Події 24 лютого позначилися на кожній людині. Багато хто полишив свою професію та перетворився на захисника. Велика кількість чоловіків одягла піксель та узяла в руки зброю, аби захищати територіальну цілісність України. Військовослужбовець Роман – не виняток. До вторгнення росіян Роман був держслужбовцем районної адміністрації Волинської області, а тепер ми розпитали його, як він зустрів велику війну?
«Відчуття великої війни було. Стежили за новинами. Якась ще була така надія на те, що здоровий глузд переможе, що біди не трапиться, на жаль. Війну зустрів із дзвінком сестри, десь о 5-6-й годині ранку сказала, що почалася війна, розбудив дружину та сім’ю, сказав збирати речі, документи, речі першої необхідності. Пішов у міську раду, до міського голови, тому що місто в нас прикордонне, десь було розуміння, що зараз будуть їхати біженці, будуть тікати від цієї війни, в принципі, так воно і сталось, із міським головою планували десь розміщення блокпостів навколо міста, тобто місцева самооборона створювалася», — Роман – військовослужбовець 105-го прикордонного загону імені князя Володимира Великого.
Роман разом із друзями спрямував усі свої сили та можливості на волонтерську діяльність, неодноразово забезпечував майбутніх побратимів військовим приладдям, одним із перших прокладав маршрут із гуманітарною допомогою на Чернігівщину.
«Десь у середині березня ми поїхали сюди з допомогою, не доїхали, бо місто вже було оточено, ми заїхали до Ніжина, залишили цю допомогу, яку везли хлопцям у Ніжині, зайшли до голови районної військової адміністрації, забрали людей, приблизно 40 жінок і діток ми вивезли на захід, евакуювали звідти», — Роман – військовослужбовець 105-го прикордонного загону імені князя Володимира Великого.
Після чергової поїздки майбутній прикордонник чітко усвідомив, що повинен бути в лавах захисників.
«У мене на Чернігівщині є два друга, які тут у загоні служать, я взагалі службу розглядав тільки в прикордонних військах, у державній прикордонній службі», — Роман – військовослужбовець 105-го прикордонного загону імені князя Володимира Великого.
У передчутті зимових свят кожен українець сподівається на новорічне диво. Проте для чоловіків, вбраних у піксель, цей момент набуває зовсім особливого відтінку та значення.
«Я думаю, у нас мрія зараз одна на всіх, це велика Перемога, але це має бути така Перемога… Знаєте, Перемога, яка не обговорюється, ми маємо перемогти їх настільки сильно, щоб вони ту Перемогу нашу згадували ще століттями в якомусь жаху, ось за таку Перемогу я мрію, це моя мрія», — Роман – військовослужбовець 105-го прикордонного загону імені князя Володимира Великого.
Журналіст: Іра Пономаренко
Оператор: Сергій Бутько
