Родина Наталії Семеняги провела 35 днів у погребі у Вознесенському. Росіяни, які зайшли в село, не дозволяли місцевим виходити з підвалу навіть для того, щоб розпалити вогнище.
Свій будинок родина Семенягів залишила після обіду 24 лютого та вирушила до сестри Наталії. «Я з чоловіком і двома неповнолітніми синами поїхали до сестри у Вознесенське. Будинок сестри стоїть трохи осторонь лінії фронту, там був гарний і надійний погріб. Тому коли ми дізналися про атаку орків, не зволікали», – розповідає Наталія Семеняга.
Тривожну валізку родина збирала на кілька днів і мріяла найближчим часом повернутися додому. Одному зі своїх синів Наталія дозволила взяти машинку і тракторець. Дитина захоплюється саме такою технікою. До війни в хлопчика була ціла колекція сільськогосподарської техніки: понад 50 одиниць тракторів і комбайнів. Усі вони займали почесне місце в кімнаті майбутнього фермера.
Однак війна змусила дитину подорослішати. Після переїзду до будинку сестри Наталії всі вони не виходили на вулицю протягом 35 днів, адже Вознесенське було окуповане росіянами.
Маленький Сашко щодня збирався додому. Йому було важко пояснити, що в нас війна, що на нас напали росіяни. Він постійно просив хліба, хоч родина намагалася постійно готувати свіжу їжу. Для цього тишком-нишком розпалювали вогонь і так готували страви з продуктів, що були в погребі.
«Накривали це маленьке вогнище всім чим тільки могли, щоб нас не помітили вороги. Але діти просили хліба. І коли сусідка нам дала буханець спеченого хлібчика, ми просто ридма ридали. З якою жагою і насолодою діти його їли», – згадує Наталя.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Люди»: фільм випробувань і мелодія долі Юрія Можарівського
Окрім того, в погребі було дуже холодно, і своїх дітей Наталя Семеняга вдягала в усі теплі речі, що були з собою, вкривала ковдрами, своєю шубою та кожухом чоловіка.
Зі сльозами на очах жінка згадує, як 17 березня до них у погріб приліз поранений батько і повідомив, що будинку більше немає, все згоріло вщент. Батько лише встиг відпустити трьох мисливських лайок, яких розводила родина, це допомогло собакам врятуватися, і родина сподівалася, що після звільнення улюбленці повернуться додому.
«Повернулася улюблениця Сашка Аза. Коли війська відвели і ми змогли вийти з погреба, перше, що зробили – поїхали до нашого дому. Саша теж поїхав із нами, бо на жодні вмовляння не погоджувався. Коли ми приїхали до згарища, то побачили Азу. Вона повернулася на руїни», – крізь сльози згадує жінка.
Від будинку не залишилося нічого: кімнати, техніка, речі, колекція тракторців – усе було зруйновано ворожими бомбами.
Водночас радувало, що собака Аза була вдома. Попри обстріли, вона відмовилася залишати свій дім. Тому родина змайструвала для неї будку та загін.
Так Аза охороняє руїни, що залишилися від оселі родини Семенягів, а сама сім’я поки що живе у Вознесенську в сестри Наталі. А поки Наталя Семеняга мріє здійснити бажання всієї сім’ї: «Ми мріємо збудувати хоч якусь літню кухню та повернутися у свій двір. А Саша каже, що готовий навіть жити з Азою в будці, але вдома».
Отримуйте оперативні новини Чернігівщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал – https://t.me/CheLineTv
