Рік після звільнення Чернігівщини – люди ще й досі здригаються від гучних звуків. Події, які довелося пережити під час повномасштабного вторгнення рашистів, назавжди залишаться найбільшим горем у житті місцевих мешканців. Село Новоселівка, що під Черніговом, і досі подекуди має вигляд як після стихійного лиха, утім, спільними зусиллями міжнародників і небайдужих людей деякі оселі вдалося відновити.
«Ще до нового року, починаючи з серпня, частково нам допомогла військова адміністрація через субвенцію держави, це допомога людям, яким треба відновлювати житло. І Міжнародний комітет Червоного Хреста. На сьогодні приблизно 130 будівель Новоселівки, які були частково пошкоджені, вже майже відновлені. Тобто придатні для житла. А всього в Новоселівці із 363 будинків, це до воєнної агресії, 147 знищено повністю, а 172 пошкоджено певною мірою. Так от, 130 вже потроху відновили», — Володимир Грабина, заступник сільського голови Киселівської ТГ.
Проте найскладніша ситуація склалася зараз із будинками, які були зруйновані повністю.
«Тому що не всі фонди йдуть на те, щоб відновити будинок із нуля. Це дуже тяжкий процес і не всім це під силу. Але приїжджав чеський фонд до нас і є певна домовленість, що вони візьмуть приблизно 25 будинків на відновлення з нуля. І був американський фонд, який може взяти вулицю – це також 25 будинків. А далі будемо продовжувати роботу з фондами, які можуть приїхати та допомогти нам відновити з нуля будинки», — Володимир Грабина, заступник сільського голови Киселівської ТГ.
Крім того, жителям постійно допомагають різноманітні волонтерські організації та небайдужі громадяни, які надають харчування, одяг, техніку, будівельні матеріали. А також, що не меш важливо, допомагають розбирати завали та відновлюють своїми руками домівки. Пані Парасковія каже: без волонтерів узагалі не уявляє, що вдалося б зробити і як вижити. Пригадує, в ті пекельні дні лютого та березня 2022 року рашисти обстрілювали село безперестанку.
«Отут дві бомби, отам і там бомби. Дев’ять бомб на наше село скинули, в нас тут десь тисяча була людей і ось на цих людей дев’ять бомб. Так моя оселя від бомби постраждала. А сарай горів і летіли осколки. А в мене у дворі сіно та солома, в сараї корова та теля. Вся живність була. Будівельні матеріали були. Ми вийшли, а отут корова стоїть і кругом все горить, вона до сараю рветься, бо там теля. Я її вихопила і витягла на город», — Парасковія Мудрицька, жителька Новоселівки.
Того ж дня жінці довелося покинути своє подвір’я.
«11 березня, коли вже сарай горів, даху не було, вікон і дверей уже також не було. І навколо вже все горіло. А ми сиділи в сусідки в погребі, п’ятнадцятеро нас було. Вийшли і стоїмо, не знаємо, що робити далі. І Лайф уже не працював, а в сусіда був Київстар, то зателефонували доньці. Вона і сказала мені, щоб я йшла на Бобровицю, а вона мене там зустріне. Отак у валянках і куфайці, майже отак, як зараз стою. І там вона мене зустріла», — Парасковія Мудрицька, жителька Новоселівки.
Повернувшись додому після відходу рашистів, жінка просто не впізнала своєї оселі.
«Такий ступор був, що й не знали, з чого починати», — Парасковія Мудрицька, жителька Новоселівки.
Пані Парасковія показує надруковані фотографії, саме такий вигляд мав її будинок. Речей майже також не залишилося. У ті найтяжчі хвилини відчаю допомогли волонтери.
«Дуже багато допомагали, з усієї України везли продукти, одяг. І чернігівці привозили. Чую, собака загавкав, він, до речі, тут залишався весь час. Він був у сараї зачинений, а коли двері вигоріли, то він вискочив. І він чекав нас, охороняв. Так от, почую, що він загавкав, виходжу і бачу: пакунки лежать. І людина оглядаючись каже: «То я там вам дещо привіз». Усе везли – хімію, одяг, все-все. Навіть нема чого ображатися. А потім і обіди почали возити, до 1 жовтня так було. Ну отак вижили, але якби не було допомоги, то не знаю, як це було б», — Парасковія Мудрицька, жителька Новоселівки.
Із допомогою волонтерів і фондів вдалося відновити будинок.
«Дякуючи волонтерам «Іскра добра», оце зробили дах, вікна замінили. Це ж головне. Оце ж було почистили все по одній цеглинці, складали, перебирали, аби можна було знову обкласти. Це вже завдяки фондам. А що ще? Сараю нема, коштів нема. Ніхто не думав, що я буду тут жити. Діти казали, тут зимувати не можна. В мене онуки та дві доньки. Але я сказала: «Ні, я буду вдома, бо якщо я буду вдома, то буде щось робитися». Так воно і вийшло, а вони не вгадали», — Парасковія Мудрицька, жителька Новоселівки.
Зараз жінка дякує всім небайдужим, хто допомагає повернутися до нормального життя. Онука вже пообіцяла допомогти по господарству та в городі. Тож плани на весну вже мають, головне – аби скоріше була Перемога. І рашистська навала більше ніде і ніколи не повернулася.
«Страшно. Але тоді не так було навіть страшно, як зараз. Бо ми це вже все пройшли і боїмося, щоб не повторилося все. Тут же за три кілометри стояли рашисти, зараз це Вознесенське (колишня Улянівка), і вони отам за лісом і стояли… Страшно», — Парасковія Мудрицька, жителька Новоселівки.
Журналіст: Марина Кирієнко
Оператор: Сергій Бутько
