Поезія, словник діалектів і мандрівки за кордон. Гостею рубрики «Люди» стала молода 17-річна студентка коледжу економіки та технологій Надія Довгопол.
Надіє, розкажіть коротко про себе?
Я народилась у селі Куликівка Городнянського району. Після 9-го класу пішла вчитись до коледжу. Наступного року повинна закінчити. Навчаюсь на економічній спеціальності.
Знаю, ви пишете вірші. Це ваше хобі? Не плануєте його переносити в професійну діяльність?
Своє майбутнє я хотіла б поєднати з творчістю, але це непросто, бо дуже важко знайти роботу за покликанням. Зараз я здобуваю середню спеціальну освіту економіста, планую піти в технологічний університет, щоб отримати вищу економічну освіту. Хочу поєднувати вищу економічну освіту і, можливо, вищу педагогічну. Маю бажання стати вчителем української літератури, щоб розвиватися, самовдосконалюватися і, таким чином, поєднувати роботу й улюблене заняття.
Звідки виник потяг до поезії?
Мені завжди подобалось створювати щось нове, сприймати звичайні речі як щось незвичайне та розуміти світ не так, як інші. Як можна відрізнити творчу людину від звичайної? Звичайна людина висловлює свої думки, переживання, сподіваючись, що їй стане легше, а творча сподівається, що легше буде іншим.
Що надихає на творчість?
Саме життя надихає. Взаємовідносини між людьми. Все те, що мене оточує. Також подорожі. Вже кілька разів була супутницею в мандрівках своєї сестри. Нещодавно я відпочивала на неймовірно гарних Мальдівських островах. Це дуже прекрасне місце, де можна побути далеко від турбот і почути свої думки. Все, що раніше здавалося непримітним, тут оживало і хотілося так багато сказати та записати. Звичайне небо, яке я бачила все своє життя, ніколи не привертало моєї уваги, але побачивши його дуже близько на найвищій висоті у літаку, я захопилася ним, серце почало битися частіше, і я постійно запитувала себе: чому я не помічала цього раніше? Звісно, це не єдиний випадок, коли звичайні речі стають значними. Зараз у вільний час я працюю над новою поезією, я хочу згадати всі відчуття і переживання й описати їх.
Раніше їздила з сестрою за кордон до прекрасної, спекотної і, на жаль, бідної країни – Єгипту. Мені дуже сподобалося: ми чотири дні провели на яхті (якщо чесно, то мене часто захитувало і я думала, що знудить, але якось усе обійшлося), займалися дайвінгом, розмовляли з персоналом англійською. Запам’яталось, як ми тоді змусили всю нашу сім’ю нервувати, тому що в той час, коли ми були в Каїрі на екскурсії, в Хургаді, де розташовувався наш п’ятизірковий готель, вбили двох українок, як пізніше з’ясувалося – це були громадянки інших країн. Рідні в Україні не знаходили собі місця. Ще б пак: «Старша сестра-мандрівниця взяла з собою вперше в житті молодшу сестру, щоб показати світ, і їх вбили на чужій землі…»
У вашій творчості знаходите місце рідним сільським мотивам?
Так. Є вірші. Також після того, як пішла вчитись до Чернігова, побачила деякі відмінності в термінології нашій і міській. Тому склала такий собі куликівский словник. Думаю, багато слів із нього будуть актуальними для багатьох сіл.
Словник Довгопол Надії
слова з села Куликівки
- верабей – горобець
- бухвет – шафа
- хараше – дуже добре, гарно
- сочити – підстерігати
- кублитися – бути дуже активним або дуже повільним,залежить від ситуації
- налупитися – наїстися, напрацюватися
- гурки – огірки
- фортка – хвіртка
- сапетка – кошик середнього розміру, використовують зазвичай для буряка
- постілка – великий шматок мішковини або тканини, яку зазвичай використовують для перенесення сіна або трави домашнім тваринам
- кузик – ґудзик
- лісапета – велосипед
- сирокваша – кисле молоко
- тачка – візок для полегшення праці сільському господарстві
- кадра – це смішна,весела людина, яка вміє розвеселити не тільки себе
- услончик – маленький стільчик
- похужало – погіршало
- полторачка – 1,5 літра
- цідилка – в нашому селі це тканина для проціджування молока
- тертушка – терка для натирання овочів
- друшлак – предмет кухонного начиння, схожий на сито
- калоши – гумове взуття
- дікалон – парфуми
- носцик – штовхання ногою чого-небудь або кого-небудь
- дме – дує
- могилки – кладовище
- скабка – чужорідне тіло,що застряло в шкірі
- горелка – горілка
- сметник – смітник
- шнобель – великий ніс
- дойонка – відро для доїння
- намостирується – налагоджується
- покуль – поки що
- кик – кукурудза
- наухаб – слабкість
- лупится кожа – злазить шкіра після опіків на сонці
- лупится – битися
- лупится – погано бачити
- понадитись – вноситись
- опужало – щось страшне
- цоколки – хованки
- набулдашник – товстий палець
- чулан – комора
- витаврує – відходить від алкогольного сп’яніння.
Якою мовою пишете вірші?
Російською, українською. Для мене це не дуже принципово. З якими словами приходить муза, тією мовою й пишу. Творчість для мене – щось духовне, внутрішнє, така собі форма спілкуватись з навколишнім світом.
Я не такая, как все
Ты смотришь в мои глаза….
Неужели не видишь в них злости?
Ведь я зла на тебя без ума,
А сейчас я злюсь еще больше.
…Когда хочется тебя обнять,
Хитрость в глазах твоих вижу,
Не хочу забыть, но хочу понять,
Почему тебя так ненавижу…
Люблю я жизнь за то
Люблю я жизнь за то,
что утром светит солнце.
Люблю я жизнь за то,
что вижу лучики в оконце.
Люблю я жизнь за то,
что говорю я с мамой.
Люблю я жизнь за то,
что заживают в сердце раны.
Люблю я жизнь за то,
что слышу море.
Но ненавижу жизнь за то,
что в дом приходит горе.
Рідній Україні
Україна мила, чиста й кольорова,
нас рятує й досі солов’їна мова.
Україно рідна, ти талановита:
і душа, і серце – все добром сповите.
А у лузі пташка співає,
заворожує, слух милує.
Та той, хто на серці зло має,
той її й не чує.
А молода дівчина
давно чекає хлопчину,
а мати за сином все плаче,
не може йому пробачить
ті слова, що сказав,
і відштовхнув її,
на війні воював
і загинув тоді.
Вона ж його спитала,
та зупиняти вже не стала:
«Куди ти йдеш,
мій рідний сину?»
«Мамо мила, я вас не покину,
я лиш іду рятувать Україну!»
З цими словами всі солдати
йдуть Батьківщину захищати.
Бо знають наші герої:
Україна залишиться собою.
А помнишь, папа…
Папа, папочка родной,
ты хороший, дорогой,
ты правильный и строгий
и всегда в дороге.
Учишь меня честно жить,
обидел кто-то – то простить.
Я начинаю вспоминать
того, что не вернешь назад.
«А помнишь, папа, как зимой
на лыжах учил быстро мчаться,
упав, не плакать, а громко смеяться.
А помнишь папа, как рыбу ловили,
большую радость на всех делили,
в резаке стояли часами,
а как крючки доставали под пнями?
какая радость – мне прыгать на скакалке,
а для тебя – поехать на рыбалку».
Желаю счастья и домашнего тепла,
чтоб тебя уважала семья.
Ты веришь в Бога,
значит, правильна твоя дорога,
своей семьей всегда гордись
и в храме за нее молись.
Пусть в жизни твоей всегда
не будет бед и горя никогда.
Ну и скажу я наконец:
«Ты самый лучший, мой отец!»
Слава Городнянщине!
Диалектам слава!
Словник диалектов — будущая курсовая, дипломная и диссертационная работа (если бы Вуз был подходящим). У нас этим ни одна тварь не занимается. Вони о мове стоит немерянно, но её диалекты никого не интересуют.
=24. носцик – штовхання ногою чого-небудь або кого-небудь=
Как по мне, то носцик — это носок обуви (ботинка, сапога и пр.). «Як дам носциком, так через пять минут и сдохнешь!», — говорил один местный хлопец курице, замахнувшись на неё ногой в новом чОботе и глядя на свои новые часы. Он очень хотел, чтоб окружающие его люди обратили, наконец, внимание на то, что он в новых чОботах (в ту пору — редкость), и с часами (в ту пору — редкость) на руке.
=34. Кик- кукуруза=
«Впала ля забора у кикИ». Старое городнянское выражение, где «ля» означает «биля», «коло».
В Городне несколько лет тому назад издали книжечку о местном диалекте. На принтере. Цветном. Государству пох. Можно было найти в местной библиОтеке.
Всем «мовнюкам» всё это по барабану.
Так что Надія Довгопол делает правильно и хорошее дело. Бросать нельзя. Наоборот, пока не вымерли старики — нужно интенсифицировать процесс сбора слов.
«Ти» = «чи».
«Алей», «олей» = «олия», «растительное масло» (в широком смысле)
«Бульба» = «картошка» — тут сказывается близость Белоруссии.
«Ти лилИ, ти не лилИ алей в бульбу?» = «Наливали ли подсолнечное (льняное или пр.растительное) масло в картошку?»
Буква «Ф» произносится, как правило, как «ХВ»: Хвонарь, Хвёдоров, Хвашист.
=“Як дам носциком, так через пять минут и сдохнешь!”
Поправка: не «так», а «дак». «Сдохнешь» — «здохнешь».
А ще у нас в Куликівці говорять коли їдуть в автобусі:» Супинеть мине ля пня» переклад : Зупиніть мені біля пня.