Нещодавні події на українсько-російському кордоні довели, що війна значно ближче, ніж ми можемо уявити. Хоча багато українців уже давно знають про неї не з уяви, а з власного досвіду. І серед них не лише герої, які не задумуючись узяли зброю до рук, а й ті, чий внесок менш помітний, проте не менш значущий – волонтери. І зараз, на порозі чергової небезпеки, ці люди знову готові стати містком між війною і мирним життям.
Про роки волонтерства, спогади про Майдан і війну – наша розмова з відомою волонтеркою Світланою Корольовою.
У яких життєвих обставинах вас заскочила війна?
Сказати, що війна заскочила мене якось зненацька, не можу. Після того як людей, неначе в тирі, розстрілювали в мирному місті в центрі Європи… я вже не мала жодних рожевих окулярів на рахунок «треба в один тур, а то буде війна»… А знаючи, що на Майдані в розстрілі брали участь чинні військові «братанського народу», розуміла, що цим не скінчиться.
До війни в переважної більшості людей слово «волонтер» асоціювалося з допомогою дітям або тваринам. Який асоціативний ряд у вас зараз зі словом «волонтер»?
Такий же, як і до Майдану – допомога і жертовність.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Від працівниці фаст-фуду до першокласного аудитора: історія успіху Наталії Плясун
Коли і як ви зрозуміли, що не можете бути осторонь того, що відбувається в країні?
Переломним моментом мого життя стало 1 грудня 2013 року. Побачивши сюжет із побиттям студентів, зрозуміла, що так більше не може тривати. 7 грудня я вперше приїхала на Майдан до Києва й усвідомила, що життя більш не буде таким, як раніше, принаймні для мене.
Пам’ятаєте свою першу поїздку в зону АТО? Що ви тоді відчували?
Так, звісно, пам’ятаю, це був початок літа 2014 року. Ми везли передачі та допомогу для 169-ї в Донецьку область і в наш 13-й батальйон у Луганську. Дуже тяжко було усвідомити, що це не сон, не кіно, це все насправді. Ось наче мирно на полях працює техніка, а якихось 100-200 метрів – зруйновані будівлі…
За всі ці роки воєнних дій на Донбасі що вас найбільше вразило?
Небажання людей усвідомити та зрозуміти, що в країні справжнісінька війна!
Із якими проханнями до вас зверталися по допомогу хлопці з фронту?
Звертались з усілякими проблемами – від продуктів харчування до покупки тепловізорів, безпілотників і автівок, стосовно лікування, юридичних питань. Навіть домовлялась із РАЦСом про те, щоб швидко одружили бійця, бо він лише на один день був проїздом у місті.
Знаю, що ви вже давно не їздите туди, але, на ваш погляд, що і в який бік змінилося із забезпеченням військових? Чи потребують зараз вони допомоги волонтерів і в чому?
Крайній раз я була там взимку 2020-го. Звісно, якщо порівнювати 14-й рік і 20-й, то зрозуміло, що нарешті не треба везти їжу та форму. Але обслуговування автівок, бо вони здебільшого були пригнані волонтерами і не стояли на балансі, так і лежить на народові. Та сама оптика… Ну і тактична медицина.
Як особисто вас і ваше життя змінила волонтерська діяльність?
Волонтерська особисто ніяк. Як я пояснювала, мене раніше, ще наприкінці 2013-го, змінив Майдан.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як талановита уродженка Ніжина насолоджується життям
Чи були моменти, коли опускалися руки? Що давало нові сили?
Дуже часто. Але сидіти з опущеними руками взагалі не було вільної хвилинки.
Що, на вашу думку, має статися в країні, щоб в Україні запанував мир?
Щонайменше, щоб сам «нарід» нарешті став нацією. А щонайбільше – щоб цей самий «нарід» нарешті вже почав голосувати не черевом, а головою, і не коронував тих, хто має бути просто менеджером. Країною має керувати націоналіст із потужною командою і, звісно, не із випадкових людей.
Що думаєте стосовно постановки українок на військовий облік?
Я вважаю це нормальним. Усі громадяни країни мають бути готовими захищати свої домівки, родини та Батьківщину.
Зараз на кордоні з Чернігівщиною стоїть військова техніка. Якщо росіяни підуть у наступ, готові знову допомагати бійцям?
Готова взяти до рук зброю і йти повноцінно воювати!
Що змусило вас поїхати з України? Порівнюючи життя за кордоном і в Україні, чого бракує там і там?
Як і всіх заробітчан, намагання якось вижити. Добре, коли ти працюєш і отримуєш зарплатню, а не допомогу для бомжів. Мені вистачає всього, окрім рідних і близьких людей.
Рік тільки почався. Чого чекаєте від нього?
Майдан і війна навчили нічого не чекати. Все в житті залежить від самої людини.
Отримуйте оперативні новини Чернігівщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал – https://t.me/CheLineTv
