Мешканка Житомира Вікторія Шевчук згадує випадок, коли їй сказали «Кому ти, сліпа, потрібна?». А ще – як відмовили в роботі психолога, коли дізналися, що вона незряча.
Юлія Ресенчук, президент Фонду інвалідів-комп’ютерників наводить дані: в Україні офіційно працевлаштовано 25 % людей з інвалідністю. Але показники не відповідають дійсності. Поширена практика, коли «працевлаштовують» трудові книжки, а не самих людей.
Марія Андрієнко, президент молодіжної організації нечуючих «УТОГ», каже, що навіть дипломованих спеціалістів, які не чують, намагаються не брати на роботу. Роботодавців відлякує те, що вони не зможуть відповісти по телефону. Люди, які не чують, переважно знаходять некваліфіковану роботу, а пробитися далі, обійняти керівну посаду можуть одиниці.
Шведська компанія Samhall працевлаштовує людей з інвалідністю. Уже надала робочі місця для 23 тисяч людей у 200 містах світу. Щорічно роботу отримують близько 5-7 тисяч людей з інвалідністю.
У компанії кажуть: здебільшого працевлаштовуються навіть, на перший погляд, безнадійні пошукачі роботи. Так, двоє чоловіків, прикутих до інвалідного візка, з функціональними порушеннями, що не дають їм можливості бачити, були влаштовані на роботу в офісі поліції. Вони приймають дзвінки громадян.
В армії Ізраїлю є військовослужбовці з аутизмом (працюють у розвідці) та синдромом Дауна. А ось практика, про яку розповіли у міністерстві соціальної політики Польщі. Вона стосується умов прийняття на державну службу людей з інвалідністю.
Якщо в результаті конкурсу на посаду працівника державної адміністрації пройшло 5 осіб, і серед них є людина з інвалідністю, – пріоритет в отриманні посади надається їй.
Якщо у результаті конкурсу на керівну посаду в держадміністрації людина з інвалідністю опинилася на другому місці – вона матиме пріоритет в отриманні цієї посади.
В Україні є роботодавці, які свідомо беруть на роботу людину з інвалідністю, щоб запропонувати їй ПРАЦЮВАТИ і ЗАРОБЛЯТИ. Лариса Татарінова, головний спеціаліст Солом’янського районного в м. Києві центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, наводить приклад баскетбольного клубу «Будівельник», для якого принциповим було працевлаштувати не трудову книжку, а людину.
Так у клубі з’явився нечуючий працівник із ДЦП. Його роботою став пошук інформації для сайту. Клуб забезпечив свого співробітника комп’ютером. Є й інші успішні приклади. Але їх мало. Щоб підприємці не боялися брати на роботу людей з інвалідністю, потрібна тісна співпраця з державою у створенні таких робочих місць.
Соціальні працівники наголошують: в Україні хороше законодавство стосовно забезпечення прав людей з інвалідністю. Але воно не працює на повну. А щоб працювало, закликають людей відстоювати свої права, вимагати, щоб вони виконувались.
Так, люди з інвалідністю засвідчують: центри зайнятості неефективні в забезпеченні їхнього права на працю. Але центри зайнятості ЗОБОВ’ЯЗАНІ ставити на облік людей з інвалідністю, каже Лариса Татарінова.
Алгоритм такий. Людина 9 місяців може перебувати на обліку, якщо їй не знаходять роботу. У цей час вона може проходити навчання, підвищувати кваліфікацію. Через 9 місяців за кошти Фонду соціального захисту інвалідів України людині мають створити робоче місце. Фахівець наголошує – неробочої групи інвалідності немає! Людині можна і треба знаходити роботу.
Так само з інфраструктурою. Якщо людина не може дістатися до роботи, треба вимагати у відповідних органів пояснення – чому вона не може дістатися на роботу? Причому звертатися в письмовій формі.
Лариса Татарінова пропонує ознайомитися з Конвенцією про права людей з інвалідністю, яку Україна ратифікувала у 2009 році (а отже, і повинна виконувати). Є Указ Президента України від 3 грудня 2015 року «Про активізацію роботи щодо забезпечення прав людей з інвалідністю», закон про основи соціального захисту інвалідів в Україні.
Дискримінація за ознакою інвалідності забороняється! Дитина з інвалідністю має право навчатися у звичайній, найближчій до її будинку школі. Якщо людина отримує відмовки, її права порушують – фахівець закликає звертатися до центрів соціальних служб для сім’ї, дітей і молоді, де підкажуть, що робити, де отримати юридичну допомогу.
У США в результаті боротьби людей з інвалідністю за свої права у 1990 році в законодавство цієї країни була внесена поправка № 504. Якщо коротко, вона забороняла будь-яку дискримінацію людей з інвалідністю. Вже у 1992 році у США до суду було подано 9 700 позовів про порушення прав людей з інвалідністю.
Якби в Україні за один рік подали стільки позовів про порушення прав, каже спеціаліст Солом’янського центру соціальних служб Лариса Татарінова, вирішилась би більша частина проблем, перед якими постають люди з інвалідністю в Україні. Головне – не мовчати.
