Ще й беха вивела з ладу мій кулемет. Ну якщо сказати чесно…я просто шукав чим застрелитись, щоб не потрапити в той полон.

Незручне питання, а якби знайшов, чим застрелитись?

На той час я б це зробив. Зараз я розумію, що це була б «глупость». Ну, Боги сказали, що все буде добре. Беха спочатку вдарила по нашому окопу, потрапив снаряд під землю, прямо під мого товариша. Товариш підлетів, снаряд здетонував під землею. З ним все добре. Гематома правда була. Бронік британський врятував йому життя. Дякую волонтерам і всім, хто допомагає, усім союзникам. А потім танк вдарив два рази по брустверу, який перед нами був, але глина втримала удар. Контузія, світло гасне в очах. Далі, як я вже потім зрозумів, нас погрузили на щось, напевно на танк, відвезли до свого комбата. Комбат вийшов з підвалу, в руках у нього була біта. Такий хлопець цікавий і почались тортури.

Вони одразу бити почали, чи щось говорити з тобою?

Спочатку вони поцікавились, чи є у нас сигарети. Це ж бомжацька армія. В них перше питання: сігарєти, є? Ми страху перед ними не відчували. І тому і в очі їм дивились і більш так агресивно з ними спілкувались. Це їм не сподобалось. Щоб поставити на коліна вдарили по коліну якоюсь чугунною палицею. А я стою і бачу, що він її взяв, а в мене праве коліно вже було травмоване, і я думаю, тільки б не по правому. І він б‘є по правому. Так ми опинились на землі. Почав ставити стандартні запитання : де командири, де артилерія, де розвідка, де мінометники, який стан справ у тих населених пунктах. Ніхто з нас звичайно нічого не сказав. За це одному з людей хотіли відрізати пальці сікатором. Почали лякати, вставляти цей сікатор. А потім щось переключились на мене, бо почали роздивлятися і побачили мої татуювання і сказали: о, так це ССОшнник. І все. У нього перед очами: я спіймав спецназівця, я ж крутий такий. Ну і кажуть, чуєш, бородатий зараз ти нам все скажеш. Узяв біту, стоїть переді мною з цією бітою, починає у мене запитувати. А я йому подивився в очі, коли він зі мною говорив. Нас потім поклали, перетягнули руки стяжками. Запитав у мене знов і коли я йому не відповів нічого, вдарив мене декілька разів. 5 ударів бітою по спині. Там же ще залишились у нас в населеному пункті люди. То він каже: ми тебе посадимо на танк, дамо прапор в руки білий, під»їдемо метрів на 500 до того амбару і ти будеш кричати і розмахувати білим прапором

Щоб усі, хто там був, здалися в полон?

Так, а з амбару вони будуть виходити, кажуть, а ми їх перестріляємо. Я відмовився. Отримав ще. Потім приїхали якісь ще до них, Спарта чи що. Цей комбат каже: «вот етот вот борзий» і ще гахнув мене берцями 5 разів по голові. «Водічкі хочеш, я чісто по-человеческі спрашиваю?», каже мені. Я думаю, що вони просто для себе впевнювались, чи непроста я людина. Бо в мене татуювання і ще є принцип такий: не показувати свого болю. І тому, коли вони мене били, я намагався не видавати ніяких звуків, щоб їм не було від цього кайфу. Про телефон також скажу. Я був у піксельній горці, телефон сховав у боковий карман, а поверх кармана у мене був шеврон. То вони просто зняли цей шеврон. А він ще був ізолентою перемотаний. І телефон вони не побачили і документи теж, які у мене залишались. Бо я ж закопав тільки УБД, військовий квиток, наградні листи, але зі мною був паспорт. Він його теж не побачив. Все. Посадили нас на МТЛБ сказали, що привеземо зараз подаруночок комбрігу в Іванівку. За нами ув‘язався танк, супроводжував. Спочатку позаду вони там щось кричали, ну героями ж відчували себе в той час, бо перед ними стоять люди, у яких повністю перекритий кровообіг в долонях, руки сині були. Чотири стяжки. І коли погрузили на МТЛБ, то вони чи демона якогось з мене хотіли виганяти, бо додали ще стяжки, закріпили ноги стяжками і на шию ще зав‘язали вірьовку.

Тобі одному? Хлопцям, які з тобою були, такого не робили?

Ні, у них руки були перев‘язані тільки. Вони ще сказали: зараз, якщо він падає, вам усім всьо. Погрузили, ми поїхали. Танк нас перегнав, пушку перевернув у наш бік. Їдемо. Два підриви.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Носівка втратила ще одного воїна

Вони не розуміли, куди вони їдуть?

Ну, це ідіоти. І то, як я зрозумів, це був зведений підрозділ найманців білорусів. Я прізвища їх бачив вже потім у Луганській області, ми ж натрапили все ж таки на них. І там карма зіграла просто. Ну і ми чули по розмові, що вони білоруси. Тувінці були, буряти, сирійці. Тож ми підірвались. Попідстрибували. Я злетів. Але у мене зріст нормальний, то я на носочки став, воно мене не сильно так за шию взяло. Плюс борода. Хлопці теж одразу попідстрибували. Зламками собі порозрізали стяжки.

А де ж були солдати російські?

Всередині. В МТЛБ. Їх було там сім. Танк далі поїхав, теж на чомусь підірвався. Контузило увесь екіпаж. Вони з великими очима просто розвернулись і почали їхати в зворотній бік. Чуваки з МТЛБ відкрили люк і кажуть: братішкі, помогітє. І вони отримали від нас допомогу. Ми його закрили просто.

Це ти зробив?

Нас двоє було.

І в МТЛБ залишилось семеро людей?

Так. І ми просто почекали, поки воно розгориться. Потім вже почули, як в наш бік виїжджають, відбігли через поле. Сховались в камишах. Перебіжками по 50 метрів висувались, усі ж поранені були. Потім почав детонувати БК, вони мабуть на МТЛБ і БК перевозили. Чи там ще поранені були, я не знаю. Але якщо поранені, то там були легкі.

Оце тобі і братішки…

Так, братішкі. Це ж нездорові. Вони думають навіть не інстинктами. Воно просто дурне. Це хвора худоба. Ну от і закінчили, як хвора собака. Без роду і племені. Ми одразу для себе обозначили такий момент: якщо до нас хтось підійде, то хоч нігятми в очі чи палки якісь відривать, це буде бій у будь-якому разі. Я зі своїм товаришем почав прокладати маршрут. Відійшли на сто метрів, пробили обстановку. Повернулись назад, забрали людей і пішли далі. У хлопців паніка – ви ж нас кинете? Я кажу, не. І таким чином 12 годин ішли. Босі, голі.

Без взуття?

Без. А це ж 9 березня. Поля вспахані. Вони як ножі. Так що походили трошки. Дві людини були взуті. Бо братішкам не підійшов розмір, мабуть. Російські ж солдати взуття собі забирали. О, які ботіночкі) Ну бомжі, просто бомжі.

Якби тоді ви не підірвались на міні, як би склалась твоя доля? Ти думав про це?

Вони одразу сказали, що привеземо вас, кроліків. Виженемо у чисте поле. Біжіть собі, а ми вас мінометами накриємо. Вони ж себе нормально почували. Це ж герої. Люди зв‘язані, розуміють, що ми нічого не зробимо.

Ти сказав, що російські солдати були «дєрзкі». Тобто це були ті, хто хотів узяти Київ за три дні? Вони про це якось говорили? Як пояснювали, чому вони прийшли в Україну?

Вони нам сказали: зачєм ви с намі воюєте на нашей зємлє?

Чернігівщина….

Кончені, я ж кажу.

Чи говорили вони, як збираються дійти до Києва і як змінюватимуть владу?

Ні, такого не казали.

Ти зрозумів, яка у них була мотивація, чим вони керувалися?

Травкою, напевне.

А ти пам’ятаєш обличчя тих людей, які тебе били?

Вони мертві. Вже мертві. Ми ж зустрілися з ними у Білогорівці на переправі. Вони ж намагалися поставити переправу через Сіверський Донець. І там ми зустрілись і весь цей полк знищили. Разом із 15-м батальйоном гірсько-штурмовим. Хлопці дуже добре воюють. Страху у них нема. Ми там уже були на рівних просто. А так як у нас чудовий командир бригади, то вони зробили просто бомбу в Білогорівці. Це просто шикарно. 

Після того, як пройшов 12 годин полями, у якому ти був стані?

Та нормально)

Ти так віджартовуєшся, наче гуляв по полю…

Час просто вже минув. Про це зараз простіше розповідати. Та й тоді просто було про це казати. Мені було не до цього. Я так два дні прокапався і пішов назад.

Які поранення дістав?

Хребет пошкоджено. Коліно, голова. Такий супнабор нормальний був. Тріщина вісочного відділу. Забій мозку, струс мозку. Декілька хребців поламаних. Багато вибитих. Але ходив якось, виконував задачі. Через 5 місяців довелося звернутися до лікарів, бо почало праву ногу віднімати періодично і потилиця німіла сильно. А так виконувати задачі неможливо. Тому зараз лікуюсь. 

Ти без війни вже не зможеш?

Чого? Нам треба перемогти. І там вже почнеться нормальне життя.

Як ставишся до думки, що поки ми живемо поруч із росію, будемо постійно воювати?

Так і буде. Російська спільнота така, що їй потрібен пастух. Якщо новий пастух обере собі нормальну мирну політику процвітання і скаже, що це була реальна помилка, усе, досить. То нехай буде той сусід. Якщо новий керівник скаже своїм людям, що все ок, вони гривою кивнуть і все. І буде таке життя, яке й було.

Ну ми ніколи не станемо з ними «братішками»…

Ніколи вже. Скільки часу пройшло… а де якісь мітинги проти. В коментарях десь пишуть: «ой, братья украінци, я за вас». Так виходьте ж, вас скільки взагалі? Чому люди у формі у російській федерації не повертаються спиною до свого керівництва, я не розумію. Чому вони стоять і муштрують навіть ту мінімальну кількість, яка виходить на мітинг. Я думаю, наш Майдан показав, що таке демократія. Що їм заважає? Їх набагато більше. Якщо їм все це не подобається, чому вони сидять? Звичайно, така позиція того народу…Які там вже братішкі…

Ти говорив, що білоруси на початку вторгнення воювали проти нас на Чернігівщині. І зараз ми бачимо, що лукашенко досі у розтяжці. І відмовити путіну боїться і відкрито оголошувати нам війну не поспішає. Як ти вважаєш білоруси таки підуть на нас?

Народ білорусії набагато більше любить свободу, ніж народ федерації. Вони набагато розумніші і вони не підуть. Вони на таке не підуть.

Чи може путін зробити жест доброї волі і піти з України?

Це не буде жест доброї волі. Він просто скаже про те, що зараз коїться, що він просто програє. Це як вони казали про Київщину, що це жест доброї волі. То який то жест був доброї волі, якщо ми їх виперли просто тумаками. Це не буде жест доброї волі.

З якого часу ти на війні?

Офіційно на контракті з 2019.

Ти ж спостерігав за тим, як воювали солдати з 2014 року. Етап тоді і нині: у чому різниця?

У масштабах.

А в цілях російських солдатів? В їхній техніці?

Їм дали зараз зелене світло робити максимально мерзотні справи: насильства, гвалтування дітей, жінок, чоловіків. Це якесь «в мірє животних». Я не знаю навіть, як це прокоментувати. Це тупа тварина, яку треба четвертувати.

Місцеві на Чернігівщині або на Сході розказували, як поводились російські солдати з мирним населенням? Що тебе вразило і за що ти будеш мститися?

Я помщуся навіть за те, що вони ступили на цю землю. Вони ступили на цю землю зі зброєю. У чоловіка зі Слободи на Чернігівщині двоє дітей було і йому було за них страшно. І окупанти йому сказали: якщо ти не виходиш з хати, то ми закинемо туди гранати. І вони закинули їх. А там двоє дітей. На щастя з ними все добре. Люди з Чернігівщини розповідали, що був там трохи далі населений пункт, то окупанти там розгортали артилерію свою і били по цьому населеному пункту, де люди жили. А людям казали: та це ж ваші хохли бьют. Бомбят. Ну а люди ж розуміли, звідки летить. Якщо це град, то траєкторія видна завжди.

Як вас зустрічали люди на визволеній Чернігівщині?

Ой, просто супер. Ранком після першого дня ми виходимо на вулицю, а там натовп людей. Тут кава, тут їжа. А у нас нічого ж не було. То нас зустріли просто шикарно. Велика вдячність їм за це. Не можна було пройти повз якийсь будинок, щоб нам не сказали, де можна помитись, де поїсти. Я в магазин зайшов, так з мене не хотіли грошей брати. Я звичайно гроші дав, але саме ж ставлення. Люди стояли з лопатами, під‘їжджали на тракторах і питали: де що копати. Дякуємо дуже сильно за підтримку. Люди круті.

В інших областях не так було?

Трішки не так. Київщина – прекрасні люди. В Луганській області – прекрасні люди. В Донецькій області частково, але їх теж немало.

В Донецькій області інакше сприймають?

Нейтрально. Якщо в інших областях помітно, що нам допоможуть і що дякують, то там більше нейтрально. Але палки в колеса не ставлять. Колаборантів усюди вистачає і там, і там, без цього ж ніяк.

Можеш показати і розказати про свої татуювання?

Ось тризуб. Це для них як червона ганчірка. Руни одразу побачили.

А що означає оцей напис на руці «пушечное мясо»?

Ми маємо розуміти, до чого це все може призвести. Маємо бути готовими і до цього… А на цій руці у мене напис «Більше разу не вмирати». Це слова Святослава Хороброго, київського князя. Це все старі татуювання. А ось череп і голова вовка. Мені це зробила дружина. Я правда не дуже за ним слідкував)

Ти не втомився?

Ми не в тій ситуації, щоб втомлюватись взагалі. У нас є чітка задача, чітке розуміння, що поки цю сволоту не виб‘єш звідси, ніхто не буде нормально жити. Хочеться, щоб родина нормально жила, щоб самому повернутися і зробити свою сім‘ю повною, щоб не було нервів у дружини. Щоб у дружин інших не було таких нервів. Бо це все дуже жорстоко…Треба перемагати. А поки є якийсь профіт від нас, то звичайно ми повинні працювати.

Отримуйте оперативні новини Чернігівщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал – https://t.me/CheLineTv

Джерело: 5 канал